Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

«Їх забагато», — подумав Лаккей, вискочивши з-за рогу й уздрівши перед собою чи не цілу армію Б’ва Кел, що саме міняла батарейки у своїх «свинорилах».

«О боги! — вражено подумали одні гобліни, побачивши Лаккея, що мчав на них. — Що це за троль у штанях летить на нас?»

«Ну чому я не послухався мами й вступив у зграю?» — шкодували інші.

І тоді Лаккей упав на них згори, мов караюча десниця. Тільки уражав він ворогів не лише правою і не лише рукою. Троє гоблінів вибули з лав, не встигши й збагнути, що ж із ними сталося. Четвертий прострелив собі ногу, а ще кілька гоблінів гримнулися на підлогу, прикидаючись убитими.

Артеміс бачив усе, що діялось, на плазмових екранах оперативного центру лабораторій. Спостерігав разом з іншими глядачами, що були там. Але для гоблінських генералів то була чиста розвага, таке собі телешоу. Вони хихотіли й плескали в долоні, дивлячись, як Лаккей розправляється з їхніми військами. Генерали щиро веселилися, бо весь неймовірний героїзм того одинака не мав ніякісінької ваги. Зала оперативного центру була абсолютно неприступна, а сам-один Лаккей нізащо не дав би ради кільком сотням гоблінів, що розбрелися по будівлі.

Артеміс мав якихось кілька секунд, аби скласти план дій. А він-бо, як на те, не мав жодного уявлення, як користуватися всією цією технікою підземного світу. Погляд його метався по стінах, вишукуючи хоч що-небудь, чим він міг би скористатися. Хоч би що-небудь…

Ага, ось! На одному з маленьких екранчиків, поміщених збоку від основних екранів, Артеміс раптом помітив О’Гира, зачиненого у власному оперативному кабінеті. Ось хто йому допоможе! Кентавр стільки часу просидів під замком, то вже ж напевне придумав якийсь план. Артеміс знав, що навряд чи вибереться з труби непоміченим, що його швидко виявлять і без вагань знищать. Отже, діяти треба швидко!

Хлопець підтягся, перехилився з труби й гепнувся на підлогу, аж глухо ляснуло. Просякнутий плазмою одяг заважав йому рухатися, а тут треба було швидко підбігти до моніторів. Кутиком ока Артеміс бачив, що в його бік почали обертатися голови. Хтось рушив йому навперейми. Хтось один? Двоє? Він не знав, але він повинен устигнути, неодмінно повинен!

Під зображенням О’Гира хлопець побачив мікрофон і натис на кнопку.

— О’Гире! — прохрипів він. Плазма скрапувала з його плечей на пульт. — Ти мене чуєш?

Кентавр відреагував миттєво.

— Фаул? Що з тобою?

— Маю п’ять секунд, О’Гире. Мені потрібен план, інакше всі ми пропали.

О’Гир коротко кивнув головою.

— План готовий. Виведи мене на екрани.

— Але як?

— Натисни кнопку загальної конференції. Жовту. Коло, від якого розходяться промінці, мов від сонця. Бачиш?

Артеміс знайшов кнопку й ударив по ній кулаком. І тоді щось ударило його. Дуже боляче.

Генерал Кривобік перший помітив дивну істоту, що випала з плазмової труби на підлогу. Що то таке? Піксі? Начебто ні… О боги! То була людина!

— Гляньте! — прокаркав він. — Там багноїд!

Однак його майже ніхто не почув — усіх надто захопило дійство, що відбувалося на екранах.

На генералів вигук відреагував тільки Дрюк. Людина потрапила в оперативний центр лабораторій! Він схопив Кривобока за плечі.

— Вбийте його! Зараз же!

Отепер їх почули й інші генерали. Треба когось убити. Когось такого слабосилого, хто не вб’є нікого з них. Оце вони любили. Зараз, зараз вони прикінчать непроханого гостя, причому в їхній улюблений давній спосіб: подірявлять кульовими блискавками, а тоді розтерзають кігтями.

Людина добулася до одного з пультів, і генерали оточили її, збуджено висолопивши довгі язики. Сплюнь схопив людину за плечі й повернув до себе обличчям, аби жертва побачила свій кінець і жахнулась.

Ось уже всі генерали повичакловували по кульовій блискавці й ступили ще крок до хлопця, щоб убити напевне. Але тут щось відвернуло їхню увагу від безпомічного багноїда. На всіх екранах з’явилося обличчя Дрюка. І ватажкам Б’ва Кел зовсім не сподобалося те, що це обличчя промовляло.

— …Коли ж загальна ситуація стане зовсім безнадійна, я звелю Опал повернути Легіону контроль над зброєю. Всі бійці Б’ва Кел будуть паралізовані, й уся вина, вся відповідальність за скоєне впаде на тебе — якщо ти, звісно, ще будеш на той момент живий, у чому я вельми сумніваюсь.

Сплюнь різко обернувся до свого спільника-ельфа:

— Дрюку! Що це означає?

Сичачи й плюючись, до Дрюка Глодова підступили й інші генерали.

— Це зрада, Дрюку! Зрада!

А Дрюк лише спокійно поглядав на гоблінів.

— Ну й що, як зрада? — сказав він. — Що з того?

Дрюк Глодів майже відразу збагнув, що сталося. О’Гир! Кентавр якимось чином зумів записати його слова. О, як набрид йому цей віслюк! І все ж таки слід було віддати кентаврові належне: він виявив надзвичайну винахідливість.

Дрюк швидко підійшов до головного пульта управління й вимкнув трансляцію. Опал ні в якому разі не повинна почути подальших його слів про неї. Особливо про трагічний нещасливий випадок. Доведеться згодом вирізати цей шматок. А решта не мала жодної ваги. Все йшло за планом.

— Зрада! — ще раз просичав Кривобік.

— Гаразд, — погодився Дрюк. — Хай буде зрада. — І тут-таки звелів: — Комп’ютере, увімкнути ДНК-гармати. Дозвіл — Дрюк Г. Альфа, альфа, два, два.

Опал захоплено крутнулася на своєму кріслі, в захваті заплескала в долоньки. Дрюк Глодів був та-аки-и-ий потворний, але ж, до того, ще й та-аки-и-ий порочний!

По всіх приміщеннях «Лабораторій Кобой» автоматичні ДНК-гармати ожили на своїх лафетах і швидко здійснили самодіагностику. Система була справна, за винятком незначного витоку плазми