Сам себе катаю - Віктор Маслов

"Не знаю змагань захоплюючіших і приємніших, аніж велосипедні. Стрімкий рух, постійна зміна вражень, свіже повітря, рівнини і гори, а головне — неповторний азарт боротьби на шосе… Впевнений: з велогонками за видовищністю можуть конкурувати хіба що гірські лижі. Нині, щоправда, спортивні репортери віддають перевагу футболові… А я пам'ятаю щасливу мить тріумфу переможців велогонок Миру. Бесідуючи з ними, переконався, що це справжні особистості", — поділився своїми думками в Києві на 39-й гонці журналіст французької газети "Юманіте" Еміль Бессон, яка в його газетярському житті була вже 21-ша!

40-ва ювелійна велогонка Миру стартувала в Берліні. На перших же кілометрах зав'язалася гостра боротьба між іменитими велосипедистами планети — спортсменами СРСР і НДР. У пролозі наша команда одержала переконливу перемогу, а лавровий вінок лідера дістався капітану команди Василю Жданову. Наші гонщики вели перед і після третього етапу. Але далі ініціативу перехопили німецькі велосипедисти. Поразка спіткала наших хлопців у роздільній гонці на 22 кілометри в чехословацькому місті Гаррахове, де траса проходила поряд із знаменитим трампліном, з якого можна стрибати на 200 метрів. Понад 60 гонщиків із 119 не змогли втриматися у сідлі і завершували дистанцію бігом, штовхаючи велосипед руками. На крутому підйомі двічі злітав ланцюг у машини Володимира Пульникова, який мав шанс на кращий результат. Посковзнувся і впав Василь Жданов. На цьому підступному косогорі наша збірна втратила 52 секунди. Саме з таким розривом у часі і вибороли перемогу спортсмени з НДР у командному заліку. А лідером цієї велогонки став німецький гонщик Уве Амплер.

Нелегким видався шлях нашої команди до перемоги, яку вона завоювала вдвадцяте. На перших етапах радянських гонщиків потіснили на незвичні для них місця — сьоме в командному заліку і дев'яте в особистому. Здавалось, назрівала сенсація… Але хлопці і головний тренер Олександр Гусятников зберегли оптимізм і, проявивши неабияку холоднокровність, дозволили собі проїхати спокійно ще два етапи, щоб зберегти сили для вирішального ривка. Фактично на шостому етапі — за вісім днів до Берліна — і визначилася доля велогонки Миру-88: радянська збірна гарантувала собі командну перемогу, а велосипедисти НДР зробили все можливе, щоб утримати в сідлі лідера Уве Амплера, котрий вдруге підряд довів свою перевагу над суперниками. Наш земляк, киянин В. Пульников, як і два роки тому, фінішував другим…

Кожна гонка Миру надовго вкарбовується у пам'ять і серця гонщиків. Бо окрім гострого суперництва й філігранної майстерності велоїзди, вона оповита ще й теплою атмосферою дружби і взаєморозуміння.

І прощаються її учасники, як брати, — ненадовго. Рівно через рік їх знову скличуть траси, що ведуть до найдорожчого, що є тепер на Землі.

"Усі — на велосипед!", "Катайтеся на здоров’я!", "Два колеса, ви і лісова стежина — чудовий спосіб зміцнити організм. Щасливої вам дороги!"… Такі заклики з'являються на шпальтах газет, звучать по радіо та в телерепортажах у червневі дні Тижня велоспорту.

Вже кілька років підряд ця масова велосипедна акція заноситься до всесоюзного календаря фізкультурно-оздоровчих заходів. До речі, ініціаторами проведення Тижня велоспорту в країні виступили велоградівці — жителі литовського містечка Шяуляй.

Клімат особливої сприятливості створюють у ці дні велосипеду в багатьох містах і селах нашої країни. Дорослі протягом семи днів стартують на шосе, вирушають у подорожі по лісових шляхах, змагаються в швидкості, фігурній їзді та витривалості. Найменші, починаючи з дитячих садків, беруть участь у велоіграх і кросах. Велосипедні програми, безперечно, відбуваються по-різному, залежно від місцевих умов, можливостей і фантазії ентузіастів.

Тиждень "двох коліс" — це своєрідний огляд масовості велоспорту в країні і умов для занять ним, роботи туристських велоклубів, які набули чималого досвіду організації відпочинку на двоколісному "конику". Це і прекрасна нагода відновити свою дружбу з велосипедом і зробити його союзником в заохоченні до здорового способу життя.

Незважаючи на інтенсивний розвиток автомобілізму, велосипед продовжує зачаровувати великі і малі міста. Чималий авторитет здобув він, наприклад, у жителів підмосковного містечка атомних енергетиків Дубни. Ініціаторами "других ніг", як назвали тут велосипед, виступили вчені. Той факт, що провідні науковці віддають свої симпатії двоколісній машині, немало говорить на її користь. Не зайвим буде нагадати, що один із уславлених фізиків XX століття — датчанин Нільс Бор їздив велосипедом на роботу. До катання він заохочував і своїх синів. Два колеса ощасливили відкривачів радію — фізиків П'єра і Марію Кюрі, лауреатів Нобелівської премії. За гроші, подаровані їм на весілля, молоде подружжя придбало… велосипеди. "Коли гарна погода, ми їдемо в Со на велосипедах, а залізницею користуємося лише тоді, коли дощ ллє мов із відра", — писала в листі до брата Марія Кюрі-Склодовська. Лікар за освітою, біолог із світовим ім'ям, директор Інституту експериментальної медицини і хірургії (нині Міжнародний інститу стресу) в Монреалі Ганс Сельє "втіснив" у свій розпорядок дня годину для розминки на велосипеді. Щоранку рівно о п'ятій 60-річний вчений мав звичку кружляти на велосипеді навколо університетського містечка, щоб "підтримувати тонус мускулатури". Американський письменник-фантаст Рей Бредбері, твори якого видаються в усьому світі, жодного разу не сидів за кермом автомобіля. Його найулюбленіший транспортний засіб — велосипед.

Свого часу відмовився від службового авто і перший директор Об'єднаного інституту ядерних досліджень в Дубно академік Д. І. Блохінцев. Він поклав собі за правило добиратися на роботу тільки на колесах, які рухаються ногами. Власне з його прикладу і започаткувалася "мода" на двоколісний транспорт в усьому містечку. Співробітники інституту — від доктора наук до лаборанта — відкрили у велосипеді "чарівника", який може не тільки зняти розумове перенапруження, а й уберегти