Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

що рухається, діє на те, що перебуває в спокої, пропорціонально швидкості і силі інерції; а оскільки сила інерції пропорціональна кількості матерії тіла, то, отже, тіло, яке рухається, діє на те, що перебуває в спокої, пропорціонально швидкості і кількості матерії». Більш точне визначення принципу збереження енергії важко уявити!

Сформулювавши закон збереження енергії, Ломоносов одразу послідовно переносить його на хімічні явища. Ось як він пояснює причину охолодження води при розчиненні в ній солі: «…частинки води, розчиняючи частинки солі, втрачають частину свого «обертального руху». А оскільки останній — причина теплоти, то анітрохи не дивно, що вода охолоджується при розчиненні солі». Якщо через двісті років до визначення нічого додати, то воно справді геніальне.

Відкинувши «теплець», Ломоносов змушений був по-своєму пояснити явище збільшення ваги металів при прожарюванні (тобто окислення). Він спробував взяти під сумнів правильність висновків Роберта Бойля. Піднялася буря протестів суворих охоронців наукових традицій. Вихід був один — протиставити ретроградам такий експеримент, який неможливо було б заперечити.

І ось тут на весь зріст постала проблема хімічної лабораторії.

IV

Чим тільки не займався Ломоносов за півроку, які пройшли після повернення з Німеччини! Склав каталог колекцій мінерального кабінету. Розробив конструкцію сонячної печі. Написав чергову оду, на цей раз з нагоди дня народження імператора Івана Антоновича. Працював над дисертаціями. Написав ще одну оду про перемогу російських військ над шведами під Вільманстранде. Почав писати «Елементи математичної хімії». Перекладав статті з німецької.

Очевидно, ця майже канцелярська робота стала для нього важким тягарем. На початку січня 1742 року, коли на Неві ще пускали розважальні вогні з нагоди водохресних свят, Ломоносов пише в академічну канцелярію «доношение» з пропозицією влаштувати при Академії хімічну лабораторію, де б він «міг для користі батьківщини трудитися в хімічних експериментах».

…Шумахер читав «бумагу» Ломоносова, повернувшись з чергового новорічного балу. Його похитувало, тому він змушений був сісти за свій робочий стіл, чого, бувши тверезим, звісно, ніколи не зробив би. Стіл був роботи персидських майстрів, і до нього підходити було шкода, не те щоб, упаси господи, за ним писати. «Від-від-пиши, — сказав він нетвердо своєму помічнику, — від-д-д-пи-ши цьому Со-сократу, що грошей нема. І людей нема. І принеси мені інший камзол, та не цей, а той — гаптований золотом. Треба їхати до Кутайсс-сових, асамблея в них».

І почалося знову. Ода на день народження великого князя Петра Федоровича. Переклад з німецької статті Крафта «Продовження опису різних машин». Переклад з французької лібретто опери «Титове милосердя», ще переклад з німецької мови, ще ода…

Нарешті, на пропозицію перекласти чергове творіння чергового німецького філософа Ломоносов відповів категоричною відмовою. В Академії здивувались. Це було на початку діяльності Ломоносова, і керівництву поки що не доводилось ознайомитись з ломоносовським характером. Послали на його квартиру академічного солдата Садовникова. Ломоносов відповів, що в Канцелярію не піде і слухати там нікого не буде. В Канцелярії зраділи і… Та яка рація описувати сварку! Чи мало їх пережив Ломоносов у своєму житті! А втім, сутичка ця, яка почалася в кінці 1742 року, була не зовсім звичайною. Вона привела до того, що Ломоносов попав під арешт. Ну, що ж, арешт — так арешт. Мокрі стіни академічної «холодної»— дурниця! Запліснявіла їжа, та й то не кожний день — не звикати! Єдиний співрозмовник — клишоногий і гугнявий академічний солдат Григорій — тим краще: менше часу піде на пусті балачки. Книжки, папір є — що ще треба! Адже і на волі все більше доводиться писати. От якби лабораторія була!

І Ломоносов одного світлого червневого вечора 1743 року під тужливу пісню свого сторожа береться за нове «доношение». Воно складається епічно спокійно (хоч і тривожно на душі) і, як здається йому, достатньо переконливо. Тільки під кінець вириваються гіркі і дуже «особисті» слова: «І коли б я мав можливість, щоб мені, найнижчому, на мої кошти лабораторію мати і хімічні процеси виконувати можна було, то я б, найнижчий. Академію наук в тім турбувати не став. Але оскільки від довгочасного затримання заслуженої мною платні в крайню скудність і майже в несплатні борги прийшов, тому не тільки лабораторії і до неї належних інструментів і матеріалів завести мені неможливо, але і у великій нужді живу».

«Бумагу арештанта» навіть не вважали потрібним надіслати Шумахеру. Академічний чиновник Волочков красивим, рівним, — настільки рівним, що й сьогодні можна відчути безтурботну байдужість шумахерівського управителя, — почерком вивів: «…відмовити, бо за відсутністю при Академії грошей і за непідтвердженням штату по цьому доношенню нічого зробити не можна». Через п’ять хвилин Волочков тим же красивим почерком і з не затуманеною сумнівами совістю вивів резолюцію на іншій «бумазі», по якій відпустив Шумахеру на прийом іноземних гостей і «протчие расходы» 400 карбованців. Обидві резолюції Волочков присипав золотистим піском, а потім довго і любовно здував піщинки, що прилипли до паперу…

Ломоносов, звільнений з-під арешту на початку 1744 року, відразу ж (очевидно, напівлегально) починає ставити хімічні досліди в фізичному кабінеті. В його записках (у червні цього року) наводиться опис експериментів по розчиненню солей у воді і металів у кислотах. Але що можна було зробити у фізичному кабінеті, який і для фізичних дослідів обставлений з «преотменной скудностью»!!

І через рік Ломоносов робить черговий, на цей раз уже більш грунтовно організований «наступ» на академічне начальство. В третьому числом «доношении» Ломоносов вже не обмежує себе суворими і вузькими рамками бюрократичного стилю. Гіркота, що переповнила вченого, виливається через край: «І хоч маю я щире бажання в хімічних працях вправгятися і тим батьківщині честь і користь приносити, однак без лабораторії змушений тільки одним читанням хімічних книжок і теорією задовольнятися, а практику майже зовсім залишити і для того від неї з часом відвикнути». (Читачу може здатись, що автор зловживає цитатами, але хто краще розповість про Ломоносова, ніж він сам!).

Шумахера важко було застати зненацька. Твердою рукою він виводить чергову резолюцію з відмовою. Але і Ломоносов за чотири роки боротьби з чиновниками також дечого навчився. Йому вдалось умовити кількох професорів Академії підписати складену ним скаргу в Сенат, в якій доводиться настійна необхідність відкриття при Академії наук хімічної лабораторії.

Але бюрократизм в Росії XVIII століття був анітрохи