Навіщо. What For - Марія Старожицька

справжнім поетом, не тільки за позивним, знав те чарівне слово, що зупиняє смерті, повірте, вже б його вимовив. Ще за життя. Хоча воно в мене офіційно продовжується — те, що лишилося від мого тіла, вороги скинули у яму там же, під Червоносільським, в братську могилу, де поруч ще десятки побратимів. Може, з часом пошуковці знайдуть її, відтак біологічна експертиза встановить, де саме моє останнє місце на Землі. Тільки батьки відмовляються здавати свою кров на аналіз ДНК — не вірять, що я міг загинути, не хочуть про це знати, ось є в них довідка, що пропав безвісти, і тішаться… Говорять між собою, може, я в Чечні у полоні, раб у багатій сім`ї, мене напевне поважають і годують, як же інакше, тільки телефона не дають… А, може, обдурив ворогів, узяв у когось з них, убитих, документи, виїхав до Росії, заховався десь подалі й як тільки війна скінчиться, одразу дам про себе знати… У мене що мама, що тато вигадують будь-які історії — я ж весь в них, що писати почав. То нехай так і буде, казка для моїх стареньких, аби чекали. Якби я був справжній поет… Ні, в мене замало хисту, я ніколи не зміг би вигадати навіть те, що побачив на власні очі. Це оточення з усіх боків, мало не зсередини, зрадою і ненавистю, цей котел, солдатський казанок, ні, велетенський казан, в який було вкинуто, викинуто купу абсолютно різних людей, абсолютно різних людей... Жоден з нас не очікував нічого такого, така була собі людська сировина. І вона варилася в цьому котлі, довго, криваво, пекельно, зрештою перетворюючись на ту смолу гарячу, якою, я це точно знаю, і заллється врешті ненажерлива пелька війни… А ще в мене за цей рік збірка вийшла. Друзі видали мою захалявну книжечку. А як видали, в одну з газет лист прийшов з тюрми, а в ньому — папірець з віршем. Російський офіцер надіслав, зберіг, вбивця мій. Написав: «Это последнее стихотворение поэта, которое случайно попало ко мне». Ні, випадково ти у мене влучив, а вірш цей не останній, просто я його колись на папірці записав. А останній насправді ось який.

Поет починає читати, решта бійців підхоплює і продовжує по кілька рядків.

Поет

— Війна — відображення миру в кривому дзеркалі. Якщо дивитися довго — спочатку смішно, Потім — боляче, а далі — дивно і страшно…

Велес

— Довго і гучно страшно, і все страшніше, Бо вже ніколи й нікуди війна не щезне.

Слон

— А від кожного пострілу із гармати Тільки більше та більше дзеркальних друзок,

Лавр

— І ці сотні тисяч дрібних уламків Потрапляють в серця тих, хто там воює З непомітним нікому вже холодком .

Тесей

— І бійці лишаються далі жити, Викладати кригою слово «вічність».

Стрілка

— А вночі, прокидаючись у нестямі, Оглядаються, де ж ти, названа сестро, Чи несеш своє рятівне кохання…

КІНЕЦЬ П`ЄСИ.


The Battle of Ilovais’k is also known as the ‘Ilovais’k Cauldron’. It is the darkest page in the war in eastern Ukraine to date. The tragic events occurred in August 2014. Around three thousand were trapped in a military encirclement. Over a thousand of them were killed. A year later, hundreds are still missing. A small part of this horrific story is reconstructed in this play. It is based on personal narratives of those who survived, volunteers of the Battalion Donbass.


Dramatis personae:

Theseus, 35, a Kyivite. computer programmer, wastes a lot of time in social networks, avoids taking actual part in the war but follows its developments closely.

Laurel, 29, an ironic dreamer born in a small village in Poltava oblast,’ has only held odd jobs, was on the Maidan, and sees the war as a logical continuation of the struggle for changes in the country.

Veles (Dmytro), 37, a policeman from Horlivka, his ex-wife and daughter still live there, who left police work two years before the war began. When the town was taken over by the enemy he joined a volunteer battalion.

The Poet, 50, a Kiyvite, served in the Afghanistan with the Sovirt Army, worked for a weekly newspaper until it closed, then earned a living as a translator, writes poetry.

Slon (The Elephant), 46, an American citizen, son of immigrants who had left Odessa, professional soldier, served with the US Forces in Afghanistan, Iraq, and Somalia.

Strilka, 23, completed a philosophy degree a year ago, but never got a job in her field, volunteered in the medical services during the Maidan, joined the volunteer battalion as a medic.

Tetyana, 37, a Horlivka resident, former classmate of Veles (Dmytro), married to Chervonets (Ponchyk), housewife.

Chervonets (Ponchyk), 37, a Horlivka resident, worked as a dispatcher in a mine, joined the military because ‘everyone was doing it,’ Tetyana’s husband, her and Veles' former classmate.

Martynov, 46, a Russian Army officer who comes from a military dynasty, holds the rank of Major, lived in Blahovieshchens’k, come and commands a local militia unit in Ukraine.

Nastya, 27, knows Laurel from the Maidan, she gets Theseus to help the fighters, doesn’t appear on stage.