Навіщо. What For - Марія Старожицька

When the house was hit by a mortar mine.

Oh how they waited to be needed;

How they wanted to be sewn again

And strengthen what should hold together.

But they have holes, like targets have.

And the land is being cut by taylor's scissors,

And they are sewing with terrible needles,

And they are sowing the land with grandfathers' buttons

From all the uniforms that are still fit to wear.

21 May 2015

З фамільних реліквій від діда-прадіда,

Хоча таки по жіночій лінії,

Була тільки скринька, вся повна ґудзиків,

Де найстаріші з двоглавим орликом,

А далі вже із мідною зіркою,

Важкі, із якорем – мабуть, з кітеля,

Дрібні перламутрові, черепахові,

За кожним – ціла собі історія,

Як хтось зривав, ну а хтось – розстібував,

З оцим на платті зустріла милого,

А той пришила йому відірваний…

І всі вони, із кості та пластику,

Усіх кольорів, бо й життя – веселкою,

Розсипались у візерунку дивному,

Коли в будинок міна улучила.

Ох, як чекали вони потрібності,

Бажали знову бути пришитими,

Кріпити те, що має з`єднатися,

Але у них, як в мішенях, дірочки,

А землю ріжуть кравецькі ножиці

І колють - шиють страшними голками,

І сіють в землю дідівські ґудзики

З усіх мундирів, так і не зношених…

21 травня 2015 року

War is a reflection of peace in a crooked mirror.

If you look at it for a long time, it's funny at first.

Then it's painful, and then, strange and scary,

Scary in a long and loud way, and scarier and scarier,

For the war won't vanish nowhere, never.

And every shot from a cannon

Only brings more and more shards of the mirror,

And these hundreds of thousands of small fragments

Hit the hearts of those who are in combat

And make them colder though you don't seem to notice it.

And the fighters remain alive

Composing the word "eternity" of the ice.

And when they wake up at night in frenzy

They look around: Where are you my sworn sister?

Are bringing me your rescuing love?

17 March 2015

Війна — відображення миру в кривому дзеркалі.

Якщо дивитися довго — спочатку смішно,

Потім — боляче, а далі – дивно і страшно,

Довго і гучно страшно, і все страшніше,

Бо вже ніколи нікуди війна не щезне.

А від кожного пострілу із гармати

Тільки більше та більше дзеркальних друзок,

І ці сотні тисяч дрібних уламків

Потрапляють в серця тих, хто там воює,

З непомітним наче похолодінням.

І бійці лишаються далі жити,

Викладати кригою слово «вічність»,

А вночі, прокидаючись у нестямі,

Оглядаються, де ж ти, названа сестро,

Чи несеш своє рятівне кохання?

17 березня 2015 року

Тесей, 35 років, киянин, програміст, витрачає досить багато часу на спілкування у соціальних мережах, уникає особистої участі у військових діях, натомість щиро цікавиться їхнім перебігом.

Лавр, 29 років, іронічний мрійник з хутора на Полтавщині, працював на випадкових роботах, пройшов Майдан, вважає війну логічним продовженням розпочатої боротьби за зміну країни.

Велес (Дмитро), 37 років, колишній міліціонер з Горлівки, вийшов на пенсію за два роки до війни, коли влада в місті перейшла до ворога, виїхав, аби піти в добровольчий батальйон і визволяти свою батьківщину.

Поет, 50 років, строкова служба в радянському контингенті в Афганістані, працював у столичному тижневику, пише вірші про війну, збирає матеріали для книги.

Слон, 46 років, громадянин США, син емігрантів з Одеси, фаховий військовий, брав участь у військових діях в Афганістані, Іраку, Сомалі.

Стрілка, 23 роки, закінчила філософський факультет університету, за фахом не працювала, була в медичній службі Майдану, пішла у добровольчий батальйон медиком.

Тетяна, 37 років, мешканка Горлівки, колишня однокласниця Велеса