Пітер Пен - Джеймс Баррі
Діти перебили всіх його вірних псів, але, здавалося, один цей чоловік гідний цілої зграї. Знову і знову вони наступали на нього, та знову і знову він відвойовував свої позиції. Він зачепив на гак одного хлопчика, підняв його і використовував як щит. Тоді, обтерши свій меч об Муллінза, у бій вступив ще один, вигукнувши:
— Друзі, ховайте зброю, він мій!
Таким чином зненацька Гак опинився віч-на-віч з Пітером. Усі інші розступилися і утворили коло.
Довго ці двоє дивились один на одного — Гак ледь помітно тремтів, а на обличчі Пітера грав дивний усміх.
— Ну що, Пене, — сказав нарешті Гак, — бачиш, що ти наробив?
— Так, Джеймсе Гак, — пролунала сувора відповідь, — бачу, що я наробив.
— Ти, зухвалий і нахабний хлопчиську, — сказав Гак, — готуйся зустріти свою смерть!
— Ти, похмурий і злючий дядьку, — відповів Пітер, — я тебе переможу!
Без зайвих слів вони почали поєдинок і спочатку билися на рівних. Пітер був чудовим фехтувальником і відбивав удари з неперевершеною спритністю. Час від часу він навіть застосовував хитромудрий маневр з випадом, який мав би припинити спротив ворога. Але Пітер був маленький, мав коротші, ніж у його суперника руки, і це ставило його в програшні умови, не даючи змоги встромити лезо у ворога. Гак трохи поступався йому спритністю, але не майстерністю, змушував Пітера, сподіваючись раптово все закінчити своїм улюбленим ударом, який колись давно перейняв від Барбекю в Ріо-де-Жанейро. Але, на диво, Пітер знову і знову відбивав цей удар. Тоді капітан піратів вирішив врешті покінчити з цим і завдати смертельного удару залізним кігтем, але Пітер встиг випорснути з-під руки і у відчайдушному випаді штрикнув суперника під ребра. Від вигляду власної крові, специфічний колір якої — ви пригадуєте — був нестерпний для Гака, шабля випала з його руки, і він здався на ласку Пітера.
— Давай! — закричали хлопчаки в один голос, але Пітер величним жестом запросив супротивника підняти зброю.
Гак негайно скористався нагодою, але трагічне відчуття, що Пітер демонструє вишукані манери, не давало йому спокою. Донині він думав, що змагається з якимось недолюдом, але тепер на нього накотилися ще гірші підозри.
— Пене, хто ти такий? — прохрипів він.
— Я юність, я радість, — відважно відповів Пітер, — я пташеня, що проклюнулося з яйця.
Це, звичайно, була нісенітниця, але ці слова довели нещасному Гакові, що Пітер і сам не знав до ладу, хто він і що він. А це вершина, пік гарних манер.
— Захищайся! — у відчаї крикнув Гак.
Тепер він бився, як людина-меч, і кожен удар його жахливої зброї міг розрубати надвоє будь-якого воїна, який би під нього потрапив.
Але Пітер кружляв довкола, і ніби сам вітер відносив його з небезпечного місця.
Знову і знову хлопчик кидався на ворога і ранив його.
Тепер Гак змагався без надії не перемогу.
Його пристрасне серце вже не просилося жити — у нього лишилась єдина мрія: перш ніж захолонути навіки, впіймати Пітера на поганих манерах.
Несподівано капітан покинув двобій, кинувся до порохового складу і підпалив порох.
— Через дві хвилини, — вигукнув він, — корабель розлетиться на друзки!
Отепер, тепер, думав він, Пітер покаже своє справжнє лице.
Але тут Пітер вийшов зі складу з запалом в руках, і спокійнісінько викинув його за борт.
А які ж манери демонстрував сам Гак?
Ми вважали його зіпсованим чоловіком і зовсім не симпатизували йому, однак зараз можемо порадіти, що перед смертю він залишився вірний традиціям своєї раси.
Хлопчаки літали довкола нього, знущалися, насміхалися, а він нетвердо ступав по палубі, безпомічно відмахуючись від них, і думками був уже не тут. Його думки відлетіли далеко в минуле, на стадіони минулого, до успіхів минулого, до вболівання за улюблену футбольну команду минулого. І при цьому черевики його були в порядку, і жилетка була в порядку, і краватка його була в порядку, і навіть шкарпетки.
Джеймсе Гак, у Вашій постаті є все-таки щось героїчне. Прощавайте.
Отже, ми підійшли до його останньої хвилини. Побачивши Пітера, який поволі летів на нього з кинджалом напоготові, Гак вистрибнув на фальшборт, щоб звідти кинутися в море. Він не здогадувався, що там чигає крокодил, оскільки ми передбачливо зупинили годинник, щоб вберегти його від страху: невеличкий знак уваги насамкінець.
Гак дочекався останнього тріумфу, і, думаю, не слід його осуджувати за це. Стоячи на фальшборті, він через плече побачив у повітрі Пітера, і ніби підставив себе під його ногу. І так Пітер штурхонув його ногою замість того, щоб вдарити кинджалом: так, це був прояв поганих манер.
Так здійснилася остання Гакова мрія.
— От тобі й маєш! — іронічно крикнув він наостанок і стрибнув крокодилові в пащу.
Так загинув Джеймс Гак.
— Сімнадцять, — проспівав Ледь-Ледь, але він трохи помилився в обрахунках.
П’ятнадцятеро піратів тієї ночі заплатили сповна за усі свої злочини, але двоє з них допливли до берега. Це був Старкі — його відразу взяли в полон індіанці й приставили нянькою до своїх немовлят: сумний кінець для справжнього пірата; і Смі, який після того мандрував світом у темних окулярах і так-сяк заробляв на життя, розповідаючи, що він був єдиним, кого боявся сам Джез Гак.
Венді, зрозуміло, весь час стояла збоку і не брала участі в битві, тільки стежила за Пітером блискучими очима. Але тепер, коли все скінчилося, вона знову виступила вперед. Вділила усім порівну похвал і чарівно здригнулася, коли Майкл показав їй те місце, де він убив якогось пірата. А потім вона повела всіх у Гакову каюту і вказала на його годинник, що висів на гвіздку. Годинник показував пів-на-другу.
Така пізня година, а вони ще не сплять! Оце так пригода! Венді швиденько повкладала всіх у піратські ліжка — всіх, окрім Пітера: він походжав по палубі туди-сюди, аж поки нарешті там і заснув біля Довгого Тома. Вночі йому знову щось наснилося, і він довго
