Навіщо. What For - Марія Старожицька

Промені світяться –

ввімкнені кінопроектори,

фільми про кожного вбитого

йдуть на екрані небесному,

ті, хто з Майдану і ті, хто з воєнного сектору,

дивляться пильно, неначе журі фестивалю…

Лаються, плачуть, регочуть, бояться,

щоб дещо з життя не побачила мати,

крутять спочатку, як плівку зненацька обірве залізо,

І так тихенько питають, підвівши обличчя, аби перезняти

чи змонтувати інакше останню секунду…

23 лютого 2015 року

Spring. Thermal underwear becomes cheaper.

This girl needs twenty sets of it.

She will ransom a boy with the Down syndrome for them

From near Donetsk,

From an orphanage that’s left on the other side of the frontline.

And maybe they’ll give her a girl, too.

It depends on the mood of the seller.

They could be fed then

And hugged.

Those kids are very gentle, you know,

They are also called Sun Children.

It’s just that they have one chromosome more,

And this is why there’s no aggression in them at all,

No such habitual human feature.

They don’t understand at all what a war is,

And what it means to kill.

And why you have to hide in cellars.

And where are all those to whom you may cuddle and smile.

And when everything will be as it used to be.

They say this is a redundant chromosome.

Or not redundant…

3 March 2015

Весна. Дешевшає термобілизна.

Дівчині треба двадцять комплектів.

За них вона викупить з-під Донецька

Хлопчика-дауна

Із дитбудинку, що лишився по той бік фронту.

А, може, віддадуть ще й дівчинку.

Це вже як буде настрій у того, хто продає.

І їх можна буде нагодувати

Та обійняти.

Бо це дуже ласкаві діти,

Їх ще звуть сонячними.

Просто в них на одну хромосому більше,

І тому у них зовсім немає агресії.

Такої вже звичної людської якості.

Вони зовсім не розуміють, що таке війна

І як це вбивати.

І чому треба ховатися у підвал.

І де всі ті, до кого можна притулитися та посміхатися.

І коли знову буде все так, як було раніше.

Кажуть, це зайва хромосома.

Чи — не зайва…

3 березня 2015 року

There are those who came out of cauldrons

Of Ilovaysk-Debaltsevo,

And there are those who had not made it,

And there are those who returned but who at the same time remain

there,

with their brothers-in-arms.

These fighters look into themselves with tearless eyes

And don't say what they see, what they don't find where it should be.

The half-flown souls should be stopped by a doctor,

Returned, cured,

For otherwise... Though they can hardly be scared by anything,

As instructed, they are now

Painting gypsum rabbits.

This is a therapy,

Manufacturing empty money-chests.

4 March 2015

Є, хто вийшов з котлів

Іловайська-Дебальцева,

І такі, хто не вийшов.

А є хто повернувся і водночас лишається там, з побратимами.

Ці бійці заглядають у себе очима без сліз,

І не кажуть, що бачать, чого не знаходять на місці.

Душі, що напіввилетіли, лікар має спинити,

Повернути, зцілити,

Бо інакше… Хоча їх навряд чи вже будь-що злякає.

Згідно припису зараз вони

Розфарбовують гіпсових зайців.

Це така терапія,

Виробництво порожніх скарбничок.

4 березня 2015 року

Mama, mama, mama, mama, mama:

Coma, coma, coma, coma, coma...

The ninth day of coma,

And yet no full stop,

Such are the punctuation marks

Of life and of what comes after,

And semicolons slowly drop to you through the infusion line,

This are they who hold you in this world

Where you read newspapers every day for a long time

But could not believe there's now war with Russia

Where once you decided on my behalf

Which