Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- Гаррі, ти навіть не уявляєш, які муки сумління гризли професора Снейпа, коли він збагнув, як витлумачив Волдеморт пророцтво. Я впевнений, що він ні в чому в житті так не каявся, і це була основна причина його повернення...
- Пане директоре, але він - дуже добрий блоколог, - Гаррі ніяк не міг заспокоїтися й голос у нього тремтів. - А хіба Волдеморт не переконаний, що Снейп і далі працює на нього, навіть тепер? Пане професоре... як ви можете бути впевнені, що Снейп на вашому боці?
Дамблдор якусь мить мовчав; здавалося, він щось зважує, вирішує. Нарешті він промовив:
- Я впевнений. Я цілком довіряю Северусу Снейпу.
Гаррі набрав повні груди повітря, щоб угамувати нерви. Це не допомогло.
- А я не довіряю! - знову крикнув він. - Вони з Драко Мелфоєм зараз щось готують, прямісінько у вас під носом, а ви й далі...
- Гаррі, ми це вже обговорювали, - нагадав Дамблдор, і цього разу голос його звучав суворо. - Я висловив тобі свою позицію.
- Вас сьогодні не буде в школі! А чи ви задумувалися, що Снейп і Мелфой тим часом можуть...
- Що? - вигнув брови Дамблдор. - У чому ти їх підозрюєш?
- Я... вони щось замислили! - вигукнув Гаррі, мимоволі стискаючи кулаки. - Професорка Трелоні щойно заходила в кімнату на вимогу, де ховала пляшки з хересом, і почула, як Мелфой там щось радісно горлав, святкував! Він намагався відремонтувати щось небезпечне, і йому це, мабуть, нарешті вдалося, а ви збираєтеся покинути школу без...
- Годі, - урвав Дамблдор. Він це сказав доволі спокійно, але Гаррі одразу замовк - зрозумів, що цього разу переступив якусь невидиму межу. - Невже ти вважаєш, що я цього року, кудись відлучаючись, хоч раз лишав школу без захисту? Такого не було. Сьогодні, коли я покину Гоґвортс, тут знову буде застосовано додаткові засоби захисту. Не треба, Гаррі, натякати, що я недбало ставлюся до безпеки своїх учнів.
- Я не натякаю... - пробелькотів спантеличений Гаррі, але Дамблдор його не слухав.
- Я більше не бажаю говорити на цю тему.
Гаррі не посмів протестувати, побоюючись, що й так зайшов надто далеко і Дамблдор тепер його з собою не візьме, однак Дамблдор запитав:
- То ти хочеш зі мною?
- Так, - миттєво відповів Гаррі.
- Ну що ж, тоді слухай.
Дамблдор випростався на увесь свій зріст.
- Я беру тебе з однією умовою: ти повинен виконувати будь-яку мою команду негайно й без жодних запитань.
- Звичайно.
- Гаррі, зрозумій мене правильно. Я маю на увазі, що ти повинен виконувати навіть такі накази, як «біжи», «ховайся» чи «вертайся назад». Ти даєш мені слово?
- Я... так, аякже.
- Якщо я звелю тобі ховатися, ти це зробиш?
- Так.
- Якщо я звелю тобі тікати, ти підкоришся?
- Так.
- Якщо я звелю тобі покинути мене й рятуватися, - ти виконаєш мій наказ?
- Я...
- Гаррі?
Вони якусь мить дивилися один на одного.
- Так, пане директоре.
- Дуже добре. Тоді біжи візьми плащ-невидимку, і за п’ять хвилин прошу чекати мене у вестибюлі.
Дамблдор відвернувся й визирнув з залитого призахідною загравою вікна; рубіново-червоне сонце палахкотіло над самісіньким обрієм. Гаррі швидко вийшов з кабінету і збіг по ґвинтових сходах. Він знав, що має робити.
Вбігши до вітальні, побачив там Рона й Герміону, що сиділи удвох.
- Що хотів Дамблдор? - одразу запитала Герміона. - Гаррі, з тобою все добре? - стурбовано додала вона.
- Усе нормально, - кинув Гаррі, пролітаючи повз них. Він кинувся сходами нагору до своєї спальні, відкрив валізу, вийняв Карту Мародера та пару скручених клубочком шкарпеток. Тоді майнув донизу у вітальню і пригальмував біля Рона й Герміони, що сиділи ошелешені.
- Не маю часу, - видихнув Гаррі, - Дамблдор сказав, щоб я взяв плащ-невидимку. Послухайте...
Він швидко переповів їм, куди вирушає й чому. Не зупинявся, коли злякано ойкала Герміона чи щось перепитував Рон; нехай потім самі обговорюють деталі.
- ...тож бачите, що все це означає? - поспіхом завершив розповідь Гаррі. - Дамблдора сьогодні в школі не буде, і Мелфой знову спробує досягти того, що задумав. Ні, ви дослухайте! - сердито засичав він, бо й Рон, і Герміона вже роззявили роти. - Я знаю, що це Мелфой святкував щось у кімнаті на вимогу. На, - тицьнув він Герміоні в руки Карту Мародера, - пильнуйте за ним і за Снейпом. Постарайтеся залучити ще когось із ДА. Герміоно, твій зв’язковий псевдоґалеон ще діє? Дамблдор каже, що в школі буде вжито додаткових заходів безпеки, але Снейп знатиме, які це заходи і як їх оминути... та він не здогадається, що ви будете за ним пильнувати.
- Гаррі... - почала було Герміона з круглими від страху очима.
- Ніколи сперечатися, - урвав Гаррі. - І це теж візьми... - він кинув Ронові в руки шкарпетки.
- Дякую, - здивувався Рон. - Е-е... а навіщо мені шкарпетки?
- Тобі знадобиться те, що в них загорнуто, це фелікс-феліціс. Поділите на трьох - ви і Джіні. Попрощайтеся з нею від мене. Мушу бігти, Дамблдор уже чекає...
- Ні! - вигукнула Герміона, коли збентежений Рон розгорнув шкарпетку з крихітною пляшечкою золотистого відвару. - Нам воно не потрібне, бери краще ти, хтозна, з чим тобі там доведеться мати справу.
- Я не пропаду, я буду з Дамблдором, - заперечив Гаррі. - Я хочу знати, що з вами все буде добре... та не дивися так, Герміоно! До зустрічі...
І він поспіхом виліз крізь отвір за портретом і побіг до вестибюлю.
Дамблдор уже чекав біля дубових вхідних дверей. Гаррі, хекаючи й тримаючись за бік, підбіг до нього.
- Накинь, будь ласка, плащ-невидимку, - звелів Дамблдор, зачекав, поки Гаррі це зробить, і сказав: - Дуже добре. То ходімо?
І Дамблдор негайно рушив кам’яними сходами. Його дорожній плащ ледь-ледь ворушився в застиглому літньому повітрі. Гаррі, накритий плащем-невидимкою, усе ще важко дихаючи й заливаючись потом, намагався не відставати.
- Пане професоре, а що подумають люди, побачивши, що ви кудись ідете? - запитав Гаррі, маючи на увазі Мелфоя та Снейпа.
- Що я пішов у Гоґсмід випити чарочку, - безтурботно відповів Дамблдор. - Я часом забігаю до Розмерти або відвідую «Кабанячу голову»... принаймні створюю
