Боснійські драми - Слободан Шнайдер

ІНЕС: Виносьтеся!

ДЕНІЗ: Пану Голові Світового Союзу Бульдогів.

ІНЕС: Пане Голово Світового Союзу Бульдогів, це помилка, ми не маємо що Вам написати. Але того, що той бульдог гавкає (ми — вони, ми — вони), жодна собака не проковтнула б.

ДЕНІЗ: Голові Світового Союзу Всіх Псів Війни.

ІНЕС: Пане Голово Світового Союзу Всіх Псів Війни,

ДЕНІЗ: Від Ваших послуг ми відмовляємося, але, якщо хочете, можете тягти наші сани, оскільки ми, після Пасадени, радо б з’їздили на день-два на Північний полюс.

Віддані Вам, Скажені Суки.

ІНЕС: Інес & Деніз. Тобі ще залишилося знайти кришку для горщика.

ДЕНІЗ: Трьом Президентам, особисто.

ІНЕС: Дуже Свята Трійце,

За відомою формулою (всі за одного, один за всіх), на підставі численних фактів, обґрунтовано вважаємо вас винними, тому наказуємо вам вчинити самогубство. Щодо способу реалізації вашої політичної і особистої смерті нам начхати, хоча для нас важливо, щоб це було здійснено ґрунтовно.

Прописуємо: ціаністий калій 50 мг.

ДЕНІЗ: В один прийом.

ІНЕС: У разі побічних ефектів порадьтеся зі своїм лікарем або фармацевтом.

ДЕНІЗ: Post scriptum:

ІНЕС: Вас проконтролюють!

ДЕНІЗ: Господу Богу, особисто в руки.

ІНЕС: Господи Боже, оскільки ми всі знаємо, наскільки сильно Ви зайняті, ми просто шлемо Вам вітання і просимо Вас берегтися від застуди.

Інес & Деніз.

Post scriptum: Запрошуємо до нас на «горщик»!

ДЕНІЗ (серйозно): Господи Боже, чого тут ще бракує?

ІНЕС: Тут є все!

ДЕНІЗ (пробує з горщика): Господи на Небі, поїсте у нас, як Бог у Франції!

Сцену заповнює пурхання голубів, водночас Інес і Деніз випускають нових і нових пернатих листоношів, дедалі більше радіючи. Розсипають борошно, білять свої щоки і з радісними вигуками час від часу вкидають у горщик якийсь складник або навіть предмет.

У цей момент телеграф голосно запрацював і почав вивергати стрічку.

Інес прочитала початок повідомлення, схопила хустку і дощовик, вибігла з дому.

Деніз повільно підходить до телеграфу й бере в руки стрічку, яка ще виходить з нього.

ДЕНІЗ (читає невміло хорв.) «Над цією країною майорітиме лише один прапор, наш, а кожен, хто візьме інший, залишиться і без прапора, і без руки. Ми вбиваємо з відчаю, тоді як ви вбиваєте з ненависті. Слава або смерть.»

Телеграф продовжує вивергати стрічку.

Деніз нахиляється над горщиком.

ДЕНІЗ: Смерть? Смерть. Добрий день. До побачення. Як справи?

9. Принцеси під горошиною

ДЕНІЗ (перед скринею, сидить і дивиться на горщик): Я не можу, не можу їсти сама. Нагадую собі суку, яка вхопила свою кістку і втекла від усього. Якби я хотіла їсти одна, залишилася б у Німеччині і погодилася на дожиттєве покарання гамбургерами.

Не тільки ніхто із запрошених не прийшов, Господь навіть не вибачився, але й сама господиня нагло випарувалась. Не попрощавшись. Люди тут не дуже ввічливі, але вітаються у кожній ситуації. Багато хто кладе руку на серце. Та що ж це таке?

Ти ж не пішла до лісу?

Якби ти знала, що там діється, стала б меншою від піщинки! (Бере гвинт. Хорв.): Купця пупця кров боснійський горщик з богом до побачення. (Звертається до гвинта.) Коли я вийшла з лісу, то побачила в долині місто, що виблискувало, як коштовний камінь на двох берегах плинного срібла. Як «зломлені частини якоїсь переламаної арки», арки, яку колись давно спроєктував якийсь блискучий будівничий, тягнулись один до одного два кам’яні цурпалки. Дві руки, які хтось відтяв біля плеча.

Ми їй цього не скажемо. Вона така крихка. Всі її системи розладнані. Ніхто, навіть найбільший праведник, який мав би право легкого переходу, не може тепер перейти той міст. Тут щось навіки зруйновано. Немає прощення. (Пробує з горщика.) Купця пупця. Але я не можу їсти одна. (Стукає по скрині. Вона освітлюється зсередини. Починає звучати, стишено, з великої відстані, ніжна музика.) Йду!

З-за її спини з’являється Інес, вся подряпана. Світло у скрині негайно гасне.

ІНЕС: Нам дали п’ять хвилин.

Інес в панічному поспіху запихає в поліетиленові пакети предмети, які не є конче необхідні, не помічаючи тих, які могли би бути корисними у сховищі.

ІНЕС: Що ти застигла, жінко? Ця твоя скриня завелика. Ось, давай, запихай сюди те, без чого дійсно не можеш обійтись. Ті, що зараз прочісують ліс, не розуміють, як мало землі потрібно людині: тільки щоб витягнутися у могилі, а можна і скрутитися, як ненароджена дитина, і тоді зверху покладеш камінь. Дивно, але для тих, які хочуть все небо і всю землю, і тих, що роблять усе в ім’я Бога, навіть ця міра землі, коли вони її мають дати — забагато. Ми споконвіку тут, за селом, ховаємо, а зараз нам навіть це вже не дозволено. Люди тягнуть у брезенті кістки навіть тих, кого ніхто з живих не бачив. Що ти застигла, як статуя Богородиці? Чи ти збираєшся тут лишитись? Бабцю, ану рухайся, тікай звідси. Сюди йдуть справжні вовки, а не оті з казки. Якщо вони тебе одного разу зжеруть, навряд чи знайдеться мисливець, який тебе визволить. (Хапає гвинт і кидає його в пакет.)

Ти, здається, зовсім розгубилася. А зараз потрібна холодна голова.

ДЕНІЗ (бере тепер з Інесиних рук, жестом м’яким, але рішучим, пакети і гвинт. Показує на скриню): Заходьте, пані!

У скрині загоряється світло і зсередини лунає зворушливий спів.

Темрява.

На середині сцени освітлюється скриня, з якої долинає хихотіння Інес & Деніз (з-за сцени).

ІНЕС: Не розчісуйся так енергійно, дорога моя. Твоє волосся таке м’яке.

ДЕНІЗ: Візьми трохи цього крему, люба. Він пахне божественно і так розслабляє.

ІНЕС: Обіцяй мені, люба. Ти вже ніколи не кластимеш на обличчя огірки. Це все одно, що запхати голову в миску салату. Чому ти не їси салат із м’ясом? Ти на нього накидаєшся одразу?

ДЕНІЗ: Спи спокійно, дорога моя. Вранці розкажеш мені свій сон. Завтра ми всім писатимемо. Добре, що ти взяла оті твої гарні марки. Всі чекають звісток з Пасадени. Що це? Щось мене муляє в ліжку.

ІНЕС (хихотить, як шалена): Вийшло! Це горошок. Я підкинула тобі горошок. Щоб казка здійснилася. Ти зараз — принцеса на горошині.

ДЕНІЗ: Зараз ти мусиш мені допомогти позбутися її. Візьми цей олівець як важіль.

ІНЕС: Взя-ли! Нема горошинки. Як тепер закінчити розповідь?

ДЕНІЗ: Купця пупця. До побачення. Коли цей корабель відпливає?

ІНЕС: Цей корабель відпливає як тільки, так одразу.

ДЕНІЗ: Побачимось у Пасадені.

ІНЕС: Як Бог дасть. Ти знаєш, хто ми?

Хихотять, як шалені.

ІНЕС: Ми дві особи, які