Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер
— Не втямлю, навіщо закутуватися вам, ельфам? Ви ж маєте на собі ті ваші казкові одежинки.
— Пальта нам потрібні для маскування, — пояснила Холлі, намащуючи протирадіаційним гелем обличчя й шию. — Якщо ми скористаємось захисними екранами, комбінезони через вібрацію можуть втратити свої властивості. З таким самим успіхом можна б залізти просто в реактор. Тож на сьогодні, й тільки на сьогодні, ми всі станемо людьми.
Артеміс насупився. Те, що ельфи не могли вдатися до своїх захисних екранів, вельми ускладнювало порятунок його батька. Отже, знов, уже вкотре, доведеться вносити корективи в його план.
— Менше балачок! — буркнув Корч, нацуплюючи на свої гострі вуха ведмежу шапку. — Виходимо через п’ять хвилин. Щоб усі були мені озброєні та вкрай небезпечні! Навіть ти, Фауле, — якщо, звісно, зможеш утримати зброю своїми тонкими пальчиками.
Артеміс вибрав бластера з шатлового арсеналу, вставив джерело живлення й звичним рухом установив режим стрільби на «трійку».
— За мене не переживайте, командувачу. Я тренувався. У нас в особняку лишилося чимало легіонської зброї.
Корч набурмосився.
— Ну, одна справа стріляти по картонних мішенях і зовсім інша — по живому ворогові.
Артеміс розплився у своїй вампірській посмішці.
— Якщо все піде за планом, то в зброї не буде потреби, — сказав він. — Перший етап — простіш не може бути: ми встановлюємо спостереження за помешканням Васікіна. За першої ж зручної нагоди Лаккей хапає нашого російського друга, й усі ми трохи з ним побесідуємо. Я певен, що за допомогою ваших чарів пан Васікін розкаже нам усе, що знає. Потім нам тільки й лишиться, що паралізувати всіх охоронців, які там можуть виявитися, й звільнити мого батька.
Корч обмотав голову пухнастим шарфом.
— А що, коли події підуть не за планом? — запитав командувач.
Артемісів погляд був холодний і рішучий.
— Тоді, командувачу, нам доведеться імпровізувати.
Холлі відчула, як всю її пройняв неприємний холодний дрож. І зовсім не від арктичного холоду.
Згори термінал був прикритий двадцятиметровим нашаруванням льоду. Службовий ліфт підняв їх на поверхню — й ось члени рятувальної експедиції вийшли у полярну ніч. Коли б хто побачив їх збоку, то подумав би: якийсь турботливий татусь вивів трьох діток на прогулянку. Ото тільки, що в «діток» під кожною складкою одягу бряжчала нелюдська зброя.
Холлі подивилася на наручний пеленгатор.
— Ми перебуваємо в районі Рости, командувачу. За двадцять клаців на північ від Мурманська.
— Чи надіслав О’Гир метеодовідку? Не хотілося б на півдорозі заблукати в пурзі.
— Тут не пощастило. Нема зв’язку. Мабуть, досі перешкоди через викиди магми…
— Д’Арвіт! — лайнувся Корч. — Що ж, маємо вирушати — хай буде, що буде! Лаккею, ти, як знавець російських умов, підеш перший. А капітан Куць — остання. Якщо хтось із багноїдів огинатиметься, дай йому копняка під зад, не соромся!
— Залюбки, пане! — відгукнулася Холлі, підморгнувши Артемісові.
— Авжеж, що залюбки, не сумніваюсь, — пробурчав Корч, і лиш слабесенький натяк на усмішку торкнув його губи.
Пістрявий гурт просувався собі на південний схід по осяяній місяцем тундрі, аж поки вийшов до залізничної колії. По шпалах іти було легше — принаймні ноги не так грузли в заметах. Північний вітер заповзав під одяг, мороз пронизував незахищені ділянки шкіри неначе мільйонами електричних голок.
Подорожани майже не розмовляли. Арктика робить людей (і не тільки людей) мовчазними — хоча троє з чотирьох учасників експедиції мали на собі комбінезони з підігрівом.
Але Холлі таки порушила мовчанку. Їй все не давала спокою одна думка.
— А скажи-но мені, Артемісе, одну річ… Твій батько, він теж такий, як ти?
Артеміс на мить збився з кроку.
— Дивне запитання. А чому тебе це цікавить?
— Ну, ти ж не належиш до друзів Чарівного Народу. А що коли ми врятуємо людину, яка потім захоче нас знищити?
На кілька хвилин запала мовчанка, яку уривало тільки цокотіння зубів. Холлі бачила, що Артеміс похнюпився.
— Вам нема чого хвилюватися, капітане, — нарешті озвався хлопець. — Мій батько, хоча декотрі з його вчинків і підприємств, звісно, незаконні, був… і лишається шляхетною людиною. Йому огидна сама думка про те, щоб завдати шкоди іншій живій істоті.
Холлі насилу витягла ногу з кучугури завглибшки двадцять сантиметрів.
— Тоді чому ж ти став таким?
Артемісове дихання хмаркою знялося над його плечем.
— Я… я припустився великої помилки.
Примружившись, Холлі втупилася в його потилицю. Невже Артеміс Фаул говорить нині щиро? В таке нелегко було повірити. Але найдивнішим було те, що ельфиня не знала, як реагувати на хлопцеві слова. Простягти йому руку прощення? А чи копнути його ногою помсти? Зрештою вона вирішила не квапитися з рішенням. Поживемо — побачимо…
Вони зайшли в ущелину, де сніг на дні був ідеально вирівняний вітром, що знай свистів собі. Лаккеєві це місце зовсім не сподобалося. Його інстинкти справжнього солдата вмить забили тривогу. Він підніс зціпленого кулака вгору.
До Лаккея підтюпцем підбіг Корч.
— Проблеми?
Тілоохоронець щосили вдивлявся у снігове поле, вишукуючи можливих слідів.
— Можливо… Чудове місце для засідки.
— Авжеж. Якби хтось знав, що ми маємо тут з’явитись.
— А про це міг хто-небудь дізнатись?
Корч презирливо пирхнув, випустивши з носа струминку пари.
— Це неможливо! Шахта ізольована абсолютно надійно, а такі заходи безпеки, яких вжито у нас в Легіоні, вам там на поверхні й не снилися!
І саме цієї миті з-за гребеня вилетів ударний рій
