Сам себе катаю - Віктор Маслов

Щороку на земній кулі проходять понад 700 різних міжнародних змагань велосипедистів. Поряд з одноденними гонками, які розігруються переважно на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу, проводяться ще десятки багатоденних турів — чи не найважчих випробувань для лицарів педалей. Наприклад, на нашому континенті добре прижилися такі міжнародні гонки, як "Тур де Франс", "Тур де л'Авенір", "Молочний тур", "Джіро д'Італія". Їх організатори взяли за правило запрошувати на свої велотури радянських гонщиків, які уславили себе самовідданою і чесною боротьбою на довгих трасах. Наші гонщики не раз виходили переможцями в турах по Югославії, Франції, Італії та Англії. Проте без перебільшення можна сказати: найпопулярнішою на планеті стала велогонка Миру.

Щовесни у святкові Першотравневі дні символічна біла голубка Пікассо немов скликає під свої крила велосипедистів світу, щоб рушити з ними трасами, які ведуть до мільйонів людських сердець. Ідеалами цього велосипедного форуму стали Мир і Дружба — поняття, що близькі і зрозумілі народам усіх країн і континентів. Тож не випадково велогонка Миру, на відміну від інших велотурів, проходить не пустельними магістралями, а крізь живі людські "коридори". На її траси сходяться тисячі і тисячі людей різних національностей, щоб засвідчити не лише своє захоплення динамічним велосипедним спектаклем, а й приналежність до великого корпусу сил миру.

Світлу мрію людства про мир велосипедисти, взяли під свої спортивні стяги, коли в Європі дотлівали згарища війни. Чому вибір випав на велосипед? Бо ця вочевидь найулюбленіша в світі проста машина, яка рухається не двигуном, а серцем, може зримо продемонструвати заповітне бажання людей жити в мирі та дружбі. А ще — вона дає можливість молоді проявити не тільки спортивну доблесть, а й свою рішучість відстояти на землі найдорожче. Мир і велосипед єднає життєдайна ритміка людських сердець.

…Травень 1948 року. У Празі і Варшаві підіймаються із руїн будинки, на засипаних родючим ґрунтом воронках зацвітають перші весняні квіти. Жителі міст вийшли на відбудову і раз по раз вдивляються у прозору голубінь неба, немов звіряючи по ньому чистоту своїх помислів. За такої пори із столиць Чехословаччини і Польщі вирушили назустріч одна одній дві групи велосипедистів. Не було тоді ні єдиної форми, ні спортивних машин, їхали на так-сяк відремонтованих велосипедах довоєнних зразків, прихопивши з собою рюкзаки, запасні камери і флакончики з клеєм. Не всюди можна було проїхати, нерідко доводилося складати на обочині велосипеди і гуртом розчищати собі дорогу від завалів на вулицях, які ще не залікували рани війни. Кожний спортсмен був у дорозі і за механіка, і за кухаря, і за лікаря. Ентузіастам цієї "зустрічної велогонки Миру", як назвали її репортери, й судилося стати учасниками першої велогонки Миру.

З тих пір за ініціативою газет братніх соціалістичних країн "Руде право" (ЧССР), "Трибуна люду" (ПНР), пізніше — "Нойєс Дойчланд" (НДР) травневі гонки проводять кожного року. Поступово велогонка Миру вийшла за рамки спортивного свята лише кількох країн. Тепер на її старти прибувають представники) більше як двадцяти країн — із Африки, Азії, Америки, Європи. З-поміж них є ті, що тільки пробують свої сили у велоспорті, і визнані аси таких велосипедних країн, як Франція та Італія.

За традицією велогонка Миру розпочинається з прологу. Що являє собою цей вид змагань? Загалом його проводять як одиночну гонку на час. Учасники стартують з місця один за одним з інтервалом в одну хвилину. Відштовхуватися) ногами заборонено. Якщо один гонщик наздожене другого, то обидва зобов'язані їхати правою стороною дороги і на бічній відстані один від одного не менше 2 метрів. Перехрещування шляху одного гонщика іншим — забороняється. Гонщик, якого випередили, має гнатися за тим, хто випередив його, на відстані не менше 25 метрів. Крім того, у пролозі дозволяється виступати на спеціальних велосипедах з дисковими колесами, які зменшують опір повітря, дають змогу краще зберігати набрану швидкість.

Наступні командні гонки розгортаються на багатокілометрових етапах — від 30 до 200 кілометрів. Спортивну честь країни відстоює, як правило, команда із шести гонщиків. Здавалося б, яка може бути чітка команда на трасі, коли кожен сам по собі налягає на педалі? Але ж саме велогонки і відрізняються найскладнішою командною тактикою. У командній гонці велосипедисти поводяться, як перельотні птахи — витягуються в лінію вервечкою так, щоб опір повітря розтинав лише лідер, за яким у більш сприятливих умовах мчали б його товариші Минає кілька хвилин — і лідер збочує, займаючи останнє місце у вирі "своїх", а його місце одразу заступає наступний спортсмен. І знову стелиться під коле асфальт, якому, здається, немає кінця.

Якщо дивитися гонці навздогін, то можна побачити лише зігнуті спини і розсип номерів… Може скластися враження, — але застерігаємо: тільки на коротку мить, — що щільний стрій на велосипедах перекочується байдуже. Насправді ж суперники ревниво приглядаються один до одного, міряються силами, стриманістю нервів і все вичікують, а точніше, вираховують слушний момент, щоб шугонути у вістря гонки і змінити ситуацію на свою чи команди користь.

Тисячокілометрова траса із лабіринтами вулиць, крутими гірськими підйомами і карколомними спусками, небезпечними поворотами, розпеченим асфальтом, примхами погоди екзаменуватиме гонщиків за всіма параграфами спортивноі доблесті.

Кожний етап гонки має свою особливість і складність. Їхати потрібно на максимальній швидкості і водночас бути гранично зібраним, уважним і обережним Обстановка на трасі міняється щомиті, як і загострення боротьби між суперниками. Падіння або проколи шини рівнозначні поразці. У велогонках заміни, як, скажімо, у футболі немає: хто розпочав її, той і завершує. Повпредів миру визначає фініш етапу. Переможцям в командному заліку урочисто надівають голубі майки із силуетом голубки Пікассо, а лідер одержує футболку жовтогарячого кольору.

Звичайно, хтось звідає радість перемоги бодай на одному етапі і здобуде право випустити в небо вісників миру, а комусь дістанеться