Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Тільки тоді, коли Ломоносов передбачив і довів свій «загальний закон природи» про те, що кількість речовин, які вступили в реакцію, точно дорівнює кількості речовин, що утворились в результаті реакції, тільки тоді хімія із зведення рецептів, розрізнених спостережень, фактів різного ступеня вірогідності і більш-менш справедливих здогадів стала наукою.

Але на одній підвалині, хай і дуже міцній, будинок не спорудиш. І Ломоносов приступає до розв’язання другої проблеми, яка також має величезне значення для формування хімії і фізики.

В попередніх розділах ми досить докладно писали про теорію міфічного «теплецю», придуманого у XVII столітті і розвінчаного Ломоносовим у XVIII. Коли б «теплець» був єдиною з тих вагомих і невагомих «матерій», з якими довелося мати справу хімії! Хай спеціалісти-історики при нагоді пояснять, чого найбільш «речовинна» з цих наук — хімія — мала вдаватись до гіпотез про різні «духовні» матерії. Пресловутий «флогістон» серед цих «матерій» посідає почесне місце, але перед ним, та й після нього, красується такий довгий ряд різних «ефірів», що перелічувати його членів надто довго і нудно. До приходу Ломоносова в хімію існувало навіть вірування в «духа» філософського каменя (а камінь цей шукали саме заради його «духа», тому що «дух», а не що інше, «перетворював неблагородну ртуть у благородне золото»). Після смерті Ломоносова у хімії залишився лише «флогістон». Для того щоб спростувати його, напружено працювало наступне покоління хіміків, в авангарді якого був такий великий учений, як Лавуазьє.

З більшістю міфічних нашарувань у хімії Ломоносов розправився особисто, інші «упокоїлись» самі. Цей науковий подвиг вдався Ломоносову тільки тому, що сік опирався на атомно-молекулярну теорію. Але цю досконалу зброю наукового пізнання світова наука дістала лише через 60—70 років після Ломоносова.

Є принаймні дві причини, чому атомно-молекулярне вчення не стало надбанням минулого покоління хіміків. Перша — об’єктивна. Це вчення настільки випередило рівень хімічних і фізичних поглядів сучасних Ломоносову вчених, що, просто кажучи, вони не зрозуміли його. Друга причина — суб’єктивна. «Дисертації» Ломоносова, присвячені обгрунтуванню атомно-молекулярного вчення, не були опубліковані. Вони залишилися, читані небагатьма, в академічних архівах. І лише через півтора століття, коли їх було знайдено і вивчено, стало ясно, в чому полягав секрет разючих успіхів Ломоносова.

Можна собі уявити, який моральний вакуум створювався навколо Ломоносова, що стверджував існування атомів і молекул. Адже ми чудово знаємо, з якими труднощами торувало собі шлях атомно-молекулярне вчення через сімдесят років, коли з’явилися праці Джона Дальтона. Тих, які співчували працям Дальтона, знайшлося ой як небагато! Тих, які сумнівалися, — було вдосталь. Тих, які не вірили, — ще більше. Тих, які обурювалися, — дуже багато. І, звичайно, не бракувало гультяйських дотепників. Тих самих, які хихикали над науковими відкриттями Архімеда, які глузливо сміялися, читаючи Лукреція Кара, пирскали в кулак, розповідаючи плітки про «дивака» Ньютона, заходилися сміхом, зустрічаючись з Кавендішем. Приблизно так були зустрінуті і праці Дальтона.

Атоми! Невидимі! Менші за найнікчемнішу порошинку! Кумедно! Люди і дерева складаються з одних і тих самих атомів! Якщо це так, то атоми, з яких складається містер Дальтон, у всьому подібні атомам, з яких складається дуб… Ха-ха!

Начала атомно-молекулярного вчення Ломоносов сформував ще на початку своєї наукової діяльності в уже згаданих «Елементах математичної хімії». Останній розділ цієї праці закінчується кількома положеннями, які хочеться навести повністю:

«Корпускули різнорідні, коли елементи їх різні і з’єднані різними способами чи в різному числі; від цього залежить нескінченна різноманітність тіл.

Начало є тіло, яке складається з однорідних корпускул.

Змішане тіло є те, котре складається з двох чи кількох різких начал, сполучених між собою так, що кожна окрема його корпускула має таке саме відношення до частин начал, з яких вона складається, як і все змішане тіло до цілих окремих начал.

Корпускули, які складаються безпосередньо з елементів, називаються первинними.

Корпускули, які складаються з кількох первинних, і до того ж різних елементів, називаються похідними.

Отже, змішане тіло складається з похідних корпускул».

Надаю можливість читачеві самому замінити незвичні нам «корпускули», «змішані тіла» і т. д. на звичні «атоми», «молекули» і перевірити, чи відрізняються атомістичні уявлення Ломоносова від тих, які встановилися в науці півстоліттям пізніше.

Проте відмінність була, до того ж істотна. В одному Ломоносов пішов далі, ніж Дальтон. Це ствердження тези про необхідність безперервного руху «корпускул». Положення про вічність руху Ломоносов висловлював навіть в тих працях, які, здавалося б, не мали безпосереднього відношення до корпускулярної теорії.

Говорячи про праці Ломоносова в галузі атомістики, слід звернути увагу на одну дуже важливу обставину. Не Ломоносов запровадив у науку уявлення про атоми. У російського вченого є чимало попередників, які розробляли питання будови матерії і приходили до висновків, на перший погляд, дуже близьких до формулювань Ломоносова. Серед них можна назвати і Демокрита, і Лукреція Кара, і французького філософа Гассенді, і видатного дослідника природи Декарта, і Бойля, і Лейбніца.

Але тільки Ломоносов стверджував, що хімічні перетворення — наслідок переміщення атомів і зміни комбінацій, якими атоми зчеплені в «складних тілах».

Нарешті, є ще одна і, певне, найважливіша відмінність атомістики Ломоносова від атомістики його попередників, та й багатьох з його наукових послідовників. Виходячи з атомістичних уявлень, Ломоносов пояснював численні механічні і фізичні, особливо оптичні і електричні явища. Візьмемо навмання деякі цитати з його фізичних творів.

«Слово про походження світла» — взірець блискучої в усіх відношеннях наукової популяризації. «Слово» буквально пройняте ідеями атомістики. Різницю предметів у кольорах прямо оголошено наслідком різниці у «поєднанні частинок».

«Теорія електрики, викладена математично». Основна теза цього твору — електрика є наслідком руху частинок і електризації їх при терті одна об одну «внаслідок шорсткості».

Творчість Ломоносова була, можливо, першим підтвердженням висунутого і обгрунтованого на багато десятиріч пізніше положення про те, що найвидатніші відкриття здійснюються на стиках наук. То чи викликає подив, що саме Ломоносов, який до фізики підходив як хімік, а до хімії, — як фізик, став автором багатьох основоположних відкриттів.

Відвідання академічних конференцій вважалось одним із найсвятіших обов’язків професорів. Ломоносов приходив на ці засідання з великою неохотою: