Чаклунка з останньої парти - Тамара Крюкова

— Не розумію, чому ти радієш, — холодно сказала старенька.

— Як чому? Якщо ти королева, значить, я — принцеса. Ми переїдемо до столиці. Я щодня вбиратимуся в ошатні сукні, ходитиму на бали і донесхочу об'їдатимуся солодощами.

— А потім розтовстієш, перестанеш влізати в джинси, не зможеш видиратися і лазити по деревах, як мавпа. Але це й на краще, бо тобі доведеться годинами сидіти в палаці і вивчати етикет. Адже принцесі не личить поводитися, як простій сільській дівчині,— ущипливо сказала бабуся.

— Я думала, що принцесам усе дозволено, — розчаровано протягнула Липочка.

— Так думають усі, але повір мені, у принцес значно більше заборон, аніж дозволів.

— А що ж робити? — розгублено запитала дівчинка.

— А ось що! — старенька хитро посміхнулася і жестом закликала всіх до мовчання.

На площі запала така тиша, що було чутно, як пищить, пролітаючи над головами, комар.

— Я ціную ваше визнання і надану мені честь, — звернулася до присутніх Августина, — але я не годжуся для керування державою.

— Але ж ви розбудили меч давніх королів, — підлесливо промовив Горк.

— Шановний, нас засміють сусіди, якщо довідаються, що в державі не знайшлося нікого сильнішого за столітню жінку.

— Що ж, коли ви відмовляєтеся, я можу взяти на себе цю тяжку ношу, — запропонував Горк.

— Не заперечую, якщо вам удасться впоратися з чарівним мечем, — Августина простягнула зброю лицарю.

Начальник лицарського Ордену набрав поважного вигляду, вхопився за руків'я, крякнув, немов прийняв непосильну ношу і… випустив меч. Горк нагнувся, щоб підняти священну зброю, але краще б він цього не робив. Меч ніби приріс до землі. Лицар, почервонівши від натуги, щосили тягнув злощасний клинок — але все дарма. Дивлячись на його марні спроби, люди качалися зо сміху. Розлютившись, Горк штовхнув предмет своєї ганьби ногою і завив од болю.

Августина докірливо похитала головою:

— Шановний, ви не можете підняти навіть меч, куди вже брати на плечі цілу країну?

Її зауваження викликало жарти і регіт.

— Держава не може існувати без короля! — сердито вигукнув Горк.

— Помиляєтеся, — посміхнулася старенька чарівниця. — Я напевне знаю, що можна обійтися і без монархії. Давайте виберемо уряд.

Так Вернисвіт став республікою. Августина, Липочка і Яків Еммануїл Феліциус на килимі-самольоті повернулися додому. Правда, дракончик пробував летіти самостійно, але він був ще дуже малий, щоб здолати таку відстань.

— Бабусю, а чому ти нічого не сказала про корону давніх королів? — раптом похопилася Липочка, коли вони були на середині дороги.

— Щось мені підказує, що з нами давня реліквія буде в більшій безпеці,— сказала Августина і загадково посміхнулася.