Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

Пітер поманив пальцем Майкла, і той хутко вскочив у стернову рубку.

— Слухай, Майкле, — прошепотів Пітер. — Тепер або ніколи! Як тільки я крикну «тепер», вирви кінець каната з рук Джіл і кинь його за борт. Не питай чому. Гайда на ніс, хутко!

Сам Пітер поспішив на корму, де Керол, стоячи на підзорі, обережно попускала канат. Він зачекав, поки Джо перебрався через край стіни і зник з очей.

— Тепер! — крикнув Пітер і водночас з такою силою рвонув канат з рук Керол, що їй пальці обпекло.

— Пітере, що ти…

— Лишайся там! Не руш з місця! — різко наказав Пітер.

— Майкле, ти ідіот! — закричала Джіл. — От дурень, упустив канат!

Пітер уперся ногою в стіну і щосили відштовхнув корму від причалу. Він завбачливо не заглушив мотора і тепер, кинувшись до стернової рубки, перевів регулятор на повну потужність і дав задній хід. Вода завирувала під кормою, і катер почав відходити від стіни — два дюйми… шість дюймів… фут… два фути…

— Бережись!

Пітер крикнув вчасно: ледве Майкл встиг відскочити назад, як Білл ковзнув по носовому канату вниз. Щосили відштовхнувшись від стіни, моряк стрибнув на ніс катера. Його ноги опинились на краю вузенького містка, і він, одчайдушно розмахуючи руками, намагався зберегти рівновагу. Джіл кинулась йому на поміч, але Майкл устиг схопити її за спідницю. Катер рухався дедалі швидше, і Білл, скрикнувши, шубовснув у воду.

— Пітере! Що ти робиш? Білл упав за борт! — заволала Джіл.

— Урра! — вигукнув Майкл і, відпустивши Джіл, заплескав у долоні.

Керол підбігла до стернової рубки.

— Пітере, що тут діється? — злякано спитала вона.

— Побачиш! Стій тут!

Катер уже відійшов досить далеко, і Пітер угледів, що Білл плаває у каламутній воді. «На берег вибереться», — подумав він з полегкістю. Потім розвернув катер носом і дав повний уперед.

Хоч ніхто до ладу й не бачив, що власне трапилося, але цей інцидент привернув увагу багатьох у порту. На набережній біля Джо щось кричали чоловік десять відпочиваючих і рибалок. На суднах вздовж причалу невідомо звідки з'явилися люди, вони махали руками й показували пальцями.

— У вас упала людина! — заревів якийсь рибалка. — Не бачите, чи що?

Але Пітер не відривав погляду від виходу з гавані і прикидався, що нічого не чує.

— Гей, на «Норці»! — пролунало з гучномовця на консольній вишці. — У вас людина за бортом!

Пітер рішуче тримав курс на вихід. Чоловік у форменому картузі вибіг з контрольної будки й випустив у повітря червону ракету. Ракета розірвалася з таким шумом, що всі на катері аж підскочили. Але Пітер не змінив курсу.

— Всі всередину! Хутко! — крикнув він. І поки Джіл та Майкл пробиралися в двері, він провів катер на повній швидкості між краями пірсів, ні разу не оглянувшись назад.

— От і все, — мовив він, коли катер уже розсікав дрібні хвилі у відкритому морі. — Як там Білл, вибрався на сухе? — спитав він, все ще не оглядаючись.

— Видерся на драбину, — відповів Майкл, — добряче промок, але, певне, живий і здоровий.

— От і добре! — сказав Пітер. — За цей ранок він мене багато чого навчив. Мені було б щиро жаль, якби він пішов на дно. — Пітер повернув штурвал праворуч і повів катер паралельно до берега. — А крім того, тато, напевно, захоче з ним зустрітися коли-небудь, — додав він.

Джіл стурбовано глянула на Пітера, стривожена його незвичайною поведінкою.

— Пітере, я нічого не розумію, — мовила вона. Голос їй трохи тремтів.

— Ну, звісно! Бачиш, ми з Майклом не сказали вам, що знаємо, хто ці люди.

— Знаєте, хто ці люди? — здивовано перепитала Керол. — Що ти хочеш сказати?

— Розкажи їм, Майкле.

І Майкл розповів від самого початку, як вони підслухали через вентиляційний канал розмову Джо з Біллом.

— То вони зовсім не моряки! — сказала Керол. — І це після всіх їхніх розповідей!

— Білл — справжній моряк чи був моряком, — пояснив Пітер. — Він добре знає карту і курс, яким ми пливли. Я навіть радий, що ми не відразу виявили їхню належність до тієї зграї, яка полює за скарбами. Завдяки йому я тепер розуміюсь на навігації набагато краще, ніж тоді, коли ми вийшли з Тедінгтона.

— А Джо нам гарненько видраїв каюти, — додав Майкл. — Як на мене, то вони ще досить чесні шахраї порівняно з іншими.

— Ну, звісно, — засміявся Пітер. — Але це не означає, що вони не можуть бути небезпечними.

— Добре, що все скінчилося, — полегшено зітхнула Джіл.

— Я на це не покладався б. Зрештою, коли на карту поставлено кілька мільйонів, вони, звичайно, не вийдуть з гри тільки тому, що один з них викупався.

— То правда, — погодилася Керол.

— Пітере, а як же тепер з бензином? — спитала Джіл. — По-моєму, ти збирався заправлятись пальним в Рамсгіті. І ще ми хотіли взяти трохи грошей на пошті. Крім того, ти ж залишив у порту канати.

— Я знаю, — кинув Пітер. — Але нічого не вдієш — ми не можемо ризикувати й повертатися назад. Нас там напевне затримають.

— А чи не можна зайти в Дувр? — показав на карті Майкл. — Він же зовсім близько.

Але Пітер похитав головою.

— Ні, — твердо мовив він. — Вони можуть дістатися туди раніше за нас. Боюсь, що ми на якийсь час уже розпрощалися з Англією. У нас досить бензину в запасі, і ми негайно рушимо прямо через Ла-Манш.

— Не подобається мені це діло, — сказала Джіл.

— Тепер уже пізно міняти рішення, — відрубав Майкл. — Ми вже пливемо.

— Звичайно, пливемо, — підтримала його Керол, обнімаючи Джіл. — Більше того — ми першими