Срібні ковзани - Мері Мейпс Додж

Яскрава кокетлива червона кофтинка й гарна спідниця з чорною облямівкою, гарненький чепчик із бережками, золоті сережки, ошатний фартух, витончені шкіряні черевички… Та що й казати! Якби сам Папа Римський надіслав їх Гансові з посланцем, Ганс би заприсягнувся, що вони належать Анні.

Дівчатка повільно проходжалися туди-сюди перед будиночком. Певна річ, вони йшли під руку і так поважно кивали й похитували голівками, немов обговорювали державні справи.

Ганс кинувся до них із радісним криком:

— Ура, дівчатка, я маю роботу!

На його крик із будинку вийшла мати. І в неї знайшлися приємні звістки. Батькові дедалі легше. Він майже весь день сидів, а тепер спить «сумирно, немов ягнятко», як висловилася тітонька Брінкер.

— Тепер моя черга, Гансе, — сказала Анні, відводячи юнака убік після того, як він розповів матері, що отримав роботу в мейнгеєра ван Хольпа. — Я продала твої ковзани. Візьми гроші.

— Сім гульденів! — вигукнув Ганс, здивовано перераховуючи гроші. — Та це ж утричі більше, ніж я сам за них заплатив.

— Я тут ні до чого, — сказала Анні. — Ми не винні, якщо покупець нічого не тямить у ковзанах.

Ганс швидко глянув на неї:

— О Анні!

— О Гансе! — перекривила вона його, стискуючи губки й відчайдушно намагаючись набути хитрого і шахраюватого вигляду.

— Слухай, Анні, я знаю, ти це говориш несерйозно! Ти повинна повернути частину грошей.

— Та нізащо в світі! — опиралася Анні. — Ковзани продано, і крапка. — Але, побачивши, що він щиро засмутився, вона знизила оберти. — Чи повіриш ти мені, Гансе, якщо я скажу, що ніякої помилки не сталося і той, хто купив твої ковзани, сам наполягав на тому, щоб заплатити за них сім гульденів?

— Повірю, — відповів він, і світло, що засяяло в його ясних блакитних очах, здавалося, відбилося в очах Анні й заіскрилося під її віями.

Тітонька Брінкер зраділа, побачивши стільки срібла, але коли довідалася, що Ганс одержав його, розлучившись зі своїм скарбом, лише спромоглася вигукнути:

— Нехай благословить тебе Бог, синку! Це для тебе велика втрата!

— Зачекай, мамо, — сказав юнак, порпаючись у кишені. — От іще! Якщо так триватиме, незабаром ми розбагатіємо!

— Що й казати, — відповіла вона, поспішно простягаючи руку. Потім додала стиха: — Ми й справді розбагатіли б, якби не цей Ян Кампхьойсен. Він таки побував під нашою вербою, будь певен, Гансе!

— Схоже на те. — зітхнув Ганс. — Але, знаєш, мамо, забудьмо про ці гроші. Звичайно, вони зникли; батько розповів нам усе, що знав. Не будемо більше думати про них!

— Легко сказати, Гансе! Спробую, але важко буде, особливо коли моєму бідному чоловікові стільки всього потрібно… Ах ти, Господи! Що за непосиди ці дівчиська! Адже вони щойно були тут. Куди ж це вони дременули?

— Вони забігли за будинок, — сказав Ганс, — напевно, хочуть від нас сховатися. Тихіше! Зараз я їх упіймаю і приведу до тебе. Вони бігають швидше й тихіше он за того кролика. Але я їх спочатку добряче налякаю.

— Але ж там і справді кролик. Слухай, Гансе, він, бідашка, мабуть, геть зголоднів, якщо зважився вийти з нірки в таку холоднечу. Зараз принесу йому крихт.

І добра жінка поспішила в будинок. Незабаром вона знову вийшла, але Ганс не дочекався її. А кролик спокійно пострибав у невідомому напрямку. Обігнувши ріг хатини, тітонька Брінкер натрапила на дітей. Ганс і Гретель стояли перед Анні, а та з недбалим виглядом сиділа на пеньку.

— Просто любо глянути… як на картинці! — зачудувалася тітонька Брінкер, зупиняючись у замилуванні перед дітьми. — Багато я бачила картин у тому розкішному будинку в Гейдельберзі, але їх і не зрівняти з цією. Мої обоє тюхтії, а ти, Анні, справжня фея!

— Та хіба? — засміялася Анні, просяявши. — Отож, Гансе і Гретель, уявіть, що я ваша хрещена-фея і завітала до вас у гості. Загадайте кожен по бажанню, і я виконаю їх. Чого ви хочете, пане Гансе?

Анні глянула на юнака, і обличчя її вмить посерйознішало — можливо, тому, що вона від щирого серця хотіла хоч на хвилинку отримати чарівну силу. А Гансові здавалося, начебто вона зараз і справді фея.

— Я хочу, — промовив він урочисто, — знайти те, що шукав минулої ночі!

Гретель весело розсміялася. Тітонька Брінкер простогнала:

— Сором, Гансе! — і попленталась до будиночка.

«Хрещена-фея» підхопилася й тричі тупнула ніжкою.

— Нехай говорять, що хочуть, — промовила вона. — Твоє бажання здійсниться. — Потім із жартівливою урочистістю сягнула рукою в кишеню фартуха і вийняла звідти велику скляну намистинку. — Закопай її там, де я тупнула ногою, — сказала вона, подаючи намистинку Гансові, — і, перш ніж зійде місяць, твоє бажання здійсниться.

Гретель розсміялася ще веселіше.

«Фея-хрещена» прикинулася дуже невдоволеною.

— Кепське дівчисько! — сказала вона, скорчивши злу міну. — У покарання за те, що ти глузувала з феї, твоє бажання не здійсниться!

— Ха! — радісно вигукнула Гретель. — Почекай, поки тебе про щось попросять, хрещена. Адже я не встигла загадати ніякого бажання!

Анні добре грала свою роль. Не проймаючись веселим сміхом друзів, вона гордо пішла геть, зображуючи втілення ображеної гідності.

— Добраніч, феє! — кричали їй услід Ганс і Гретель.

— Добраніч, смертні! — крикнула вона нарешті, перестрибнувши через замерзлу канаву, і швидко побігла додому.

— А скажи, вона схожа на… на квітку… Така мила й чарівна! — вигукнула Гретель, зі щирим замилуванням дивлячись услід Анні. — Подумай, скільки днів вона просиділа у темній кімнаті з хворою бабусею… Але слухай, братику Гансе, що з тобою? Що ти збираєшся робити?

— Почекай — побачиш! — відповів Ганс, кинувся в будинок і миттю повернувся із заступом і ломом у руках. — Я хочу закопати свою чарівну намистинку!

Рафф Брінкер досі міцно спав. Його дружина взяла невеликий шматок торфу зі свого малого запасу і поклала його на вугілля, що ледь жевріло. Потім відчинила двері й неголосно покликала: