Боснійські драми - Слободан Шнайдер
ДЕНІЗ: Пані звертається до тебе, прошу тебе, вирівняй спину.
ІНЕС: Він якийсь миршавий.
ДЕНІЗ: Ти її зовсім не розумієш, як і я, але якщо зазирнеш їй у очі, бо вона більше говорить очима, аніж язиком, зрозумієш майже все. Вона бажає тобі добра. Вона збита з пантелику і розгублена, не знає, за що хапатися, і те, що вона говорить, часто ні до бога, ні до людей. Але вона прийняла нас під свій дах, і ми їй зобов’язані.
ІНЕС: Може бути і коротунчик, але нехай буде чоловіком! Кожен має свою міру. Якщо у тебе короткий меч, підійди ближче!
ДЕНІЗ (до тарілки): Її система натяків інколи дуже складна. Але вона не зла, навіть коли не думає, що говорить. Я її зовсім не розумію. Я встигла зрозуміти якісь її дурниці, але як тільки щось важливе, вона для мене — книжка за сімома печатками. Так що я її водночас і розумію, і не розумію. Кивай головою, роби вигляд, що розумієш. Вона не може знати, що ми не розуміємо.
ІНЕС (до тарілки): Чи ти нарешті відірвеш свого носа від тарілки?
ДЕНІЗ (до іншої тарілки): Гарний молодий чоловік, але якийсь меланхолійний. Молодий пане, а що ж вас мучить?
ІНЕС: Вона до тебе звертається. Ти куди зараз витріщаєшся? Дякую за питання, пані, дякую за питання, у нас усе добре, чого й вам бажаємо. Я її зовсім не розумію, хоча кожного разу краще.
ДЕНІЗ: Хворієте на щось? Сьогодні дуже ускладнилося все, що було колись таким простим. Рецепти з усіх боків. Всі хочуть щось про це дізнатися, а то поганий знак. А потім всі оці численні посібники і знаряддя. І всі ті часописи з наполовину прикритими нутрощами, жахіття. Було легше, коли Амур навмання стріляв своїми стрілами. Тепер кохання здається вільним, а всі б охочіше пішли у рабство. А як ситуація у вас?
ІНЕС: Вона до тебе звертається, скажи їй щось. Дякую, у нас усе добре. Ми запальної вдачі, дуже легко закохуємось, і як у піалі вода, так і в нас постійно потрохи киплять якісь почуття.
ДЕНІЗ (до своєї тарілки): А ти чого шкіришся? Ти не маєш отого його суму в очах, але зачекай, і тебе якась захомутає. І ти крутитимешся, як білка в колесі. А це все для того, щоб мати їсти і пити. Ось тобі таблетка до води (дає йому її потай). Тут у воду, сонце і повітря ще занадто сильно вірять, але ми знаємо, що це нерозсудливо.
ІНЕС: У нас оте, пані, відбувається переважно через посередництво яблук. Дівчина дає яблуко, а хтось може куснути яблучка (трусить грудьми), але тоді вже нема куди відступати, справа вважається домовленою і про це довідується все село. Те, що у вас записочки, хусточки і телефони, тут це яблучка. Отже, чи тобі вже якась дала своє яблуко?
ДЕНІЗ: Дякую, пані, дуже гарні і делікатні ці яблука.
ІНЕС: Але наші дівчата вперті, норовисті і вони свої яблука роздають за власним бажанням.
ДЕНІЗ: Знаєте, він здається мовчуном і застебнутим всередині на всі ґудзики, але він може спалахнути. Ми вже майже були оженилися, коли нас відправили до Боснії. Тут історія обривається. Зараз ми в Боснії. Тут історія триває.
ІНЕС: Припини штурхати його ногою під столом: ти ж знаєш, що я бачу все.
ДЕНІЗ: Припини длубатися в носі. Якщо ти длубатимешся в носі, на його місці утвориться яма, крізь яку ти провалишся у ніщо.
ІНЕС: Ще трохи потерпи, скоро ми вас пустимо побавитися в лісі.
ДЕНІЗ: Потерпи ще трохи, ця вечеря — справа етикету, якого ти мусиш дотримуватись. Ах, який же ти хлопчисько. Вже не дитина, але ще не виріс. Це найгірше, а він теж не кращий.
ІНЕС: Ти кидаєшся в нього хлібом? Я добре бачила?
ДЕНІЗ: Ти показуєш йому язика? Я добре бачила? Поверни серветку на місце, вважай на штани.
ІНЕС: Потерпи ще трошки, удавай пристойність! На нас тут дивляться. Ми мусимо показати себе з найкращого боку. Припиніть нарешті битися!
ДЕНІЗ: Гаразд, хлопці, скажіть нам нарешті, як дійшло до того, що ви побилися.
ІНЕС: Навіть якщо він почне перший, ти стерпи, стримайся.
ДЕНІЗ: Чого це ви так почубились, ніби на світі немає достатньо скляних кульок?
ІНЕС: Давай-давай, тебе потрібно нашльопати по дупі, ти нічим не кращий. Я бачу все. Вибачте, дорога пані, вони просто загралися.
ДЕНІЗ: Чому це ви загрались?
ІНЕС: Діти інколи забуваються. Як це сталося, що ви так поскублися?
ДЕНІЗ: Досить вже про це.
ІНЕС: Вони б могли тут ще щось розбити. Може, краще випустити їх на свіже повітря?
ДЕНІЗ: Йдіть на природу. Ви обоє якісь бліденькі.
ІНЕС: Ви обоє як пагони картоплі. Йдіть до лісу, подихайте повітрям.
ДЕНІЗ: Принесіть і нам трохи лісового повітря. Може, і ягід?
ІНЕС: Йдіть, хлопці.
Інес запалює свічки.
ДЕНІЗ: Ідіть, парубки.
ІНЕС: Дивіться, як світає. Але ці свічки для іншої пітьми. (Дає одну свічку Деніз). Дивіться, хлопці, щоб ці свічки не згасли. Це ваші дівчата, зіниці ваших очей. Вони приведуть вас до моста. На цьому, нашому, боці моста мусить залишитися навіть останній грам злості. А коли ви одного разу перейдете міст, тоді будете бавитися досхочу, будете легкими, як пір’їнки.
ДЕНІЗ: Йди за ним, не згуби його. Вважай, щоб не поранитись! Бережіться кропиви! Хай вас феї лісові щасливо підхоплять!
ІНЕС: Там, на тому боці всі ми зустрінемось.
ДЕНІЗ: Всі ми бавитимемось отам, на тому боці. А зараз ідіть, щасливо зникніть!
Деніз котить два яблука у глибину сцени.
Потім руками шукає Інес, гладить її по волоссю.
ІНЕС: Мій народився з пуповиною довкола шиї. Такі діти нещасливі.
ДЕНІЗ: Я народила легко, як кицька.
ІНЕС: Ти залишишся зі мною, Деніз?
ДЕНІЗ (хорв.): Ми добре, ми добре, дякую, пупця купця. Я бубочка-швабочка.
ІНЕС: Залишишся? Не зникнеш, ніби якась фея?
ДЕНІЗ (хорв.) Добрий день.
ІНЕС: Завтра відкриваємо пошту.
ДЕНІЗ (хорв.): Пошта? Де тут пошта, де вокзал.
7. Чужина
Інес сидить перед скринею.
ІНЕС: Але ж ти любиш вилежуватися в ліжку. Я навпаки, лягаю з курками, втуплююся у стінку і думаю собі. Щойно заспіває півень, я вилітаю з ліжка, як куля. А ти повертаєшся на другий бік, як принцеса. І вся ти якась така доглянута.
Які ми з тобою різні, в усьому. Але це абсолютно не важливо. (Стукає по скрині, прислухається.)
Я можу все зрозуміти.
