Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Сенат, звісно, передає скаргу на розгляд Шумахеру, Шумахер робить хід, бюрократичну граціозність якого не можна ке оцінити: скарга посилається на розгляд Академічних зборів. Цілком зрозуміло, для чого: збори, яким Ломоносов встиг достатньо «набити оскому», неодмінно повинні «зарізати» прохання пана ад’юнкта. Розрахунок виправдався. Прямо не відмовивши, збори постановили надіслати «доношение» Ломоносова на подальший розгляд. Рапорт поплівся звивистими канцелярськими стежками, звідки і не повернувся, потонувши в бюрократичному болоті — найнепрохіднішому з усіх боліт.

У червні наступного, 1746 року, обхід Академії робив новопризначений президент граф Розумовський. Президент, який мав легку вдачу і не дуже обтяжливі роки, побачив у кабінеті Ломоносова пристосування для добування атмосферної електрики і пройнявся до вченого такою глибокою повагою, що вирішив задовольнити його прохання про будівництво хімічної лабораторії. Немалу роль у мудрому рішенні графа відіграла обіцянка супроводжуючого його чиновника, заздалегідь улещеного Ломоносовим, про те, що коли лабораторія буде збудована, то пан президент «много див сможет там узреть».

Графу Кирилу Григоровичу добитись імператорського наказу коштувало не більших зусиль, ніж станцювати контрданс, а танцювали їх превосходительство пречудово, і 1 липня 1746 року надійшов іменний наказ, оголошений через Сенат з Кабінету імператриці, про будівництво лабораторії «за прикладеним при тім кресленні на Васильєвському острові при Академії наук за рахунок Кабінету».

Куди поділись гроші, видані Кабінетом на лабораторію, про це, певно, вже ніхто не дізнається. Проте відомо, що саме тоді обслуга в маєтку Шумахера збільшилась на чотири десятки чоловік. Але цього свідчення до справи лабораторії, звичайно, не підшиєш. А справа ця вже солідно розбухла.

На жаль, до нас не дійшли документи, які відбивають заключну стадію боротьби Ломоносова за лабораторію. Але, знаючи вдачу вченого, можна уявити собі, як вона проходила. Як би там не було, а через рік, у серпні 1747 року. Комісія, до складу якої входив і Ломоносов, оглянула ділянку, виділену для будівництва лабораторії, схвалила її і з задоволенням написала про це в «доношеним» Шумахеру.

Шумахер спробував зробити ще кілька випадів, але як досвідчений чиновник, спритний царедворець і витончений інтриган зрозумів, що більше тягти не можна: поблажливість найласкавішої матінки-імператриці хоч і всеосяжна, проте не безмежна.

І ось вранці 3 червня 1748 року із воріт Академічної канцелярії вийшов копіїст Кочергін, добряче підбадьорений півштофом білого вина. Невміло орудуючи облізлим пензлем, він сяк-так приліплював до афішних тумб оголошення про здачу підряду на будівництво хімічної лабораторії. До кінця роботу Кочергін так і не довів, бо біля восьмої тумби спокійно заснув, поклавши скуйовджену голову на відро з-під клею.

Через тиждень відбулися торги. Кошторис на будування лабораторії становив 1470 карбованців 95 копійок. Ярославець «Михайло Іванів, син Горбунова» взявся збудувати лабораторію за 1344 карбованці. При цьому він брав на себе забезпечення будівництва необхідними матеріалами і робочою силою.

Судячи з усього, підрядчик Михайло Іванович був людиною діла. Бо, заклавши з молитвою перший камінь вранці 3 серпня, ввечері 12 жовтня прийшов на квартиру до Ломоносова і весело повідомив, що «їх превосходительство» може завтра справляти новосілля. Приймати роботу Ломоносову не було потреби. Він і без того був обізнаний з найменшими подробицями будівництва. Адже кожну цеглину, кожну балку він причепливо обмацав і перевірив перед тим як пустити в діло. А якщо з «сином Горбунова» і виникали деякі сутички з приводу якості матеріалу, то не без причини: при всій своїм діловитості Михайло Іванович був не від того, щоб урвати з казенних грошей собі побільше, а необхідного для будівництва лабораторії матеріалу пустити якнайменше.

Всі приміщення лабораторії становили за сучасним виміром біля 100 квадратних метрів: один великий зал, кімната і маленька комірчина для збереження «сирих матеріалів».

До останнього дня свого життя Ломоносов не припиняв боротьби за обладнання лабораторії. Академічні чиновники тягнули одну і ту саму пісню про недостачу грошей і в 1745 році |а Шумахер прикупив ще сільце), і в 1748 (а Шумахер від свого імені подарував матінці-імператриці зірку з алмазами), і в 1756 (один дипломатичний прийом з улаштуванням маскараду обійшовся Академії в десять тисяч карбованців сріблом), і в 1765 (нема грошей — та й годі!). Але до цієї пісні Ломоносову, який і платню одержував, як доведеться, було не звикати.

Уриваючи зрідка гроші з Канцелярії, витрачаючи царицині нагороди (за мозаїки і оди), а більше використовуючи свою кмітливість і золоті руки, Ломоносов на ста квадратних метрах лабораторії зосередив все найпередовіше, чого досягла наука. І багато з того, чого ця наука ще не мала — ряд приладів Ломоносов винайшов і зробив сам.

Насамперед терези. Ломоносова не могли задовольнити ті «приблизні» ваги, якими він користувався раніше. Ще за рік до відкриття лабораторії він уже мав «дослідні». Ці терези дійшли до нас. Через півтора століття вони були випробувані в палаті мір і ваг: виявилось, що чутливість їх дорівнювала 0,00005! І це незважаючи на те, що добру половину свого існування вони іржавіли в академічних підвалах.

Невідомо, чи були в той час у кого-небудь з учених терези такої унікальної точності. Найімовірніше, що не було. А хіміки напевно їх не мали. Бо хімія до Ломоносова не знала терезів і навіть не підозрювала, що цей прилад може мати до неї яке-небудь відношення.

Четвертий десятковий знак увійшов у хімію лише в середині минулого століття, коли став бурхливо розвиватись хімічний аналіз. Для того, щоб результати аналізу були вірогідними, необхідно визначити процентний вміст елементів у сполуці з точністю до однієї сотої частки процента. Завжди, в усі часи, речовина, вперше одержана хіміком, дорога для нього безмірно, головним чином тому, що її мало. Хімік не може пожертвувати для аналізу більше одного грама цієї речовини. Не важко підрахувати, що одна сота процента від одного грама якраз і становитиме одну десятитисячну грама — четвертий десятковий знак.

А Ломоносов (єдиний з хіміків XVIII століття) зважував з точністю до 1/15360 золотника, приблизно до 0,0003 г. Прийоми поводження з терезами у Ломоносова нічим не відрізнялись від сучасних: гирки (важки) зберігались у закритих ящиках і виймались пінцетами.

За складеним у 1759 році описом приладів у лабораторії Ломоносова налічувалось чотирнадцять термометрів різних видів.