Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
Гаррі не розумів, що мав на увазі Дамблдор; ця ділянка темного узбережжя здавалася йому такою самісінькою, як і всі інші, але Дамблдор начебто помітив там щось особливе. Цього разу він обмацував пальцями не кам’яну стіну, а просто повітря, ніби сподівався знайти й схопити щось невидиме.
- Ого, - радісно вигукнув Дамблдор за кілька секунд. Його долоня стисла в повітрі щось невидиме для Гаррі. Дамблдор підступив до води; Гаррі нервово спостерігав, як носаки Дамблдорових черевиків з пряжками звисали з самого краю кам’яного виступу. Стискаючи в повітрі долоню, Дамблдор другою рукою підніс чарівну паличку і вдарив її кінчиком себе по кулаці.
Миттю просто з повітря виник товстелезний позеленілий мідний ланцюг, що тягнувся з глибини озера прямо до стиснутої Дамблдорової долоні. Дамблдор ударив по ланцюзі, і той почав по-зміїному прослизати крізь його кулак, падаючи кільцями на землю з брязкотом, що відлунював від кам’яних стін, і підтягуючи щось з глибин чорної води. Гаррі аж зойкнув, коли поверхню розрізав примарний ніс малесенького й зеленого, як і сам ланцюг, човника. Човник гладенько, майже не залишаючи хвиль, підпливав до того місця на березі, де стояли Гаррі й Дамблдор.
- А як ви знали, що він там був? - здивувався Гаррі.
- Чари ніколи не зникають безслідно, - пояснив Дамблдор, коли човник легенько стукнувся об берег, - і ці сліди бувають часом дуже виразні. Я ж був у Тома Редла вчителем. Мені знайомий його стиль.
- А цей... цей човен безпечний?
- Думаю, що безпечний. Волдемортові, якби йому раптом забаглося поглянути на горокракс чи забрати його звідси, і самому треба було б перетнути озеро, не дратуючи тих почвар, що він їх тут позаводив.
- То ті водяні потвори нічого нам не вдіють, якщо ми будемо у Волдемортовому човні?
- Гадаю, нам усе ж варто змиритися, що рано чи пізно вони збагнуть - ми аж ніяк не Лорд Волдеморт. Але поки що все йде непогано. Вони дозволили нам підняти човна.
- Але чому дозволили? - Гаррі ніяк не міг викинути з голови видиво щупальців, що в його уяві вигулькували з темної води, щойно вони відпливуть від берега.
- Мабуть, Волдеморт вважав, що ніхто, крім надзвичайно могутнього чаклуна, човна не знайде, - припустив Дамблдор. - Гадаю, він знехтував такою малоймовірною можливістю, що хтось таки розшукає човен; він вірив, що тих перешкод, яких він тут нарозставляв, ніхто, крім нього, не подолає. Побачимо, чи так воно насправді.
Гаррі придивився до човника - справді крихітний.
- Не схоже, що він розрахований на двох. Чи він нас обох витримає? Не виявиться, що ми для нього заважкі?
Дамблдор усміхнувся.
- Волдеморта турбувала не вага, а магічна сила, спроможна перетнути озеро. Скоріш за все, цей човен зачакловано так, що він може перевозити не більше як одного чарівника за раз.
- Але ж тоді...
- Не думаю, Гаррі, що він тебе врахував. Ти ще неповнолітній і не маєш відповідної кваліфікації. Волдеморт і припустити не міг, що сюди потрапить шістнадцятирічний підліток: малоймовірно, щоб на тлі моїх магічних сил були помічені й твої.
Не можна сказати, що ці слова піднесли Гаррі дух; мабуть, Дамблдор це зрозумів, бо відразу додав:
- Волдемортова помилка, Гаррі, Волдемортова помилка... з віком усі стають дурні й забудькуваті, недооцінюючи юність... ну от, тепер ти підеш перший, але дивись, не торкайся води.
Дамблдор ступив крок убік, і Гаррі обережно заліз у човен. Дамблдор теж зайшов і кинув скручений ланцюг на дно. Вони ледве втислися вдвох; Гаррі не міг зручно вмоститися - коліна стирчали над облавками човна, який одразу поплив. Не чути було ані звуку, крім шовковистого шелестіння човна, що розсікав носом воду; він рухався без їхньої допомоги, наче невидимий канат підтягував його до світла в центрі озера. Незабаром вони вже не бачили стін печери; здавалося, ніби пливуть десь у морі, що не мало хвиль.
Гаррі глянув униз і побачив, як у чорній воді іскриться й мерехтить відблиск його чарівної палички. Човен залишав на скляній поверхні слід, що нагадував тріщинки на темному дзеркалі...
І тут Гаррі побачив щось мармурово-біле, що линуло на глибині кількох сантиметрів під поверхнею.
- Пане професоре! - вигукнув він, і його переляканий голос розкотився відлунням понад нерухомою водою.
- Гаррі?
- Здається, я побачив у воді руку... людську руку!
- Я в цьому не сумніваюся, - спокійно озвався Дамблдор.
Гаррі придивився до води, шукаючи зниклу руку, й до горла йому підступила нудота.
- То та почвара, що вистрибувала з води?..
Але Гаррі отримав відповідь, перш ніж Дамблдор устиг щось сказати; світло чарівної палички ковзнуло по воді й вихопило мертвяка, що плив горілиць під поверхнею: його очі були ніби оповиті павутиною, а волосся й одяг снувалися навколо нього, мов дим.
- Там трупи! - зойкнув Гаррі не своїм голосом.
- Так, - незворушно підтвердив Дамблдор, - але поки що не звертай на них уваги.
- Поки що? - перепитав Гаррі, відводячи погляд від води, щоб подивитися на Дамблдора.
- Поки вони пливуть собі мирно під нами, - пояснив Дамблдор. - Не треба боятися трупів, Гаррі, так само, як і темряви не треба боятися. Лорд Волдеморт, який насправді боїться і того, й того, з цим не згоден. Але тут він знову виявляє брак мудрості. Коли ми зіштовхуємося зі смертю й темрявою, то лякаємося невідомості й більше нічого.
Гаррі промовчав; він не хотів сперечатися, але від думки, що довкола них і під ними плавають трупи, ставало дибки волосся; крім того, він не вірив, що вони безпечні.
- Але ж один з них стрибав, - намагався він говорити так само врівноважено й спокійно, як і Дамблдор. - Коли я хотів викликати горокракс, один труп вистрибнув з озера.
- Так, - погодився Дамблдор. - Я впевнений, що тільки-но ми заберемо горокракс, то вони стануть дуже войовничі. Проте, як і більшість створінь, що перебувають у холоді й темряві, вони бояться світла й тепла, і ми цим скористаємось, якщо виникне така потреба. Вогонь, Гаррі, - з усмішкою пояснив Дамблдор у відповідь на
