Сліди залишаються - Павло Вежинов

— Впевнена! — більш рішуче сказала Живка.

— А звідки ти знаєш?

— Тато казав мені… Бебо на мить замислився.

— А хто твій тато?

— Тато? Тато — офіцер!

— Очевидно, з старих офіцерів…

— Ні… — уже нетерпляче заперечила Живка. — І якщо хочеш знати, він учився у Радянському Союзі, два роки тому закінчив… А чому ви питаєте?

— Нічого, просто так говоримо! — пробелькотів задоволений Бебо. — Тільки от ми забули про гру… Чия черга?

— Моя, — відповіла Юлія без настрою.

Безперечно, вона мала від чого втратити настрій. По-перше, Бебо виклав усе перед Живкою і, по-друге, звідки зубний лікар може бути хорошою людиною? А якщо він справді хороша людина, як каже Живка, то, значить, вони потрапили на невірний слід, а всі так сподівалися, що у лікаря розплутаються всі загадки! Ні, не може бути, певно, Живка помилилася! Як може якась дівчинка збагнути таємниці шпигунів? Адже ж шпигуни для того й шпигуни, бо вміють добре прикидатися! Іноді можуть жити десять років під самим твоїм носом, учиняти диверсії, і ти нічого не помітиш!

Заспокоюючи себе такими доводами, Юлія все ж відчувала тривогу. Може, Тороманов випадково одвідав зубного лікаря? Може, не в нього буде розгадана загадка з підкинутим ключем? От і зараз — стільки часу минуло, а ніхто не йде сюди: ні Тороманов, ні хлопці. Чи не згаяли вони марно тут часу?

Та занепокоєння її було даремним. Через півгодини на вулиці показався Тороманов з перевантаженою сумкою в руці. Помітивши його, Бебо припинив гру і неспокійно обізвався:

— Треба вже йти! Лікар, мабуть, чекає мене!

— Добре, йди! — кивнула Юлія. — Я гратимусь тут з Живкою…

В кінці вулиці показався Коста, через якусь мить з’явився і Пешо. Точно в цю хвилину Тороманов зупинився перед входом в будинок, кинув швидкий погляд назад і шмигнув у двері. Бебо завагався трохи, потім подався спроквола до великого білого будинку.

Зайшовши всередину, Бебо оглянувся і пішов нагору по сходах. Він нервував, хоч нічого не було небезпечного в тому, щоб серед білого дня зайти до якогось зубного лікаря. Бебо зовсім уже забув про зуба, всі його думки були прикуті зараз до людини в білому і до незнайомого таємничого зубного лікаря, які, певно, вже нагорі про щось домовляються.

Вийшовши на третій поверх, він побачив табличку лікаря і нерішуче зупинився. Ні, немає вороття назад. Тільки-но він торкнувся пальцем кнопки, десь у глибині кімнати почувся ледве вловимий дзенькіт. Минула довга хвилина в напруженні, потім двері тихо відчинилися.

Бебо ковтнув повітря. На порозі стояв низенький широкоплечий чоловік з широким круглим і доброзичливим обличчям. Яскраві його очі спинилися иа збентеженому, майже зляканому хлопчачому обличчі, і в них з’явився насмішкуватий блиск. Зубний лікар, певно, по-своєму зрозумів переляк маленького пацієнта.

— Що сталося, юначе? — спитав він жартома.

— Я… я… у мене… один зуб… — промимрив Бебо.

Ах, ось воно що, у тебе лише один зуб! — засміявся зубний лікар. — Як же це так?

— Ні, ні! У мене один зіпсований зуб! — спохватився Бебо.

— Невже? А я впевнений, що не менше чотирьох. Ну, заходь!

Бебо покірно зайшов. Вони проминули короткий тісний коридорчик і зайшли до прийомної, такої ж тісної, без вікна і лише з кількома стільцями і низеньким круглим столиком, на якому лежали в безладді старі журнали з пошарпаними обкладинками. Перше, що побачив Бебо в прийомній, це товстенну сумку Тороманова, залишену між столиком і стіною. Наче притягнений магнітом, Бебо сів на стілець зовсім близько біля неї.

— Почекай трохи, у мене лише один паці єнт! — сказав лікар і пішов у кабінет.

Бебо допитливо подивився йому вслід. Лікар не причинив за собою двері, і хлопець зі свого місця бачив усе, що діялось в кабінеті. На величезному, ретельно вичищеному зуболікарському кріслі сидів Тороманов, недбало відкинувшись, наче в зручному шезлонгу на власній дачі. Тороманов сидів спиною до дверей, так що Бебо не міг бачити його обличчя, та це якраз було зручно — було б зовсім неприємно, коли б цей чоловік у білому весь час дивився на нього.

— Розкрийте рота! — сказав лікар і взяв якийсь довгий нікельований інструмент. — Так! Є ще трохи роботи!

Бебо замислився. Ні, це зовсім не схоже на таємничу розмову. Тороманов тільки що сів у крісло, і коли б вони мали щось сказати один одному, то хоч би причинили двері до кабінету. А чому вони відчинені? Мабуть, тому, що в прийомній не було вікна, і світло до неї йшло з великих сонячних вікон кабінету. Крім цього, в поведінці зубного лікаря відчувалось щось офіційне, як і в поведінці кожного звичайного лікаря до будь-якого звичайного пацієнта. Чи не даремно тут колупатимуть йому зубa? Ні, ні! Треба не поспішати з висновками! Шпигуни, відомо, ніколи не виказують, що між ними є якісь небезпечні зв’язки.

Як тільки лікар нахилився з інструментом над Торомановим, Бебо уважно подивився у велику базарну сумку. З усього видно було, що в ній повно різних харчів — висовувалися кінці домашньої ковбаси, пахло свіжим сиром, приваблювали золотавою скоринкою кілька білих хлібин. Бебо, який нічого не їв від обіду, проковтнув слинку. А чи немає там романів? Ні, не видно було ніяких книжок! Раптом Тороманов заворушився на місці, і Бебо обережно сів назад. Поки лікар працював, вони не перемовилися жодним словом. Нарешті зуб був запломбований, і Тороманов з полегшенням трохи підвівся з крісла.

— Закінчили? — запитав він трохи нетерпляче.

— З цим закінчив… А міст?

— Ні, не зараз! — похитав великою головою Тороманов. — Поспішаю, справа є…

— Це недовго, — сказав лікар. — Хоч підготуємо…

— Ні, ні… Немає смислу зараз… Та й до того ж я їду цими днями, коли повернусь — тоді!

— Як хочете! — люб’язно посміхнувся зубний лікар. — Але краще розпочату справу доводити до кінця…

Тороманов підвівся, вийняв з кишені пачку дрібних грошей і заплатив. Потім він підтягнув ремінь на брюках, який попустив був, сидячи в кріслі, і повільно подався до прийомної. Бебо схилився над журналом, що тримав у руках, але, незважаючи на це, уважно слідкував за всім. Тороманов узяв сумку з продуктами, недбало буркнув «до побачення» і так само повільно вийшов з прийомної. Бебо добре бачив, як зачинилися двері за його спиною і тихо клацнула автоматична засувка.

Якусь мить Бебо сидів приголомшений. Те, що сталося, зовсім не відповідало їхнім попереднім передбаченням. Адже всі гадали, що Тороманов носить повні сумки з книгами і продуктами зубному лікареві, що тут, в його кабінеті, заховані кінці усіх таємниць, а тепер виходило, що вони гірко помилилися. Тороманов виніс сумку з продуктами і хтозна-куди тепер він мав