Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков
Але проходить всього кілька місяців, і невгамовна енергія Ломоносова знову починає переливатись через край. Йому мало майстерні, мало кількох, хай і старанних, учнів. Він подає в Сенат «Пропозицію про заснування мозаїчного діла». І в кінці 1752 року спеціальним сенатським наказом Ломоносову для будівництва фабрики видано позику в розмірі чотирьох тисяч карбованців, яку він через п’ять років мусить повернути «в казну без будь-яких заперечень». Більше того, Сенат, суворе і несправедливе серце якого пом’якшилось захопленням Єлизавети, видає Ломоносову своєрідний патент з привілеєм, щоб він, «аки первый в России тех вещей секрета сыскатель за понесенный труд удовольствия иметь мог».
Ломоносов поринув у невідомий йому світ господарських справ і фінансових розрахунків. Цю неприємну, важку роботу він виконує із звичною розсудливістю. Будівництво фабрики від початку до кінця провадилось під його керівництвом і наглядом. Усть-Рудиці, що поклали початок незвичайній на Русі майстерності, розташовані недалеко від Петербурга, і Ломоносов міг часто навідуватись на фабрику, нерідко затримуючись там на тиждень-другий.
Однак дуже мало мав Ломоносов від своїх фабричних справ «удовольствия» (задоволення, прибутків).
На превеликий жаль, різнобічна обдарованість Ломоносова не поширювалася на його господарсько-промислову діяльність. З кожним роком учений мав від фабрики все більше збитків, які з часом загрожували йому банкрутством. Єдиний вихід з положення — робити мозаїку для царського двору. Однак тематику картин диктує замовник…
Це передусім портрети царюючих осіб. А втім, якщо вже робити портрети правителів і правительниць, то краще використати свою майстерність для увіковічнення пам’яті царя, ім’я якого він щиросердно шанував, — Петра Великого. За перші чотири роки праці над мозаїкою він створив чотири портрети імператора, який широтою світогляду і розумовими здібностями безперечно перевершував усіх, хто коли-небудь сидів на російському троні.
Цікаво, що тематика подальших картин Ломоносова так чи інакше пов’язана з іменем Петра І. В 1771 році вчений запропонував побудувати мавзолей-монумент великого російського імператора. Було запроектовано оздобити цей мавзолей мозаїчними картинами, які відтворювали б різні епізоди з діяльності Петра. Єлизавета, яка любила всюди рекламувати свою любов до покійного батька і вірність його заповітам, наказала грошей на мавзолей не жаліти. Однак розпорядження міністрові двору відносно мавзолею було дано зовсім в іншому дусі, так що коштів ледве вистачило на те, щоб покрити поточні витрати.
Проте Ломоносов найменше думав про витрати. Нарешті впала нагода створити справжню, велику картину. До чого набридли ці овальні, прикрашені портрети Єлизавети та її прибічників! «Полтавська баталія» — ось як буде називатись перша сюжетна картина. Не на троні, не на прийомі серед царедворців покаже Ломоносов Петра, ні — у хвилину найвищого напруження сил, під час битви, яка стала найбільшим тріумфом російської зброї.
«Полтавська баталія» і за величиною серед мозаїчних картин, напевно, не має собі рівних. Вона досягає 8,5 м у ширину і майже 8 м у висоту. Один тільки мідний лист, на якому складалася мозаїка, важить майже півтори тонни.
Уважний розгляд «Полтавської баталії» мимоволі викликає в пам’яті картину цієї битви, змальовану Пушкіним у поемі «Полтава». Зберігся докладний опис «Полтавської баталії», складений Ломоносовим. А рядки з пушкінської поеми знає кожний:
«Попереду, — писав Ломоносов, — зображений Петро Великий, на могутньому коні верхи… За государем тогочасні знатні генерали»…
…Из шатра, Толпой любимцев окруженный Выходит Петр. Его глаза Сияют. Лик его ужасен. Движенья быстры. Он прекрасен. Он весь, как божия гроза. Идет. Ему коня подводят. Ретив и смирен верный конь. Почуя роковой огонь, Дрожит, глазами косо водит, И мчится в прахе боевом, Гордясь могучим седоком.«Далі… посередині картини зображено групи ворожих трупів, шведи, які ще обороняються від наступаючих росіян, де сильна і густа стрілянина створює великий дим; при цьому видно взяті шведами на початку бою редути з російськими і шведськими тілами».
В огне под градом раскаленным, Стеной живою отраженным, Над падшим строєм свежий строй Штыки смыкает. Тяжкой тучей Отряды конницы летучей, Браздами, саблями звуча, Сшибаясь, рубятся с плеча. Бросая груды тел на груду, Шары чугунные повсюду Меж ними прыгают, разят, Прах роют и в крови шипят. Швед, русский — колет, рубит, режет; Бой барабанный, клики, скрежет; Гром пушек, топот, ржанье, стон, И смерть, и ад со всех сторон.«Ще далі… показано полоненого шведського генерала…»
…Сдается пылкий Шлиппенбах…«Трохи далі зображений Карл Дванадцятий, у простій колясці… він, простягаючи вперед руку з пістолетом, ще до бою поривається».
И перед синими рядами Своих воинственных дружин, Несомый верными слугами, В качалке, бледен, недвижим, Страдая раной, Карл явился… Вдруг слабым манием руки На русских двинул он полки.Було б помилкою вважати, що Пушкін творив натхненні рядки «Полтави», дивлячись на ломоносовську картину. Найімовірніше,
