Срібні ковзани - Мері Мейпс Додж

Гільда лагідно розмовляє із граційною маленькою дівчинкою в червоній кофтині й новій коричневій спідниці. Та це ж Гретель! У гарних черевиках і спідниці, у новому очіпку вона дуже гарненька.

І Анні Боуман тут. До змагань включили навіть сестру Янсзона Кольпа, але його самого розпорядники не допустили за те, що він убив лелеку і минулого літа його застукали на гарячому під час крадіжки яєць із пташиного гнізда: у Голландії це — карний злочин.

Цей Янсзон Кольп, знаєте, був… Але ні, я зараз не можу розповідати про нього. Ось-ось почнуться змагання…

Дівчатка вишикувалися в ряд. Музика стихла.

Чоловік, якого ми називатимемо оповісником, стоїть між колонами й ближньою суддівською трибуною. Гучним голосом він зачитує правила змагань:

— «Дівчата і хлопці змагаються по черзі, поки одна дівчинка й один хлопчик не переможуть двічі. Вишикувавшись шеренгою, вони стартують від колон, біжать до лінії, позначеної прапорцями, повертаються до місця старту, щоразу пробігаючи по милі».

За суддівським столом махають прапором. Пані ван Глек у павільйоні встає. Вона нахиляється вперед; у неї в руках — біла хустка. Коли вона її опустить, сурмач дасть сигнал до старту. Хустка летить униз. Лунає сурма.

Пішли!

Ні, повернулися. Шеренга не була рівною, коли дівчатка пробігали повз суддівську трибуну.

Сигнал повторюють.

Знову помчали. Цього разу все гаразд. Ой, як швидко вони біжать!

Юрба на хвилину затихла і схвильовано дивиться, тамуючи подих.

Із глядацьких лав лунають вітальні вигуки. Ура! П’ять дівчаток попереду. Важко сказати, яка з них уже дісталася до межової лінії і біжить назад… Щось червоне — от і все, що можна розрізнити. Неподалік миготить блакитна пляма, а жовта ще ближче. Глядачі біля старту напружують зір і жалкують, що не зайняли місця ближче до флагштоків.

Хвиля вітальних вигуків наростає. Тепер видно добре: попереду Катрінка!

Вона вже минула павільйон ван Хольпів. У наступному павільйоні пані ван Глек. Вона нахилилася вперед і притягує дівчаток, як магніт. Гільда обганяє Катрінку й, пробігаючи повз павільйон, махає рукою своїй матері. Ще дві дівчинки наганяють її зі швидкістю стріли.

Але що це зараз промайнуло, щось червоно-коричневе? Ура, це Гретель! Вона теж махає рукою, але не в бік гарних павільйонів. Її вітає весь натовп, а дівчинка чує тільки голос батька:

— Молодець, моя крихітко!

Незабаром Катрінка, весело сміючись, обганяє Гільду. Тепер наближається дівчинка в жовтому. Вона обганяє всіх, крім Гретель.

Судді нахиляються уперед, але не відривають очей від годинника. Вітальні вигуки не стихають у повітрі. Навіть колони начебто сколихнулися. Гретель пронеслася повз них. Вона перемогла.

— Гретель Брінкер — одна миля! — оголошує оповісник.

Судді кивають. Вони записують щось на табличках, які тримають у руках.

Поки дівчата відпочивають, — причому деякі схвильовано товпляться навколо переляканої своїм успіхом маленької Гретель, а інші з показною зневагою відходять убік, — хлопчики вишиковуються в ряд.

Цього разу хусткою змахує мейнгеєр ван Глек. Лунають гучні звуки сурми.

Хлопчики помчали. Вони вже на півдорозі! Чи доводилось вам бачити таке видовище? Триста ніг промайнули в одну мить. Але ж біжать лише двадцять хлопчиків! Та ніг усе одно ніби кілька сотень… Принаймні, так здається.

А де тепер бігуни? Стоїть такий галас, що аж у голові паморочиться. Над чим сміються люди? А, он над тим гладким хлопчиком, що відстав від усіх. Гляньте, як він біжить!

Гляньте! Він зараз гепнеться… Ти ба, не впав. Цікаво, чи помітив він, що залишився на самоті? Адже інші хлопчики ось-ось досягнуть фінішу… Так, помітив. Він зупиняється, витирає розпашіле обличчя, знімає шапку й озирається. Краще добровільно вийти зі змагань. Він так щиро й здивовано регоче, що відразу здобуває собі сотню друзів. Добродушний Якоб Поот! Славний хлопець тепер уже в юрбі глядачів і дивиться на учасників змагання із таким же пристрасним хвилюванням, як і всі інші.

Хмара крижаного пилу вилітає з-під лез, коли ковзанярі добігають до межі й повертають назад.

Наближається щось чорне; це один із хлопчиків — от усе, що ми знаємо. Він зачепив регістр vox humana, і юрба видає потужне ревіння.

Ковзанярі наближаються — ми вже бачимо червону шапку. Ось Бен… Ось Пітер… Ось Ганс!

Ганс попереду! (Молода пані ван Генд мало не зім’яла квіти, які тримала в руках. Вона ж не сумнівалася, що першим буде Пітер!)

За Гансом — Карл Схуммель, потім Бен і хлопчик у червоній шапці. Інші не відстають.

Від них стрімко віддаляється чиясь висока фігура. Обганяє червону шапку, обганяє Бена, потім Карла… Порівнявшись із Гансом, біжить поруч з ним! (Пані ван Генд затамувала подих.) Це Пітер! Він попереду!.. Ганс швидко обганяє його. Очі Гільди повні сліз. Пітер має перемогти. Очі Анні гордо блищать. Гретель дивиться, стиснувши кулачки… Ще чотири кроки, і її брат буде біля колони.

Він тут! Так, але Схуммель прибіг на секунду раніше. В останню мить Карл, зібравши всі свої сили, пролетів між колонами й досяг фінішу.

— Карл Схуммель — одна миля! — кричить оповісник.

Незабаром пані ван Глек піднімається знову. Падаючи, хустка будить сурму, а сурма, чий звук, як тятива, ураз випускає у простір двадцять дівчаток-стріл.

Це гарне видовище, але довго дивитися не вдається: не встигли ми як слід їх розглянути, як вони вже далеко. Цього разу ковзанярі біжать майже поруч; коли, повернувши біля флагштоків, вони мчать назад, важко сказати, хто першим досягне колон.

Попереду нові личка… схвильовані, розпашілі, не помічені нами раніше. Серед них Катрінка й Гільда, а Гретель і Ріхі позаду. Гретель відстала, але, коли Ріхі обганяє її, вона виривається уперед. Вони вже майже наздогнали Катрінку…

Гільда досі попереду, вона ось-ось досягне фінішу… Вона жодного разу не