Сам себе катаю - Віктор Маслов
А кого беруть до збірної? Самі чемпіони кажуть, що свій шлях до спортивного Олімпу починали в дворі на звичайних "Школьниках" і "Орленках". Та щоб статі висококласним майстром, мало хвацько ганяти на велосипеді в своєму мікрорайоні чи справно виконувати найскладніші трюки, скажімо, кататися задом наперед або лише на задньому колесі… В цьому переконаєтеся, прийшовши на перш, тренування в секцію. Ось тоді і зізнаєтеся, що силоньки ще малувато. Виправить таку "ваду" нескладно. Треба займатися фіззарядкою, підтягуватися на перекладині, більше плавати влітку, бігати, ходити на лижах, і тоді станете витривалішими
Припустимо, за цим затримки не буде. Але ж насторожує друге: під час гонок кожна впасти і зазнати пекучих травм. Коли виказують таке побоювання іменитим гонщикам, вони лише іронічно всміхаються, і не тому, що звикли до падінь — вони залучили їх до своїх "вправ мужності". Ось що сказав з цього приводу олімпійський чемпіон 1972 року Борис Шухов: "Падіння — не біда. Звичайно, буває боляче. Але вгамовуючи біль, виховуєш характер, загартовуєш волю. А без цього хіба виросте справжній мужчина?"
Тож кому пропонують місце в збірній? Насамперед фізично сильним, здатним кілька днів підряд проїжджати на тренуваннях по 200 кілометрів. Витривалим, котрі не просто ганяють велосипед, а витримують швидкість до 50 кілометрів за годину на всій трасі. Працьовитим, що вперто долають круті гірські підйоми. Сміливим, що без страху кидаються в запаморочливі спуски зі швидкістю до 90 кілометрів на годину (більше — забороняється умовами змагань). І мужнім, які терпляче зносять біль, травми і післяфінішне виснаження, коли німіють руки й ноги. Ну, а звідки черпати на все це натхнення? Всі гонщики запевняють, що ніщо в світі не може зрівнятися з тим запальним відчуттям, коли летиш на треку чи шосе, тримаючи в руці легке кермо прудконогого велосипеда. І що посвист зустрічного вітру — то найчарівніша мелодія в світі.
У нашій республіці майбутніх гонщиків високого класу готує, зокрема, харківський клуб "Золоті колеса". До будинку № 52 по вулиці Героїв-гвардійців, де розмістився цей клуб, щодня приходять, як до себе додому, понад 150 підлітків. До їхніх послуг веломайстерня, комора для зберігання велосипедів, душові, кімната відпочинку, дві зали загальної підготовки, кімната тренерів. Не тільки одним велосипедом живуть клубівці. Влітку групи учнів виїздять до спортивно-оздоровчих таборів, де не з меншим захопленням грають у футбол і волейбол, а взимку — в хокей, катаються на лижах. Був колись серед новачків і Валерій Мовчан. Не все в нього спершу виходило, на тренуваннях майже завжди плентався в хвості, за один рік навчання поламав два велосипеди. Тренери вже хотіли було відрахувати його з клубу. Але настирливе бажання утриматися в сідлі, добитися, так би мовити, вищого велопілотажу допомогли хлопцеві вийти в лідери з-поміж ровесників. А через сім років у Москві він став переможцем XXII Олімпійських ігор.
"Золоті колеса" вивели у великий спорт Анатолія Суворова, Валерія Юнашова, Юрія Любка, Валерія Буца, Олександра Овчинникова, і, цілком можливо, що любителі велоспорту дізнаються незабаром про нові імена.
Усім, хто мріє про свій спортивний Олімп, хочеться сказати наостанку і про анкету, яку провела серед своїх учасників Міжнародна асоціація спортивної преси (АІПС). На питання: "Якими ви бачите Олімпійські ігри XXI сторіччя?" відповіли близько 1500 журналістів з 54 країн. До найпопулярніших літніх видів спорту майбутнього віднесено (в порядку одержання голосів): плавання, спортивна гімнастика, велоспорт, баскетбол, волейбол, легка атлетика, дзю-до, академічне веслування на байдарках, каное і т. п.
Пальму першості, як бачите, здобуло плавання. А хто міг подумати, що журналісти поставлять "королеву спорту" тільки шостою, а любительський футбол — на двадцяте з 23 місць! Що ж до введення до олімпійської програми додаткових видів спорту, то знову ж таки найбільше голосів дістали легкоатлетичний крос, бадмінтон, водні лижі, орієнтування, стрибки на батуті і велокрос.
Майбутні олімпіади журналісти світу бачать у дуже широкому діапазоні змагань, і велоспорту відводиться в них почесне місце.
Нумо, дівчата!Але немов не знала свят дорога. Допоки в самоті її верстать? І от в сідло (нарешті, перемога!) Відважно сіла і прекрасна стать. З журналу "Циклист" за 190З рік, № 15
Катання на велосипеді ніколи не було прерогативою тільки чоловічої статі. Першими подружилися із правелосипедами знатні дами і леді, які забачили в них приємну розвагу. Жіночі симпатії до педалей зросли, коли було звідано їхній благодійний вплив на самопочуття і природне "накладання" рум'ян. А останнє значило чимало. Адже в минулому столітті побутувала думка, ніби фізичні вправи потрібні жінкам лише для того, щоб "на щоках цвіли троянди та лілеї", які милували б очі чоловіків. Що ж до спорту і таких його достоїнств, як витривалість, спритність, завзятість, — то все це суперечило тодішньому уявленню суспільства про жіночність. Та вже в тому ж столітті знайшлися з-поміж жінок такі, які вирішили спростувати свою "традиційну" роль. Найсміливіші почали стрибати з трампліна, грати в хокей, змагатися в греблі і брати участь у велогонках.
Зберігся давній малюнок, яким безіменний художник нашвидкуруч, але виразно зафіксував олівцем один з епізодів першої жіночої велогонки, що відбулася в Парижі 1869 року, завважте, того ж року, що й чоловіча. На передньому плані чотири "вершниці" в розкішних капелюхах і предовгих сукнях, подоли, яки розвівалися над заднім колесом, ревно натискують педалі. Праворуч гурт чоловіків приготувався зняти це "диво" незграбним фотоапаратом… А через кілька років гонщиці вже нікого не дивуватимуть. Найвідважніші братимуть участь у боротьбі за звання чемпіонки світу.
Відомі імена перших велосипедисток нашої країни. Ними були Л. Лашеєва і Є. Абрикосова з Петербурга, Є. Жемлічка, Н. Бессель-Похильська і С. Бабкіна з Москви та А. Немар з Одеси. Чого тільки не випало на їхню долю за любов до двоколісної машини: вразливим жіночим серцям дошкуляли злі усмішки і публічні осудження. Дама на велосипеді, як
