Сам себе катаю - Віктор Маслов

Ще одну золоту медаль здобули в Мюнхені в шосейній гонці наші спортсмен" Борис Шухов, Валерій Ярда, Валерій Лихачов і Геннадій Комнатов. "Все має свій початок і свій кінець. Скінчилася остання епоха голландських велосипедистів — переможців Токіо і Мюнхена, відкрилася звитяжна сторінка росіян. Вони завою вали першу командну медаль і, вочевидь, не останню…" Мали рацію журналісти мюнхенської газети "ЦТ", присвятивши такі рядки свого спецвипуску нашим гонщикам.

Минуло чотири роки, і на вищу сходинку п'єдесталу Монреальської XXI олімпіади (1976 р.) піднялася друга четвірка спортсменів з СРСР — переможці командної гонки на шосе "Транс-Канада" Володимир Камінський з Мінська, Аавс Піккуус з Тарту, Валерій Чаплигін з Курська і Анатолій Чуканов із Ворошиловграда.

Наш земляк потрапив до команди, вигравши індивідуальну гонку чемпіонат, СРСР з велоспорту у Сімферополі. Його заповітною мрією було завершити 100 кілометровий пробіг раніше двох годин, і він досяг цього.

Прикро для гонщика, коли на трасі не витримують машини — то вийде з лад якась деталь, то проколеться шина. Але ще прикріше, коли підводить організм. Тоді вже ніхто не допоможе. На шосе "Транс-Канада" наша команда очолила гонку. До фінішу лишалися лічені кілометри. Польських гонщиків це не влаштовувало, і вони вирішили перехопити лідерство. Азартно вигравали секунду за секундою. І тут судома звела м'яз ноги в Ааво Піккууса. Та гонщик не розгубився. Зціпивши зуби од нестерпного болю, став заспокоювати себе і продовжував натискувати на педалі: "Кріпись, будь мужчиною до останнього і не подавай вигляд, що тобі вкрай важко. Ніхто не повинен бачити цього". Як прибув на фініш — й пам’ятає. Але на двох колесах. Вибратися із сідла не було сил. Товариші розняли туплекси і довели його до мікроавтобуса під руки, бо сам іти не міг. У Москві олімпійським чемпіонам вручили урядові нагороди — ордени "Знак Пошани".

У змаганнях на олімпійських треках нашим велосипедистам щастило менше. Першим найвищу олімпійську перемогу — бронзову медаль в гіті — здобув у 1960 році Р. Вергашкін. Що таке гіт? Одиночний заїзд з метою визначення кращого часу проходження дистанції. В гіті, цій кілометровій гонці на час, коли хвилинна стрілка ледь встигає завершити коло, гонщик має розвинути надзвичайну швидкість. Тут нема ні чвертьфіналів, ні напівфіналів, де можна було б надолужити втрачені в попередніх заїздах секунди. У гіті лише один старт, і за одну хвилину гонщик має викластися сповна і вибухово.

Серед олімпійських трекових гонок гіт, мабуть, найпідступніший. Не поталанило свого часу омському гонщику Е. Раппу в олімпійському гіті, зате на чемпіонатах світу двічі виборював славу найсильнішого — в 1971 і 1974 роках.

У командних гонках переслідування на 4 кілометри нашим гонщикам щастило більше на чемпіонатах світу. Уперше звання чемпіонів здобули на треку "Рокур" в бельгійському місті Льєже 1963 року, і тривалий час вели перед саме в цих гонках у непарні роки. З-поміж переможців в командних гонках переслідування особливо відзначився Станіслав Москвін, єдиний радянський гонщик — чотириразовий чемпіон світу.

Вищим пілотажем трекового велоспорту вважається спринт. У цій привілейованій гонці 28-річний студент Омар Пхакадзе завоював третє місце, його бронзова медаль — перша для наших спринтерів і, на жаль, єдина за всі Олімпійські ігри.

Велосипедний спринт — це квінтесенція трекових гонок, основа основ будь-яких змагань велосипедистів. Володіти прийомами спринту повинен кожен гонщик, незалежно від своєї спеціалізації, в тому числі й шосейники. Що ж до "чистих" спринтерів, то вони мають бути майстрами найвищої кваліфікації.

Спринтер здатний показати високу лінійну швидкість, "реактивний" стрибок, тобто вміти миттєво зірватися з місця і різко прискорити швидкість. Він бездоганно володіє технікою педалювання, високою маневреністю, блискавично реагує на прийом суперника, що наважився випередити його, і може обміркувати кілька тактичних варіантів за коротку мить. З-поміж усіх прийомів, які входять до обов'язкової програми підготовки спринтерів, особливо значимий сюрпляс (у перекладі з французької означає "на місці"). Моменту, коли гонщик має вдатися до сюрплясу, завжди чекають з нетерпінням на трибунах вболівальники. Він справляє такий емоційний ефект, як, скажімо, неймовірний гол у футболі.

Спринт на треку — це гонка на кілометр, але час, на відміну од гіту, тут до уваги не береться. Дистанцію можна проїхати за кілька хвилин, а можна і за годину. Головне — прибути на фініш першим, згідно з так званим правилом першого колеса, що ставить учасників гонки в однакові умови. Переможця визначають по сумі двох, а коли не виходить, то й трьох заїздів. Кому лідирувати в першому крузі (333,3 м), називає жереб. Той, хто витягнув його, зобов'язаний проїхати першу третину шляху лідером. Прийом сюрплясу застосовувати в першому крузі не дозволяється. Як тільки лідер пройде перші 333,3 метра, він, тактовно "пробуксовуючи" на одному місці, ніби пропонує переслідувачу вириватися уперед. Гірк цьому торкатися ногами настилу забороняється, інакше відразу зараховується поразка.

Перші позиції, як і перші номери у цьому змаганні, не втішають гонщиків. Тому суперники час від часу влаштовують один одному хитрі "капкани". Стояти на двох колесах на прямій — ще куди не йшло, а ось на віражі значно важче, тут треба бути вправним велоциркачем. Як правило, саме тут і розігруються хвилюючі баталії.

Сюрпляс — це своєрідна дуель на колесах, яка вирішує, хто ж кого перехитрить. Спортсмен повинен завжди бути напоготові, вміло контролювати своє положення і ні на мить не спускати очей із суперника. Вишколені майстри намагаються обрати таку позицію, щоб суперник по можливості бачив його погано. Тож тому що попереду, доводиться нервово оглядатися назад, аби не прогавити відчайдушний ривок партнера. Інакше втратить шанс на випередження. У лічені долі секунди спринтер, що переслідує лідера, має зірватися з місця, щоб якомога дай відірватися од суперника і фінішувати першим.

Як довго можна "стояти" на двох колесах? Якщо стежити за велосипедистами з трибуни, то, здається, в їх еквілібристиці немає нічого складного. Але спробуйте вчинити те на своєму велосипеді. Без підготовки не втримаєтеся у сідлі більше трьох секунд. А істинні майстри сюрплясу можуть балансувати на одному місце десятки хвилин…

Неповторна "класична" велодуель сталася між двома відомими майстрам" сюрплясу — французом Пьєром Трантеном та італійцем Джованні Петтенеллос на олімпійському треку в Токіо 1964 року. Зіткнулися, як прокоментували журналісти, характер з характером, техніка педаляжу з технікою