Навіщо. What For - Марія Старожицька

What books I will read and what I become in the end.

Another thing that holds me is that you don't believe that I am grown up

And will be able to live without you as I should.

And I hold your wet powerless hand

Saying everything that I have not said yet,

And question marks fill the air

And even sharper smell of camphor spiritus…

25 March 2015

Мама, мама, мама, мама, мама —

Кома, кома, кома, кома, кома…

Дев'ятий день коми,

І досі немає крапки,

Такі розділові знаки

Життя і того, що після,

А двокрапки повільно спадають до тебе по крапельниці,

Саме вони тримають тебе в цьому світі,

Де ти щодня довго читала газети,

Але не змогла повірити, що нині війна з Росією,

Де ти колись вирішила за мене,

Яке матиму ім'я, прізвище, націю, рідне місто,

Які читатиму книги і ким, зрештою, стану,

А ще тримає, що ти не віриш, що я доросла

І зможу прожити без тебе так, як належить,

І я тримаю тебе за вогку безсилу долоню,

Кажу все те, чого не казала досі,

А знаки питання заповнюють все повітря

І ще гостріше пахнуть камфорним спиртом…

25 березня 2015 року

He's a sniper, he is sixteen, he's been at the war a year.

He's talking quietly but you hear him as a cry.

He's changed his battalion, his location, his call sign:

He was "Clean" but decided to become "Dirty".

So how can we shout at the future in despair:

What is this life when a child is at war?

And where are his school. His aren't a, and trade unions

When the gun's butt is against his yet unshaven cheek?

His father is dead, he was at war in Afghanistan.

Not to believe enemies he told his son.

He took his son's hand and brought him to a shooting range;

He told his son: You will need it for your fight.

And this enough. I really don't now want to write

That the boy has serious grown-up eyes.

And he looks away when he's talking about the battle

From which his frontline friend had not come out.

This is true, but the words are banal and trite,

Same as the question: "Have you killed?"

So we are silent, we are eating candy, and from the radio

Someone shouts about trajectory - What's trajectory?

23 April 2015

Він снайпер, йому шістнадцять, воює рік,

Говорить тихо, чується, наче крик.

Змінив батальйон, локацію, позивний —

Був "Чистий", став — так вирішив сам — "Брудний".

То як відчайдушно волати у майбуття,

Що ж це за життя, коли воює дитя?!

І де ж та школа, його батьки, профспілки,

Коли приклад до ще неголеної щоки?!.

Батько помер, колись він пройшов Афган,

Сину казав не вірити ворогам,

Відвів за руку в секцію зі стрільби,

Сказав: це тобі знадобиться для боротьби.

І — досить. Справді, зараз зовсім не хочу

Писати, що в хлопця холодні дорослі очі

І він їх відводить, коли говорить про бій,

З якого не вийшов друг його фронтовий,

Це правда, але пласкі затерті слова

Такі ж дурні, як питання "Чи ти вбивав?"

Тож ми мовчимо, цукерки їмо, а з рації

Хтось знову кричить, що трасери — а що це, трасери?

23 квітня 2015 року

Of family relics, from my great-grandparents,

Although from my maternal side

There was a chest full of buttons

Where the oldest ones had two-headed eagles on them,

And then there were ones with copper stars,

Heavy buttons with anchors: probably, from a uniform.

Small, made of mother-of-pearl; and made of turtle.

There was a story behind each of them.

Some were tearing them off, some were undoing them.

With this on her dress she met her beloved,

And this she sew back to his clothes when it was torn off...

The all, from bone or plastic,

Of all colors as life itself is a rainbow,

They all were scattered around in a strange ornament