Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Всеволод Зіновійович Нестайко

Й Алик пішов знайомитися з капітаном Галтером.

Капітан сидів на розкладному стільці посеред свого капітанського містка й дивився у підзорну трубу. І наспівував:

Дівчину з маленької таверни Полюбив суворий капітан, Дівчину з очима, яку серни, З усмішкою, як морський туман…

– Здрастуйте, пане капітан! – чемно привітався знизу Алик.

Старий перевів підзорну трубу на Алика й усміхнувся:

– Не «здрастуйте», а «бажаю здоров'я»! Чув, як на параді міністр вітався з військами?

Алик теж усміхнувся:

– Бажаю здоров'я, пане капітан!

Капітан Галтер відклав підзорну трубу:

– О! І я тобі бажаю здоров'я! Бо коли немає здоров'я, все летить шкереберть… Ти хто такий?

– Алик.

– Здоровега? – примружився старий.

– А звідки ви знаєте? – здивувався Алик.

– Бачив у підзорну трубу, як ти біля свого татуся крутився, котрий умовляє мене продати мою «Мрію». А хіба ж можна продавати мрію?… Сподіваюся, ти не будеш мене вмовляти?

– Н-ні… – зашарівся Алик.

– Бо я все одно не продам. Піднімайся до мене на капітанський місток.

Нагору просто з подвір'я вели круті «корабельні» сходи з поручнями. Алик, спотикаючись із незвички, піднявся до капітана.

– Ну, здоров-здоров, мічмане Здоровега! – поклав йому руку на плече старий.

– Цікаво у вас тут! – роззирався навкруги Алик. – Життя мусить бути цікавим, – кивнув капітан. – Воно дається один раз, і жити нудно – злочин! Недарма нудьга і зневіра вважаються одним із найтяжчих гріхів… Хоча… Доля не завжди і не всім усміхається весело. Але занепадати духом ніколи не слід. Треба боротися за своє щастя.

– Скажіть, а… а ви іноземець? – запитав Алик.

– Чому? – звів брови старий.

– Ну… прізвище таке – Галтер.

– Ніякий я не іноземець!.. З козацького роду я. Справжнє моє прізвище Заблуда. Та якщо для козака Заблуда – звичайнісіньке собі прізвище, то для капітана воно якесь не дуже милозвучне і навіть із прихованим негативним змістом – не туди, мовляв, корабель повести може. От я й добрав собі псевдонім на англійський манір – Галтер. А у тебе прізвище для капітана саме годяще – капітан Здоровега!.. Звучить!.. Ти теж, мабуть, козацького роду?

– Не знаю… – знизав плечима Алик.

– Ти ким хочеш стати?

– Не знаю… – знову знизав плечима Алик. – Може, футболістом… київського «Динамо»… А може, бізнесменом… як тато.

– А моряком не хочеш? – примружився капітан Галтер.

Алик відчув ніяковість. Сказати капітанові «ні» було незручно, і він невиразно промимрив:

– Я… якось не думав…

– Як не думав, значить, не хочеш, – зітхнув капітан. – Я у дитинстві просто марив отим морем… Які сни мені про море снилися!.. Та й тепер сняться… І справді, скільки всього цікавого у морському житті!.. Взяти хоча б Бермудський трикутник, де безслідно зникло безліч кораблів. І літаків теж. А скільки таємничих загадкових істот живе у морях та океанах! І в озерах теж. Про Нессі чув?

– Та, що в озері Лох-Несс начебто живе?

– Не начебто, а достеменно живе! – вигукнув капітан. – Десятки незаперечних свідчень і доказів… А ось що ти знаєш про наше озеро?

– А що – тут теж якесь чудовисько живе? – посміхнувся Алик. – Смійся-смійся!.. Нічого ти не знаєш!.. Думаєш, це звичайне озеро?

– А що в ньому незвичайного?

– Хоча б те, що воно підземною протокою з'єднане з Дніпром. Так само, як озеро Лох-Несс із морем. Рівень води у нашому озері такий самий, як у Дніпрі. Коли у Дніпрі рівень води підвищується, то і в озері підвищується. Коли у Дніпрі нижчає, то і в озері нижчає. Озеро наше зв'язане з Дніпром, Дніпро впадає у Чорне море, а Чорне море зв'язане зі Світовим океаном…

Алик знов посміхнувся:

– Отже, пірнувши у наше озеро, можна під водою пропливти до Чорного моря, а тоді через Босфор-Дарданелли, а тоді через Суецький канал і…

– І в озеро Лох-Несс, яке зв'язане зі Світовим океаном! – підхопив капітан Галтер.

– То ви хочете сказати, що Нессі може припливти у наше озеро?

– Теоретично – так! Але практично будуть значні труднощі зі шлюзуванням, особливо у наших дніпровських водах… А ти гадаєш, що нічого загадкового в нашому озері нема?

– А ви думаєте, є?

– Не думаю, а знаю! – впевнено сказав капітан.

– Що ж? – поцікавився Алик.

– Про чудовисько не скажу, а от русалка в озері живе.

– Яка ще русалка!.. Казки розказуєте.

– От ти невірний Хома! У казках, дорогий мій мічмане, все правда, передбачення, втілена у слово мрія. Від летючого корабля до чарівного ока – телевізора. А тепер узагалі таке відбувається, що жодному казкареві не снилося. Чи міг який-небудь казкар придумати комп'ютер з мільйонами операцій за секунду? А клонування живих організмів? А інопланетних прибульців, існування яких майже доведено?… Скільки ще тих таємниць неймовірних!.. А ти кажеш, що якась звичайнісінька русалка – це казка…

– А ви її бачили, ту русалку?

– Авжеж, бачив!! Я її підгодовую навіть іноді. Бананами. Вона банани дуже любить.

Капітан говорив цілком серйозно, без тіні посмішки.

– Банани, кажете, любить? – перепитав розгублено Алик.

– А що? Думаєш, тільки ти банани любиш? Бачив, як ти їх наминаєш. Спробував би ти самою сирою рибою та водоростями харчуватися!

– Лапшу ви мені на вуха вішаєте! – спробував утриматися на матеріалістичних позиціях Алик.

– Ображаєш! – насупив брови капітан. – А хочеш сам на русалку подивитися?

– Як це? – розгубився Алик.

– Тільки, звичайно, увечері, як місяць на небо випливе. Нині місяць саме у півповні – видно буде чудово. Зможеш до мене прийти рівно о десятій? Пізніше тебе батьки не пустять.

– І ви мені покажете русалку? – недовірливо спитав Алик.

– Якщо ти бананів принесеш штуки зо три, не менше.

– Ви це серйозно? – спитав Алик.

– Абсолютно!.. Ти тільки батькам про русалку поки що не кажи. Бо вони теж захочуть подивитися на неї і тільки налякають бідненьку. А як побачиш, тоді й розкажеш.

Додому Алик прибіг збуджений і веселий.

– Що? Невже домовився?! – радісно запитав тато.

– Ні! Але дядько дуже цікавий. Я до нього о десятій вечора піду. Він мені щось цікаве покаже.

– Ну, давай-давай! – похитав головою тато. – Закомпаніруйся, як каже наша бабуся, з цим диваком гарненько. Це буде корисно.

Мама скривилась, але заперечувати не посміла.

З бананами теж проблем не було. Алик узяв не три, а п'ять штук.

– О! Молодець! – весело зустрів його капітан Галтер. – А я, грішним ділом, думав, що не прийдеш, не пустять батьки. Все-таки пізнувато. Ну, ходімо покладемо банани для русалки.

І Алик із капітаном пішли до берега і поклали банани на місток-кладку, з якої капітан ловив рибу. – Я називаю цей місток «притика», тобто причал.