Будинок з привидами - Володимир Павлович Бєляєв

Замість нього цар наказав відкрити жіноче єпархіальне училище для дівчаток з родин духовного звання. В цю похмуру й вогку будівлю були зібрані попівські дочки з усієї губернії. В монастирському костьолі влаштували православну церкву. В келіях поробили класи. З попівських дочок отці-настоятелі повинні були готувати вихованих дружин для служителів єпархії. Але вигнані з свого монастиря францисканки не могли подарувати росіянам завданої кривди. Вони стали лякати їх. І ось час від часу в коридорах єпархіального училища стала з'являтися висока жінка в білому і мовчки прогулюватися по будинку.

Побачивши її, попівни верещали на всю величезну будівлю.

Чутки про білу черницю дійшли до міста; шляхтичі говорили, що це сам господь бог і папа римський помщаються росіянам за те, що вони закрили монастир, що поява білої черниці — це знак божий, що скоро буде епідемія чуми, яка перекосить усіх православних, і тільки вірні слуги папського престолу, католики, залишаться живі.

Молоді попівни, коли ставало темно, боялися ходити по тротуарах, збиралися разом, загороджували наглухо столами дворі, а одного разу начальниця училища, зустрівши біля кухні білу черницю, навіть знепритомніла. Знайшли її тільки вранці на кам'яних плитах підвалу. Падаючи, начальниця набила собі ґулю.

Після цього випадку місцевий ісправник наказав на ніч висилати в єпархіальне училище наряди поліцейських, і — дивна річ — черниця зникла, але зате час від часу по коридорах став лунати сумний церковний дзвін. Історія появи білої черниці і причини цього церковного дзвону в ті далекі часи, звідки прийшли до нас ці легенди, не були викриті. Можливо, в будинок училища пробиралася лякати єпархіалок яка-небудь з фанатичок-черниць, які після закриття монастиря розмістилися на приватних квартирах у католиків. Можливо, потім, коли поліцейські перешкодили їй проникати в будинок, вона через кого-небудь з підкуплених службовців училища продовжувала давати про себе знати церковним дзвоном. Таємницю цього церковного дзвону відкрив Марущак, коли я був у радгоспі. Вже підозріваючи Корибка в тому, що він зв'язаний з якимись чужими нам людьми, Марущак одного разу, коли Корибко пішов молитися в костьол, проник у його склад, де він ховав різні садівничі інструменти. Нічого особливого в цьому складі не було, якщо не рахувати католицького молитовника і вкладеної в нього записочки, в якій було написано:

«Батьку! Завтра о 9-й вечора чекаю тебе на кладовищі, біля склепу каноніка Тшилятковського.

Збишко».

Старанно обшукавши увесь склад, Марущак зібрався був уже йти, як раптом помітив грудочки чорної сажі внизу під стіною, якраз під дверцятами димоходу. Було літо, чистити димарі ще не було потреби — значить, старий садівник лазив у димар з іншою метою. Марущак підсунув лавку і, відчинивши дверцята, зазирнув у димохід. Там він побачив щось біле. Він засунув руку в димохід і витяг важкий пакунок. У пакунку, загорнутий у бумазею, лежав револьвер — маузер випуску 1918 року з двома запасними обоймами.

Обережно зачинивши димохід і поставивши на старе місце лавку, Марущак помчав в окружний відділ ДПУ повідомити про свою знахідку. В окрвідділі ДПУ зразу ж вияснили, що маузер № 6838 за 1918 рік належав чекісту-ударнику Грищуку, якого два тижні тому знайшли вбитим і вкинутим у колодязь біля прикордонного містечка Вітовтів Брід. Маузера при вбитому не було.

Тієї ж ночі садівник Станіслав Корибко був заарештований. Під час обшуку у нього знайшли дві ампули з невідомою отрутою.

Увечері другого дня на польському кладовищі біля склепу каноніка Тшилятковського був заарештований і молодий Корибко, поручик розвідки Пілсудського, що шпигував також на користь англійців. Коли до нього підійшли ударники, він намагався тікати і навіть пробував відстрілюватися, але його піймали, відібрали револьвер, і незабаром він зустрівся на допиті з своїм батьком.

Виявилося, що Збігнев був посланий польською розвідкою для зв'язку і об'єднаних дій в банду Сатани-Малолітки. Разом з бандитами, в яких не вистачало зброї, вони повинні були зробити наскок на збройний склад радпартшколи. Старий садівник вивідав, що в цьому складі сховано до двох сотень гвинтівок, багато наганів і коробок з бойовими патронами. Він розказав про все це синові, а син передав йому отруту. Бандити вирішили прийти в радпартшколу пізно вночі. Напередодні старий Корибко повинен був підкинути в казани з курсантською вечерею отруту. Разом з отрутою син дав батькові на всякий випадок і маузер, той самий револьвер, який два тижні тому він зняв з убитого бандою Сатани-Малолітки чекіста Грищука.

Коли старик і його син були заарештовані, чекісти ще раз старанно обшукали склад садівника. Оглянули й димохід. Там вони помітили те, що, за поспіхом, не зміг виявити Марущак. У глибині димоходу чорніло прив'язане до дротини, що бігла кудись вгору, іржаве залізне кільце. Коли потягли його сильно на себе, звідкись згори почувся сумовитий церковний дзвін. Дротина з нижнього поверху тяглася на саму гору і там була прикріплена до замурованого в ніші невеликого мідного дзвона. Вкритий пилюгою і сажею, цей дзвін висів тут, у будинку, багато-багато років, — видно, ще до того часу як блукала по коридорах, лякаючи єнархіалок, біла черниця. Можливо, дзвін цей давним-давно замурували в стіну католицькі каноніки — агенти Ватікану, для того щоб лякати марновірних ченців та зрідка видавати цей таємничий церковний дзвін за чудо, за знак божий. І, можливо, таємницю замурованого дзвона уже в наші часи довірив католикові-садівникові Корибку хтось із міських ксьондзів. Треба було тільки знизу, із келії, де містився тепер склад садівника, потягти за дротину — вмить лунав тягучий церковний дзвін, той самий, що чули ми з Марущаком, коли блукали під час чопівської тривоги по спустілому будинку.

— Для чого ви дзвонили в дзвін? — спитали на допиті у садівника Корибка.

— Полякати хотів… комуністів… — сказав, насупившися, Корибко.

— Що, хіба комуністи — єнархіалки? — спитав слідчий.

— З дурного розуму! — признався Корибко. — Тепер це не модно — привиди. Радянська влада ліквідувала панів, а разом з ними й привиди. А я сплохував і даремно себе виказав.

Садівник Корибко був заарештований якраз у ту саму дощову ніч, коли я пішов сам спати під ожеред.

Бандити, які перейшли кордон, хотіли перебити курсантів біля палаючого ожереду і потім рушити далі, в місто, на з'єднання з бандою Сатани-Малолітки. Мої постріли перешкодили бандитам виконати цей план. Вони навіть не встигли підпалити ожеред. Коли, почувши розриви гранат біля баштана, вибігли з радгоспу курсанти, бандити, не прийнявши бою, махнули назад у Бессарабію. Один з них не зміг утекти. Я випадково поранив його кулею з свого «зауера» в ногу, куля розтрощила йому кістку. Залишений своїми товаришами, бандит поповз городами