Сліди залишаються - Павло Вежинов

— Небезпечно було вивозити всю групу… Особливо небезпечно було везти жінку з її дуже впадаючою в очі зовнішністю…

— А де вони зараз?

— В моїй квартирі… Хазяям я сказав, що це мої родичі з провінції, вони — прийматимуть тут ванни і проживуть кілька днів…

— Взагалі спритний ти в брехні! — зробив висновок полковник Філіпов і підвівся. — Погано тільки те, що у брехні ноги дуже короткі. Завжди так було і так буде!

Далі, обернувшись до Пешо, полковник ласкаво додав:

— А ми з тобою, хлопчику мій, сьогодні попрацюємо ще трохи. Тобі треба побачити і впізнати своїх приятелів з квартири інженера Дончева… Я певен, що через деякий час вони будуть тем, де їм і слід бути…

Троє диверсантів були зловлені без особливих труднощів завдяки тому, що шофер повідомив пароль. Одягнений в напівтуристський костюм, лейтенант Наумов і сержант з його команди пробралися в будинок зубного лікаря і наставили свої _ пістолети на приголомшених злочинців. Трохи згодом Пешо побував у камері і посвідчив, що заарештовані — ті самі люди, яких він бачив у квартирі інженера Дончева.

Разом з диверсантами було забране повністю усе спорядження з радіостанцією та шифром. Вибухівку було знайдено, як і говорив шофер, в одному із складів копалень.

Гієї ж ночі в Софії були заарештовані ще чотири члени диверсійної групи, серед них і подружжя Тороманових. Пощастило втекти линіе інженеру Дончеву, який, довідавшись, що квартира його викрита, встиг перейти через кордон у Грецію.

За два дні після цих арештів полковник Філіпов приїхав на машині до Андреєва, батька Пешо, і відразу зібрав своїх маленьких помічників.

Прийшли всі, навіть Юлія. Полковник був веселий, жартував з хлопчиками, а Юлія поводилась так, наче саме вона грала тут головну роль. Настрій взагалі був піднесений і веселий, кекс, який принесла мати Пешо, хлопці прийняли як цілком заслужений подарунок. Нарешті, полковник Філіпов, поклавши руку на плече Юлії, серйозно спитав:

— Знаєте, для чого я сьогодні приїхав до вас?

— Знаємо! — майже в один голос відповіла вся компанія.

— Невже? А для чого?

— Розповісти нам, навіщо Тороманов викинув ключ крізь вікно! — відповів за всіх Веселий.

Полковник Філіпов щиро здивувався.

— Ну, й хитрі ж ви, хлопці! — захоплено вигукнув він. — Правильно, знаєте! Тільки таємниця не дуже цікава, все вийшло дуже просто!

Полковник глянув на уважні обличчя дітей і вів далі:

— Того вечора до будинку, де жив Тороманов, зайшло два міліціонери в формі, вони шукали якусь свою односельчанку. Дівчина ця працювала хатньою робітницею в цьому будинку, міліціонери знали поверх, але забули квартиру. Ну, от, підіймаються вони і дзвонять спочатку до Тороманових. Тороманова дивиться крізь «шпигунку», бачить представників влади, і оскільки її совість не чиста, зразу впадає в паніку. Вона біжить в кімнати і кричить до чоловіка: «Міліція!» Єдина річ, яка могла одразу викрити Тороманова, — це був ключ. Куди його сховати? Адже при ретельному обшукові все сховане можна знайти… Він дивиться у вікно на безлюдний двір і, не помітивши вас, спокійно викидає ключ. Потім він переконується, що тривога була даремною, йде шукати ключ і знаходить вас… Дальшу історію ви знаєте краще, ніж я.

— О, ні-і, товаришу полковник! — засміявся Чарлі. — Ми нічого не знаємо про самих диверсантів. Скажіть нам, звідки вони прийшли, щоповинні були робити?

Полковник Філіпов посміхнувся.

— Про це я не можу говорити, — сказав він. — Справа ще не закінчена, і я не маю права розголошувати таємницю!… Але… скоро
ви почуєте, дуже скоро! Тоді все вам стане ясно!

Справді, хлоп’ята дізнались про те, що їх цікавило, лише тоді, коли справу про групу шпигунів і диверсантів було передано до суду. І особисті зізнання, і документи свідчили про те, що група була підготовлена в одному американському таборі в Баварії і потім перекинута в Грецію. Тут її забезпечили потрібним спорядженням, великою сумою грошей — в левах і доларах, радіопередавачем найновішого зразка і докладно проінструктували. Коли диверсійна група переходила кордон, її помітили прикордонники, зчинилася перестрілка, двоє з диверсантів було вбито, однак решті пощастило пробратися до Софії.

У Софії бандити насамперед установили зв’язок з Торомановим, який влаштував їх на квартиру до інженера Дончева. Тороманов повинен був постачати їх продуктами, передавати відомості для закордонного центра. Відомості для цього збиралися шпигунською мережею, яку повністю викрити не вдалося.

У той же час диверсійна група активно готувалася до виконання основного завдання, заради якого її послали до Болгарії. Прицільною точкою диверсантів були копальні, де добуваються цінні руди. Мета — висадити в повітря копальні і хоч тимчасово припинити там роботи.

Першим був завербований диверсантами шофер головного директора, якого бандити тримали в руках за його давні злочини проти революційного руху в країні. Але виявилось, що тільки його допомоги недостатньо, оскільки шофер не мав доступу до самих копалень. Він зміг лише сховати в надійному місці вибухові речовини і підготував переїзд диверсійної групи на квартиру зубного лікаря. Тороманов докладав великих зусиль, щоб влаштуватися в копальні на посаду інженера, але всі його старання були марні. Нарешті, щоб не викликати якоїсь підозри, він змушений був облишити цю думку.

Тоді бандити розробили новий варіант — пробратися до копалень під виглядом робітників або, на крайній випадок, вдертися туди силою, висадити в повітря основні об’єкти зв’язку і, головне, обладнання, а потім добратися машиною директора до прикордонної області. Розроблений план передбачав також втечу Тороманових, але непередбачені події стали на перешкоді виконання плану. Як уже відомо, завдяки пильності дітей диверсія була розкрита напередодні її здійснення.

Злочинці дістали заслужену кару.

Через деякий час

Минуло кілька місяців.

Канікули закінчилися — біле шкільне приміщення аж гуло від радісного і схвильованого дитячого галасу. В тихих коридорах знову задзвенів старий шкільний дзвоник в руках згорбленого, ще більш посивілого дідуся-сторожа. В колбах і пробірках хімічного кабінету знову закипіли дивні суміші, засяяли яскравим хімічним світлом газові сполуки. На столах молодих природознавців — препаровані жайворонки, пістряві саламандри, тонкі злі гадючки. В кабінеті фізики особливо гомінливо й цікаво — обертаються диски, блищать в сонячному промінні прозорі криштали, заряджаються лейденські банки. Дітям знову відкрився чудовий і невідомий світ природи, який надзвичайно вабить і цікавить хороших учнів і, можливо, трошки лякає і відштовхує ледачих.

Так непомітно минув вересень. Дні стояли гарні й теплі, м’яким шовком відливало осіннє небо. Все частіше в ньому почали з’являтися цяточки — це відлітали птахи, по парках лунало тривожне крякання, листя на деревах пожовкло і почало осипатися. Всюди, де було життя, владно панувала осінь — лагідна, пахуча, надзвичайно багата барвами, півтонами