Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

Одначе хто-хто, а гобліни могли не боятися за свої шкури. Насправді вся ця система безпеки була налаштована проти офіцерів Підземної поліції, коли б ті надумали поткнутися в лабораторії. Та й фінансувала гоблінську тріаду сама Опал Кобой. І ті напади на підприємства компанії насправді були просто димовою завісою, влаштованою, аби відвернути підозри від нехороших оборудок маленької піксі. Вона ж придумала й використовувати батарейки як джерела живлення для «свинорилів». Пожвавлення діяльності Б’ва Кел — її «заслуга», хоча й не тільки її. Але наразі нас цікавить лиш Опал Кобой. Чому, володіючи майже незмірним багатством, вона вирішила злигатися з гоблінською зграєю?

Поки Опал Кобой була маленька, ніхто не сподівався від неї неймовірних звершень і не покладав на неї особливих надій. Народилася вона у шляхетній заможній сім’ї, що мешкала на Вельможнім пагорбі, а батьки її цілковито задовольнилися б, коли б юна Опал закінчила приватну школу, здобула якийсь нікому не потрібний диплом з мистецтвознавства та вийшла заміж за віце-президента якої-небудь пристойної компанії.

Батько її, Кварц Кобой, вважав, що ідеальна дочка має бути в міру розумна, гарненька й, звісно, слухняна. Але Опал не виявила тих рис характеру, які так високо цінував батечко. У віці десяти місяців вона вже ходила без сторонньої допомоги, а в півтора року її словниковий запас налічував понад п’ятсот слів. Десь перед другим своїм днем народження Опал самостійно розібрала свій перший жорсткий диск.

Опал росла не по літах розвиненою, свавільною і вродливою. Небезпечне поєднання якостей! Безліч разів батечко Кварц умовляв доньку не пхатися в бізнес, мовляв, хай ним займаються чоловіки. Але тільки й домігся, що Опал узагалі відмовилася з ним бачитись. Її неприхована ворожість до нього не на жарт занепокоїла батька.

І слід сказати, що було чого непокоїтися. Вступивши до коледжу, Опал, замість тихенько висиджувати свій диплом з історії мистецтв, негайно приєдналася до так званого Братства Технарів, де переважали особи чоловічої статі. А щойно жаданий диплом опинився, в її руках, як Опал відразу організувала виробництво, що прямо конкурувало з батьковою компанією. Після чого патенти потекли до неї потоком. Глушник, що слугував одночасно енергетичним обтічником двигуна, тривимірна ігрова система і, звісно, її коронний номер, крила «Кобой-подвой» — ось лиш дещиця з її винаходів.

Швидко знищивши батьків бізнес, Опал майже за безцінь скупила його акції, а тоді заснувала корпорацію, яку назвала «Лабораторіями Кобой». За останні п’ять років її фірма отримала більше оборонних замовлень, ніж решта компаній, а за останні десять років Опал Кобой запатентувала більше винаходів, ніж будь-хто з Чарівного Народу. За винятком, звісно, кентавра О’Гира.

Але всього цього їй було замало. Опал Кобой жадала необмеженої влади — такої, якої не мав ніхто, відколи Чарівний Народ відмовився від короля й королеви. І тут їй поталанило — Опал зустріла такого спільника, який міг посприяти здійсненню її честолюбних задумів. Ним виявився один розчарований офіцер поліції на ім’я Дрюк Глодів, її однокурсник.

Дрюк мав усі підстави зневажати поліцію: його привселюдно образив і принизив Джуліус Корч, а чиновники й не подумали покарати кривдника. Навіть більше: після того, як Дрюк узяв участь у справі Артеміса Фаула, з нього, Дрюка Глодова, зірвали й майорські жолуді…

Опал запросто вдалося підмішати сироватку правди в Дрюків напій, коли вони усамітнилися в одній з найшикарніших таверн Гавані. І тоді, собі на радість, Опал дізналася, що в дивовижно викривленому розумі Дрюка вже визріває план повалення Підземної поліції. Як з’ясувалося, вельми хитромудрий план. Дрюкові бракувало лише спільника — такого, що мав би великі запаси золота й надійні виробничі потужності. Опал залюбки надала йому і те, й те.

Коли Дрюк увійшов до кабінету Опал, геніальна піксі, скрутившись, мов кішечка, у своєму кріслі на повітряній подушці, підслуховувала розмови, що велися у штаб-квартирі на Поліційній площі. Вона легко встановила «жучки» на Поліційній площі, коли інженери її компанії вдосконалювали там систему безпеки. Ці пристрої працювали на тій самій частоті, що й камери стеження, використовувані самою полицею, а живилися від оптиковолоконних кабелів поліційної мережі. Тож засікти їх сигнал було неможливо.

— Ну? — запитав Дрюк із притаманною йому грубістю.

Кобой навіть не обернулася до нього. Хто ж іще міг потрапити до її кабінету, як не Дрюк? Тільки в його палець уживлено чип із кодом доступу до її «святилища».

— Ми втратили останню партію батарейок. Звичайна поліційна засідка. Просто не поталанило.

— Д’Арвіт! — лайнувся Дрюк. — Та дарма. У нас цього добра вже й так задосить. А для поліції це всього тільки звичайні людські батарейки. Вони нічого не дотумкають.

Опал глибоко зітхнула.

— Ті гобліни були озброєні…

— Та невже?..

— «свинорилами».

Дрюк люто вдарив кулаком по стільниці.

— От ідіоти! Я ж застерігав: ні в якому разі не застосовувати цієї зброї! Тепер Джуліус здогадається: щось назріває…

— Нехай собі здогадується, — заспокоїла його Опал. — Бо зупинити нас він уже не зможе. Поки вони все вирахують, буде вже запізно.

Дрюк не усміхнувся. Минув уже добрий рік, відколи він зовсім перестав усміхатися. Він тільки ще дужче набурмосився.

— Чудово. Ось-ось настане мій час… Можливо, нам було б краще самим налагодити виробництво цих батарейок?

— Ні. Будівництво фабрики затримало б нас на два роки, і де гарантія, що О’Гир не виявив би її? Ми не мали вибору.

Тут Кобой крутнулася з кріслом і повернулася обличчям до спільника.

— Ну й вигляд у тебе! Ти користувався мастю, яку я тобі дала?

Дрюк обережно провів рукою по голові. Вся вона понабухала страшними ґулями.

— Не допомагає. Твоя масть містить кортизон, а в мене на нього