Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

Лишилася Мульчеві тільки одна-єдина карта в рукаві — володіння мовами. Кожен представник Чарівного Народу, ельф чи гном, піксі чи спрайт, має вроджену схильність до мов, оскільки всі мови пішли колись від гном’ячої, і це можна простежити й довести. Від гном’ячої пішла, звісно, й мова американських собак.

— Арф, — прогарчав Мульч. — Арф, ррр, гав-гав!

Пси завмерли, причому один з них спробував завмерти у стрибку й звалився на спину товаришеві. Кілька секунд вівчарки жували одна одній хвости, аж поки згадали, що на стелі висить якась істота, котра тільки-но їх обгавкала. Акцент, що й казати, жахливий, щось середньоєвропейське. Але мова все ж таки загалом собача.

— Аруф? — перепитала вівчарка номер один. — Шо ти каиш?

Мульч показав на дресирувальника.

— Вуф арфі аррууф! У того чоловіка за пазухою схована велика кістка! — прогавкав він чистісінькою собачою мовою.

Німецькі вівчарки кинулися на свого учителя-мучителя, Мульч шаснув у дірку в вікні, Меґґі Ві зарепетувала так пронизливо, що її косметична маска вся розтріскалась, пакетики з-під чаю попадали на підлогу. А Мульч, хоча й усвідомлював, що цей розділ його кар’єри дописано до кінця, відчував неабияку втіху. Адже пазуху йому так приємно відтягував «Оскар», який ще хвилину тому належав уславленій Ямайці.

До вибуху гранат лишалося двадцять секунд, а командувач усе ще тулився до стіни шахти. Індивідуальних крил у шатлі вони не мали, та коли б і мали, вже ніхто не встиг би вилетіти. Якщо не затягти Корча у корабель протягом кількох секунд, вибух зірве його зі стіни й жбурне в безодню. Командувач стане купкою попелу, якій не допоможуть жодні чари. Тож залишався тільки один вихід. Доведеться капітанові Куць удатися до магнітних затискачів.

Усі підземні шатли оснащено аварійними засобами посадки. Коли причальні вузли виходили з ладу, тоді зі спеціальних ніш на шатлі вистрілювалися чотири магнітні затискачі, які чіплялись за металеву поверхню майданчика й заводили шатл у повітряний шлюз. А ще затискачами часто користувалися для посадок у незнайомій місцевості — вони, мов п’явки, присмоктувалися до всього, де був хоч натяк на залізо.

— Ну, Джуліусе, — мовила Холлі, — тепер не ворушись!

Корч зблід. Джуліусе! Якщо вже Холлі назвала його на ім’я, то справи зовсім кепські.

Десять секунд…

Холлі увімкнула додатковий оглядовий екран.

— Випустити правий сигнальний затискач! — скомандувала капітан Куць.

Різкий скрегіт сповістив, що затискач випущено.

На екрані перед ельфинею з’явилося обличчя командувача. Навіть із такої відстані видно було, що Корч неабияк схвильований. Холлі навела перехрестя прицілу йому на груди.

— Капітане Куць, ти абсолютно впевнена?

Холлі проігнорувала запитання начальства.

— Магніти вистрілюються на п’ятнадцять метрів.

— Холлі, а може, я стрибну? У мене вийде, я певен.

П’ять секунд…

— Правий затискач, плі!

Шість крихітних зарядів вибухнули в основі затискача, викинувши з гнізда магнітний диск, за яким тягся полімерний трос.

Корч тільки розтулив рота, щоб вилаятись, як магнітний диск ударив йому в груди, вибивши все повітря з легень. У кількох місцях щось гучно хруснуло.

— Змотати трос! — крикнула Холлі в мікрофон комп’ютера й розвернула шатл, намагаючись відійти якомога далі від небезпечної стіни.

Командувач поплинув слідом за кораблем, немов серфінгіст-екстремал.

Нуль секунд. Гранати вибухнули, скинувши у безодню дві тонни каміння. Крихта в океані магми.

А за хвилину командувач уже лежав у медичному відсіку шатла, що належав послу Атлантиди. Дихати було боляче, але Корч просто-таки мусив висловити свою думку щодо способу його порятунку.

— Капітане Куць! — прохрипів він. — І що ти в дідька собі думала? Я ж міг і загинути.

Лаккей розірвав на Корчевих грудях комбінезон, щоб оглянути рани.

— Авжеж, могли б, — відповів він за капітана Куць. — Ще б п’ять секунд, і ви б перетворилися на кашу. Але Холлі вас урятувала. І скажіть їй за це спасибі.

Холлі доручила автопілотові потримати корабель у завислому стані, а сама вихопила з аптечки медичний пакет і міцно його стисла, щоб активізувати кристали. Ще один винахід О’Гира — міхури з льодом і цілющими кристалами. Не зовсім рівноцінна заміна зцілющим чарам, але все ж таки краще за метушню та охи-ахи довкола потерпілого.

— Де болить?

Корч закашлявся, забризкавши комбінезон кров’ю.

— Усе тіло болить. Двом-трьом ребрам капець.

Холлі задумано пожувала губу. Вона ж не лікар, і погано, коли зцілення відбувається автоматично, бо можуть виникнути ускладнення. Знала вона одного лейтенанта, що якось зламав собі ногу й зомлів, а коли прийшов до тями, то з’ясував, що нога зажила, але ступня стирчала задом наперед. А втім, і самій Холлі доводилося виконувати ризиковані операції. Взяти хоча б випадок з Артемісовою матір’ю. Коли Артеміс попросив Холлі вилікувати його матір від депресії, та якраз перебувала в іншій часовій зоні. Довелося накласти на весь особняк Фаулів сильний позитивний заряд, що мав протриматися кілька днів. Своєрідний тонізувальний засіб. Ось чому всі, хто відвідував Фаул-Менор протягом наступного тижня, ішли собі, вдоволено насвистуючи.

— Хо… — простогнав Корч.

— Г-гаразд, — пробелькотіла ельфиня. — Гаразд.

Вона поклала долоні Корчеві на груди й послала свої чари, щоб потекли з пальців блакитними іскрами.

— Зцілюй! — прошепотіла.

Командувачеві очі закотилися під лоба. Магія відімкнула його свідомість, щоб не заважала зцілюватися тілу. Через якийсь час Холлі забрала руки й поклала медичний пакет із льодом на груди зомлілому офіцерові.

— Потримай, — доручила капітан Куць Артемісові. — Але хвилин десять, не більше, інакше це може призвести