Чаклунка з останньої парти - Тамара Крюкова

— Це ще не все. Я викрала державну святиню.

— Нічого собі! — присвиснув Вася.

На тлі «подвигів» Липочки власні пригоди здавалися йому дрібницею.

— Але все це сталося не навмисно, розумієш?

— Розумію. У мене теж часто виходить ненавмисно. Але хіба від цього легше? — філософськи зауважив Вася.

Він знову поглянув на Щоденник і сказав:

— Усе-таки прикольно. Ніколи б не повірив. Можна дочитати до кінця?

Липочка знизала плечима. Тепер можна було не робити секрету з чаклунства. Вася дійшов до останнього запису і сторопів. На аркуші було акуратним почерком виведено: «Хай мама забере Васю до себе».

— Я не збираюся нікуди їхати! Я хочу залишитися! — вигукнув він.

Липочка зітхнула.

— Що написано, того не змиєш.

— Мені не до жартів. Ці прислів'я мене вже на літературі дістали. Будь людиною, скасуй своє бажання, — заблагав Вася.

Липочка похитала головою.

— Я не можу.

— Чому?

— Тому що правило номер один говорить: бажання не можна скасовувати..

Вася посумнів.

— Але що ж робити? Невже нічим не можна зарадити? Може, загадати, щоб мама втратила мій квиток? Або щоб мені не дали візу?

— Твоя мама повинна сама з власного бажання залишити тебе тут, інакше нічого не вийде.

— Як же, залишить вона! Вона вважає, що дід на мене погано впливає, що через нього я нахапався двійок і що ми погано харчуємося. У діда ж маленька пенсія. Наче я не проживу без понтових роликових ковзанів і швидкісного велосипеда. Знаєш, зараз я розумію, що мені нічого цього не треба.

Липочка подумала і запропонувала:

— А що коли тобі самому все виправити? Перш за все, ти повинен узятися за навчання.

— Який сенс? Все одно мене зі школи виганяють.

— Уже ні,— просяяла Липочка. — Сьогодні всі класи зібралися на мітинг і рішення скасували.

— Правда? — не повірив Вася, а потім закричав: — Ура!

— Хочеш, я зроблю тебе відмінником? — запропонувала Липочка і взялася за Щоденник.

— Ні, краще я сам, — відмовився Вася.

З цього дня Никанор Іванович перестав упізнавати онука. Повернувшись зі школи, Вася похапцем обідав і сідав за підручники. Спершу йому треба було ліквідовувати прогалини у знаннях. Що більше він учився, то більше йому подобалося навчання. Особливо його захопили фізика і математика. Він дивувався, як раніше не розумів, що ці науки дадуть йому величезний поштовх у винахідництві.

Тетяна Никанорівна Єрмолаєва-Джоунз дивилася на синові старання скептично. Зате вчителі незабаром оцінили зміну, що сталася в Єрмолаєві. Він першим тягнув на уроках руку і рвався відповідати біля дошки. У його щоденнику з'явилися спочатку четвірки, а потім і п'ятірки. Навіть Кіра Миколаївна його стримано похвалила.

Нарешті настав день, коли він примудрився отримати відразу чотири п'ятірки. Вася тріумфував. Тепер у нього на руках був козир. Заясніла слабенька надія, що мама дозволить йому залишитися.

Повернувшись додому, він прямо з порога гукнув:

— Дідусю, не все втрачено! Може, мені удасться вмовити маму. Я тепер стану відмінником!

Никанор Іванович сидів у кріслі такий блідий, що Вася злякався. Останніми днями він взагалі мав не кращий вигляд, але зараз був схожий на власну тінь. Вася кинувся до нього.

— Дідусю, що з тобою? Бабусю Августино, швидше! Дідусеві зле.

На поклик прибігли Августина і Липочка.

— Заспокойтеся. Все гаразд, — слабким голосом сказав Никанор Іванович. — Просто там… Мабуть, це помилка. Або розіграш, — Никанор Іванович махнув рукою у бік монітора.

Електронною поштою Никанору Івановичу прийшов лист з пропозицією розмістити платну рекламу в нього на сайті.

— Клас! — зрадів Вася. — Це ж надбавка до пенсії.

— Ні, не те. Ти відкрий другий лист, — велів дід.

Друге послання було написане англійською. Вася перечитав його кілька разів, перш ніж упевнився, що переклав правильно.

Компанія «Panasonic» збиралася викупити у діда права на деякі винаходи, а також пропонувала довгострокову співпрацю.

— Діду, ми з тобою багачі! — вигукнув Вася, промовисто поглянув на Липочку