Боснійські драми - Слободан Шнайдер
ДЕНІЗ: Як ви смієте?
ІНЕС: Ти мені погрожуєш у моїй власній хаті? У моєму власному лісі? Ви знову тут. Ви думаєте, що ми не знаємо. Ви знову приїхали отими своїми потягами, як тоді. П’ятьма потягами. Ви приїхали п’ятьма потягами і зараз думаєте, що ми ягнята, які мекають і витріщаються.
ДЕНІЗ: Облиште мого сина!
ІНЕС: Ви забрали в мене мого сина, мою кров і плоть.
ДЕНІЗ: Чого ви хочете від мене?
ІНЕС: Тут нічого з того не забуте.
ДЕНІЗ: З Богом? З Богом!
ІНЕС: Ми тут усе пам’ятаємо.
ДЕНІЗ (хорв.): Де тут пошта себе знаходить?
ІНЕС: Як ви нас різали... як нас різали оті ваші напрасовані людці, які пахли парфумами і кров’ю... суко проклята, те, що тебе вмочили в ракію, це щоб змити з тебе сморід твоїх кремів...
ДЕНІЗ (хорв.): Я шукаю, де тут пошта. Я собі думаю, де вокзал, тут пошта.
ІНЕС (співає): «Прийшла мати з вокзалу...»
ДЕНІЗ: «З вокзалу, з вокзалу»... і тут, ясна річ, і пошта.
ІНЕС: Сказ би на тебе прийшов, ти з мене ще й знущаєшся! Ти мені тут будеш огризатися, добра б тобі не було!
ДЕНІЗ (гнівно випростовується): Поки ми тут були, був і якийсь порядок. Потяги були точними. Було відомо, де вокзал, а де пошта.
ІНЕС: То ви тут розливали мед і молоко, а не проливали кров?
ДЕНІЗ: Дбали про харчування. Що брали, за те акуратно платили. Корова — стільки й стільки рейхсмарок, а порося — стільки...
ІНЕС: А один труп (витягає картонку, на якій нашкрябала ціну за кімнату), він скільки коштує? (На картонці можна прочитати: 25 DM.)
ДЕНІЗ: Я вважаю це розумною ціною.
ІНЕС: 25 марок за штуку?
ДЕНІЗ: Мені не здається, що це багато. І кухня?
ІНЕС: Пішла ти на хрін зі своїми марками, я тобі заткаю рота нашими марками, ти в мене ніколи вже не заспіваєш, ти ще будеш диміти, як Зеніца... Ви тут різали, аж курилося! (Плює на світлину.)
ДЕНІЗ (вся тремтить): Поверніть мені фото, повертайте мені те фото... або я вас, я вас...
ІНЕС: Йди ти до своєї Німеччини, здохнеш, Бог дасть, ти, клята суко, там, де тобі судилося здохнути, а не тут, де ми споконвіку своїх ховаємо...
ДЕНІЗ: Дайте мені його... або я вас, я вас...Той, хто повстане проти порядку, мусить бути готовим до найгіршого!
ІНЕС: Задушу тебе ось цими руками!
ДЕНІЗ: Це стосується і вашого сина.
ІНЕС: Я тебе ось цими своїми руками, які навіть курчати не зарізали!
ДЕНІЗ: Він ставить на карту все, і життя теж!
ІНЕС: Ти живою звідси не вийдеш!
ДЕНІЗ: Тут можна втратити життя, як гублять годинник або парасолю. Війна є війна. Добридень, до побачення, з богом! Війна є війна. Мій син лише виконував свої обов’язки. Ваш син — свої. На війні буває, що почуття обов’язку зіштовхується з почуттям людяності. Німеччина дорого заплатила за своє шаленство, пані! Є німці, які зганьбили Німеччину, але що я до цього маю. Поверніть мені фото, пані! Що він має до цього? Німеччині вже досить цих чвар. Не зліть Німеччину, пані.
ІНЕС: Різали наліво й направо.
ДЕНІЗ: Мобілізували, за законом, цілу вулицю.
ІНЕС: Жінок, дітей, за списком і без списку, як кому заманулося.
ДЕНІЗ: Всіх, народжених того року. Потім їх напоїли... Мій Курт не переносить алкоголю... запхали їх у п’ять потягів...
ІНЕС: Щоб вам усім ворони мозок склювали... забирайся туди, звідки приїхала!
ДЕНІЗ: Він робив те, що робили всі!
ІНЕС: Тут проллється кров!
ДЕНІЗ: Мене теж тут убили, пані!
ІНЕС: Забирайся!
ДЕНІЗ: Віддайте мені лише те, що є моїм, що належить мені!
ІНЕС: Котися до своєї Німеччини!
ДЕНІЗ (хорв): Куди? До Німеччини? Deutschland? Чому ви так кричите, пані?
Тут, крім нас із вами, нікого немає. Я приїхала одна. Ви, звичайно, не знаєте, куди всі виїхали?
Інес заперечує.
ДЕНІЗ: До Німеччини!
Зіткнулися дві жінки, дві фурії. Інес замахується серпом.
Тихий, зворушливий спів хлопчика зі скрині.
ДЕНІЗ (сидить у скрині, дивиться на світлину сина і говорить втомленим і байдужим голосом): Бабуся приїхала з далекої країни Боснії. Сідайте, діти, всі в коло, на цей килим. Бабуся приїхала здалеку, з далекої країни Німеччини, з одного килима на інший, і так п’ять разів. Всі у коло!
Зараз ми розпакуємо подарунки.
Деніз витягає з одної коробки скромний капелюшок.
4. У країні гарних марок
ІНЕС (звертаючись до одного гвинта, який вона до того обережно витягнула з викладеної тканиною коробочки, в яких зберігають нагороди): Візьмемо її на квартиру чи кинемо до потоку, разом з тою її скринею? Я бачила в своєму житті коробочки, які грають музику, але це... (показує руками розміри). Якщо я кину її до потоку, як кошеня, хтось там, на півночі, буде про неї питати? Ти завжди замовкаєш, коли найважче. Гість тут — святе, але який вона гість? Вона влізла без запрошення у мою біду. Всі, хто будь-коли приїздили сюди, приїздили грабувати. Вона моєму горю підсовує дзеркало. Звичайно, ти зараз думаєш: «Там, де люди нормальні, дім не тісний». А дім раптом так зменшився.
Збоку, якась тиха і пом’ята, як перелякана миша, починає підкрадатися Деніз, готова у відповідь на якийсь різкіший рух сховатися до скрині. Інес ховає гвинт.
ДЕНІЗ: Не звертайте на мене уваги, пані. Ще від свого розлучення я часто розмовляю з речами. Бувають речі, які чують те, що люди недочувають.
ІНЕС: Отак допоможеш людині на свою голову.
ДЕНІЗ: Ви, пані, самотня. Це відчувається.
ІНЕС: Яка ж вона зараз привітна. А недавно мало очі мені не видряпала. У моєму домі.
ДЕНІЗ (виймає зі скрині весільну сукню): Ви були заміжня, пані? Де ваш чоловік?
ІНЕС: Вона зараз нападе. Потихеньку-полегеньку, «Троянди червоні, таємниці сховані в домі», і ось я вже перед нею як гола. Мій чоловік? Там. Хто б то знав?
ДЕНІЗ: Там? І мій. Втік? (Показує пальцями.)
ІНЕС: Я вже половину розпатякала. Що вам до того?
ДЕНІЗ: Мій відлетів. (Показує махання пташиних крил.)
ІНЕС: Е ні. Мій упав. (Показує.)
ДЕНІЗ: Впав? Він мертвий?
ІНЕС: Він добрий, мертвий чоловік.
ДЕНІЗ: Значить, ти вдова?
ІНЕС: Він упав у купця купця.
ДЕНІЗ: Купця пупця?
ІНЕС: Він упав у купця пупця.
ДЕНІЗ: Що в цьому такого страшного? Це приємно. Пупця купця.
ІНЕС: Потрохи, крок за кроком, і ось маєш: вона входить у моє життя. Що я маю робити?
ДЕНІЗ: Мій теж мертвий. Впав у море. Серце.
