Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер
— Не могло б, Фауле. Дехто під землею хоче поговорити з тобою негайно.
Артеміс здвигнув плечима.
— Що ж, мабуть, після того, що я наробив, я не можу розраховувати на вашу поблажливість.
— Саме так. Ніяк не можеш.
— Ну то гаразд, — зітхнув Артеміс. — Отже, я не маю вибору.
Холлі посміхнулася.
— Саме так, Фауле. Вибору ти не маєш.
— Тоді що ж, рушаймо? — з удаваною покірливістю мовив Артеміс.
А в голові його тим часом аж палахкотіли, зароджуючись, ідеї. Співпраця з Чарівним Народом? А що, непогана думка. Ми допоможемо їм, а вони — нам? Їхні можливості ще й як стали б у знадобі…
— Рушаймо! — Холлі обернулася до Лаккея. — Їдь на південь. Але манівцями!
— Наскільки я розумію, ми прямуємо до Тари? Цікаво буде поглянути. Я частенько роздумував, де ж саме вхід до шахти Е1.
— То й роздумуй на здоров’ячко, багноїденятко, — промурмотіла собі під ніс ельфиня. — А тепер засни. Я вже стомилася від твоїх блискучих здогадів…
Розділ 4ФАУЛ ГРАЄ У ВІДКРИТУ ГРУ
Камера попереднього ув’язнення номер 4, Поліційна площа, Гавань, Нижні Рівні
Прокинувся Артеміс у лепреконській камері для допитів. Вона нічим не відрізнялася від будь-якої іншої поліційної камери для допитів. Такі самі незручні меблі, такі самі порядки.
Корч узявся за діло без околясів:
— Ну, давай, Фауле, викладай усе.
Аби зібратися з думками, Артеміс роззирнувся довкола. Холлі й Корч сиділи за низьким столиком навпроти й свердлили хлопця очима. Потужна лампа світила йому просто в обличчя.
— Отак, командувачу? Навіть не привітавшись?
— Зі злочинцями не вітаюсь.
Тільки тепер Артеміс спостеріг, що його руки прикуто до стільця.
— Ви досі не заспокоїлися щодо торішнього снігу? Але, зрештою, я ж виграв. І на цьому все й мало скінчитися, згідно з вашою ж Книгою.
Корч так далеко нахилився вперед, що кінчик його сигари опинився за кілька сантиметрів від Артемісового носа.
— Це зовсім інша справа, багноїденя. Не прикидайся невиннятком.
— Кого ви оце граєте, командувачу? — незворушно запитав Артеміс. — Хорошого поліціянта чи поганого поліцая?
Корч щиро зареготав, і вогник його сигари накреслив у повітрі складний візерунок.
— Хороший поліціянт, поганий поліцай! Не хотів би засмучувати тебе, Дорогі, але ти вже не в Канзасі.
Командувач полюбляв цитувати «Чарівника Країни Оз». У цьому фільмі знімалося троє його двоюрідних братів.
Зненацька з сутіні вийшла на світло дивна постать. Вона мала хвоста, чотири ноги й дві руки, в яких тримала присоси, схожі на кухонні вантузи.
— Не бійся, багноїдський хлопчику, — мовила постать. — Просто розслабся. Якщо й поболить, то не дуже.
О'Гир приклав присоси до Артемісових очей, і хлопець умить знепритомнів.
— Гумові ущільнення містять заспокійливий розчин, — пояснив кентавр. — Він миттєво всмоктується крізь пори шкіри. Піддослідний нічого не встигає відчути. Скажіть, ну хіба я не найгеніальніша істота у всесвіті?
— Не знаю, не знаю, — з безневинним виразом похитав головою Корч. — Та піксі Кобой — розумнюща жіночка…
О'Гир сердито тупнув копитом.
— Кобой? Кобой?! Таж ті її крила — просто курам на сміх. Якщо хочете знати мою думку, то надто вже ми останнім часом покладаємось на кобойську технологію. Не можна допускати, щоб усе поліційне забезпечення брала на себе одна-єдина компанія!
— Не можна, звісно, якщо тільки вона не твоя.
— Я серйозно, Джуліусе. Я знаю Опал Кобой ще з університетських років. Вона ніколи не мала стійких переконань. А чипи Кобой установлено у всіх нових «Нейтрино». Якщо її лабораторії раптом накриються, що у нас залишиться? ДНК-гармати, що охороняють Поліційну площу, та кілька ящиків електричних гвинтівок-паралізаторів!
Корч пирхнув.
— Просто Кобой зуміла вдосконалити все наше озброєння й технічне забезпечення. Втричі збільшила потужність, вдвічі зменшила витрати енергії. А твоя лабораторія може похвалитися такими досягненнями, О'Гире?
О'Гир підключив жмут оптиковолоконних кабелів до комп’ютера.
— Якби Рада виділила мені пристойне фінансування…
— Годі пхинькати, О'Гире. Я бачив бюджет на розробку твоєї машини. Сподіваюсь, вона здатна не тільки прочищати засмічену каналізацію.
Вкрай скривджений О’Гир махнув хвостом.
— Це сітківкоскан. І я подумую, чи не лишити мені цей винахід тільки для власного користування.
— Але що ж він робить?
О'Гир увімкнув плазмовий екран на стіні камери.
— Бачите оці темні кола? То сітківки людських очей. Будь-який образ залишає на сітківці малесенький відбиток, схожий на фотонегатив. Далі ми завантажуємо в комп’ютер фотографії потрібних нам осіб чи об’єктів і порівнюємо їх із зображеннями на Фауловій сітківці.
Командувач Корч чомусь не впав на коліна у благоговійному трепеті, як би того хотілося, мабуть, кентаврові.
— Ти ба, яка зручність…
— Бо й справді велика зручність. Зараз покажу.
О’Гир вивів на екран зображення гобліна й увімкнув програму пошуку в базі даних сітківкоскану.
— За кожен збіг нараховується бал. Нормальним вважається результат близько двохсот балів. Але у ці двісті входять усі загальні характеристики
