💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Сторожова застава - Володимир Григорович Рутковський

Сторожова застава - Володимир Григорович Рутковський

Читаємо онлайн Сторожова застава - Володимир Григорович Рутковський
силу. Костянтин Петрович відібрав у нього заступ і почав копати сам. Поруч з ним стали Ігор Мороз і Колько Горобчик.

Коли вони закопалися в землю майже по груди, Вітько сказав:

— Мабуть, досить.

Тоді обережно спустився до ями і заходився очищати камінь від залишків землі.

Ім'я діда Овсія Вітько знайшов майже одразу.

На другому боці каменя він не знайшов нічого. На третьому теж.

А на четвертому боці, з самісінького низу, Вітькові пальці намацали якісь борозенки. Вони займали зовсім мало місця і перша з них нагадувала літеру «І». Далі вгадувалося щось схоже на «л»...

— Знайшов щось? — нетерпеливився Горобчик. — А що саме?

Вітько повільно вибрався з ями. Тихо мовив:

— Під цією брилою був похований Ілля Муровець.

Члени історичного гуртка дружно роззявили роти і стали схожими на учасників хорового колективу.

— Але ж... — озвався нарешті Колько Горобчик. — Я ж у інтернеті вичитав, що він похований у Києво-Печерській лаврі.

Всі перевели погляд на Костянтина Петровича.

— Усе правильно, — мовив він. — Спочатку, може, Іллю Муровця поховали тут, а потім перенесли до Лаври — як святу людину, захисника своєї землі.

Вітько кивнув головою і підійшов до урвища.

Звідсіля було видно, наче птахові. Тиша і спокій панували навкруги.

Не диміли сторожові вогні в засульських дібровах. Та й самих дібров уже не було. Не здіймалася курява на дорогах. Лише ген-ген, біля самого обрію, сріблом віддавали широкі присульські заплави.

І ніде жодного половця.



Від автора

Це було років з тридцять тому. Ще за Союзу.

Під час однієї зустрічі з п'ятикласниками якийсь веснянкуватий хлопчина запитав мене:

— А чому це Іллю Муромця називають російським богатирем? Адже він воював на нашій, українській, землі, і в нас похований...

На це запитання я тоді не дав вичерпної відповіді. Хоча б тому, що на той час я був поетом-ліриком і описував здебільшого явища природи та свої відчуття з цього приводу. Та й часи були такі, що все найкраще, що було в українців чи в білорусів, вважалося винятково російським надбанням. І будь-яка інша думка відкидалася як хибна й шкідлива. А той, хто її відстоював, оголошувався ворогом народу. Та все ж після тієї зустрічі я почав цікавитися походженням цієї історичної особи. І невдовзі з величезним подивом довідався, що навіть у Росії є люди, які не вважають Іллю Муромця російським богатирем. Наприклад, у першому томі двотомника «Былины», виданого в Москві 1958 року, на сторінці 120 написано таке:

«В песне о его выезде из дому названы город Муром и село Карачарово. Такое село действительно есть... Однако делать на этом основании вывод о среднерусском происхождении образа Ильи все же нельзя: можно говорить о среднерусском происхождении той песни».

Вловлюєте різницю? Але й це ще не все. Там само читаємо:

«Наряду с формой „Муромец“ имеются формы. „Муровец“, „Моровлин“, „Муровленин“ и некоторые другие, которые могут быть произведены от названий городов Моровийск, Моровий, Муравский шлях на юге России (Волынь, Черниговщина)».

А Волинь та Чернігівщина є не що інше, як Україна, а не «юг России». А села Муром та Карачарово, за твердженням краєзнавців, були колись одразу за Черніговом.

Але чому ж тоді пісні та билини про Іллю Муромця мають саме «среднерусское происхождение»? Відповісти на це запитання теж не складно.

Важкі й непевні були то часи. Степами Руси-України постійно тяглися орди обрів, печенігів, половців, татаро-монголів. І не минало й року, щоб вони не нападали на київську і, особливо, переяславську землі.

Тож далекі наші пращури мусили постійно тримати при боці меча. А ті переяславські сім'ї, чиї батьки та сини полягли у битвах зі степовиками, отримали дозвіл від наших руських князів переселятися аж за річку Оку, в заболочені північні ліси, куди пожадливим степовикам дістатися було не так легко. Там, у відносному спокої, матері вирощували своїх дітей, аж поки ті бралися за зброю.

Згодом туди подалися й самі князі.

І от живуть собі переяславські (а згодом до них приєдналися і київські) переселенці на нових землях, звіра полюють, рибу ловлять, хліб вирощують. А довгими зимовими вечорами збираються біля каганців та вогнищ і починають згадувати про той час, коли їхні діди й батьки ще жили понад Сулою і були свідками або й учасниками звитяжних битв за переяславські і київські землі.

А водили їх на ті січі наші славні лицарі Ілько Муровець, Добриня Микитович, Олешко Попович, які разом з хоробрими дружинниками воліли за краще загинути від ворожої стріли, аніж переселятися за далекі болота й ліси...

Отакі думки виникали в мене під час збирання матеріалу про наших далеких пращурів-богатирів. А там уже було недалеко й до написання повісті про їхні славетні часи та подвиги. А що з того вийшло — судити тобі, мій юний друже.

Писано 1986 року в древньому місті Римові над Сулою,

що нині зветься Велика Бурімка. Доповнено 2011 року.

Примітки

1

Поприще — відстань, рівна польоту бойової стріли. Приблизно тисяча кроків.

Відгуки про книгу Сторожова застава - Володимир Григорович Рутковський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: