Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Всеволод Зіновійович Нестайко

– А… а як ферум, залізо в організм додається? – спитав Шурик.

– Ну, дехто рейку гризе, залізяччя всяке.

– Що?!

– Жартую! – усміхнувся дід Грицько. – То я так фігурально, образно, як говорив мій дачник професор Вольський. Ми з тобою рейку гризти не будемо. А от над характером попрацювати треба. А з чого починається гартування характеру? Не з нотацій, не з балачок – із дій, з учинків. Давай я за тебе візьмусь. Га?

– Як це?

– Ну, буду твоїм тренером, поки ти тут. Як Лобановський. Спробую тебе на форварда потренувати.

– Та! – махнув рукою Шурик. – Бабуся не захоче, не дозволить.

– Ну, бабусю я беру на себе. З дівчатами я говорити вмію. Ви в кого дачу знімаєте?

– У баби Насті. Отам, за великою грушею.

– А-а, в Шулячки. То ми ж майже сусіди. Моя через дві хати, отам, де колодязь із журавлем… О! Твоя бабуся вже перебралась і чимчикує, боїться тебе самого біля річки лишати. Ну, ти тут постій, я хочу без тебе з нею побалакати. І не підслуховуй! Я цього не люблю! – суворо наказав дід Грицько і подріботів назустріч бабусі.

Шурик здаля бачив, як насторожено-здивовано звела брови бабуся, коли, наблизившись до неї, дід Грицько почав говорити. А потім усміхнулася – мабуть, дід сказав щось дотепне, – а тоді стала серйозною, скрушно похитала головою, потім почала заперечувати, перебивати діда Грицька, але згодом замовкла, слухала уважно і врешті зітхнула і закивала, погоджуючись. Дід Грицько таки, мабуть, умів говорити «з дівчатами», переконувати їх. Бабуся помахала Шурику і повернула назад, додому. А дід Грицько пішов до Шурика.

– Ну що? – нетерпляче спитав Шурик.

– Порядок у танкових військах! Досягли консенсусу, як депутати у Верховній Раді. Подалася до Шулячки збирати про мене інформацію. Та хай!.. З Шулячкою у мене контакт. Отож, голубе, починаємо тренування. Спершу фізична підготовка. Ти плавати вмієш?

– Вмію. Але… недуже… По-собачому.

– По-собачому хай собаки плавають. А ми люди. Ми з тобою будемо плавати, як спортсмени – кроль, брас, батерфляй…

Дід Грицько роздягнувся. На Шуриків подив виявилося, що він, сільський дід, був не у довгих «сімейних» трусах, а у плавках. Дід розігнався і пірнув у річку.

– Де ви так плавати навчилися?! – вражено вигукнув Шурик, дивлячись, як буруниться вода від хвацьких дідових рухів.

– В армії, голубе, в армії! – одпирхуючись, мовив дід Грицько. – Я ж і на фронті був. Кінець війни захопив, хоч і недоліток іще був. Дунай форсував. Ну, знімай штанці, майку, лізь у воду!

Мама, з якою Шурик їздив до моря, бабуся і тітки, з якими він їздив на дачу, дозволяли йому купатися тільки попід берегом, на мілкому, а дід Грицько одразу повів туди, де обом було майже по шию.

– Не бійся! Не бійся! – підбадьорював Шурика дід Грицько. – Тут ям немає. Та й я таких здорованів з води витягав – не повіриш! А треба, щоб ти глибину відчув і не лякався її. Ризикувати по-дурному ніколи не слід, але плавають люди, щоб глибокі місця долати, а не там, де можна убрід перейти… Давай, давай, не бійся!

У перший день дід Грицько вчив Шурика плавати брасом. І весь час говорив, щось розповідав, розказував.

Шурик уже знав, що живе дід Грицько зараз сам, дружина, баба Оксана, доглядає у Києві першого їхнього правнука Максимка, якого подарувала їм онучка Михайлина… Один син, Павло, працює в Києві на заводі «Поліграфмаш», другий, Степан, – у Запоріжжі на керівній роботі, в держадміністрації. Сам дід Грицько, колишній танкіст, незважаючи на свою хлоп'якуватість і «дрібнокаліберність», як він сам висловився, сорок п'ять років очолював бригаду механізаторів, керував здоровецькими дядьками під два метри, і вони слухалися його «безпрекословно». І Шурик теж слухав діда Грицька, роззявивши рота, раз у раз ковтаючи воду. Вперше в житті ним займався дорослий чоловік та ще й такий незвичайний. Шурик просто таки закохався у діда Грицька.

– Ну от, – сказав нарешті дід Грицько. – Фізичну підготовку ми зробили. Брасом ти трохи плавати навчився. Уже ж не по-собачому. Собаки так не вміють. І на глибині побув, страх переборов, феруму трохи в організмі додалося. По обіді приходь – продовжимо!

Шурик із таким захватом розказував бабусі про діда Грицька, аж захлинався. Бабуся розчулено усміхалася. Шулячка (баба Настя) дала дідові Грицьку найпозитивнішу характеристику. Тому по обіді бабуся без зайвих слів одпустила Шурика до діда Грицька.

Дід щось майстрував, пиляв ножівкою товсту широку дошку.

– А тепер, – сказав він, – тепер тобі завдання – бачив, із якої я кладки рибалив? – зробиш собі таку саму. Я оце матер'ял підготував.

– Та… та я… не вмію, – розгублено сказав Шурик.

– У невмілого руки не болять. Я підкажу, не хвилюйся. Але робитимеш сам. Я жодного гвіздка не заб'ю!

Вони взяли дошки, стовпчики, цвяхи, молоток, лопату і пішли на річку.

– Ото дивись на мою кладку і микить, із чого починати, – сказав дід Грицько.

Шурик уважно обдивився дідову кладку, поміркував і сказав:– Ну… ну, мабуть, починати треба зі стовпчиків, на яких кладка тримається.

– О! Правильно! Ти, я бачу, хлопець кмітливий, метикований. Кожна будова починається з фундаменту, з підвалин. Давай, вкопуй, голубе, стовпчики!..

До самісінького вечора провозилися Шурик і дід Грицько. Певна річ, дід не лише командував, а й трохи допомагав. Але всі гвіздки, як і попереджав дід, забивав сам Шурик. Дід тримав гвіздка, а Шурик бив молотком. І хоч як старався Шурик, щоб не вцілити діда по пальцях, без травм не обійшлося. Дід терпів, тільки вів рахунок:

– О! Дев'ятнадцята контузія!.. О! За двадцяту перевалило!.. Та не вибачайся! Не вибачайся! Я розумію. Ти ж не навмисне. Навмисне ти б мене по голові вцілив! Жартую!.. Не поспішай!

Та коли кладка була готова і пройшла випробування – дід Грицько станцював на ній гопачок, – Шурика охопило таке почуття, якого він не відчував ніколи в житті, – радісна гордість людини, що вперше зробила щось путяще власними руками.

Так почалося чоловіче виховання Шурика. За кілька днів Шурик уже їздив верхи на коні, запрягав і розпрягав, рубав колуном дрова, навчився лазити по деревах, що йому раніше категорично заборонялось…

І от одного дня дід Грицько сказав:

– А тепер будемо гартувати характер рішучими вчинками і самостійними рішеннями. Так от тобі завдання. Край села над річкою стоїть розвалюха, в якій ніхто неживе. Піди, обстеж, придивись гарненько, прислухайся