Гонитва за тінню - Євгенія Чернюх

Темнота старого гаражу малювала в уяві Соломії страшні картини її смерті від руки Матвія. Вона намагалася розв’язати руки та міцні мотузки не піддавалися, натомість до крові здирали шкіру. Вона молилася просячи Бога допомогти їй звідси вирватися.

Поява Матвія викликала черговий приступ істерики.

- Я не вірю... – душилася сльозами. – Не вірю, що ти її... Що ти мене зараз... Ножиком...

- Від ножа буде багато крові. Та й твоє зникнення не пройде безслідно. – промовив, стиснувши у руці грушу так сильно, що вона розлізлася. – Є гуманніші способи. Я просто зроблю тобі ін’єкцію. – помив руки у кориті з водою. – А потім відвезу у лікарню. І не врятую від серцевого нападу. У твоєму віці таке трапляється рідко та все ж є.

Тишина, яка утворилася била по скронях наче кувалдою. Дівчина дивилася на чоловіка, який ще годину тому пропонував їй вийти ти заміж. А зараз розповідає, як уб’є.

- Тобі мене зовсім не жаль?

- Я буду довго горювати. – він нахилився аби зв’язати їй ноги.

- Двадцять відсотків! – вона схопилася за його футболку.

Матвій нахмурив брови піднімаючи на неї погляд.

- Двадцять відсотків і я нічого нікому скажу! – вона перестала плакати і вмить посерйознішала.

- Ти думаєш, я у це повірю? Ти ж не така... – на секунду задумавшись криво посміхнувся.

- Двадцять п’ять.

Матвій перестав стягувати їй шнуром ноги.

- Ну? Мені підіймати поки ти не повіриш?! Давай порахуємо. Ви втрачаєте по вісім відсотків кожен. Багато, звісно, але не смертельно. Та й це краще, ніж другий труп. – швидко заговорила.

Чоловік вклякнув поруч не відриваючи очей від її обличчя.

- Твоя команда його просто не потягне. Остап перший попливе. Я його знаю. На мене йому начхати, але він боягуз і зрадник. А за ним і Тоня, коли зрозуміє, що він не буде на ній одружуватися.

Важко дихаючи Матвій переводив погляд з її очей на губи.

- Юля ніколи тобі не пробачить, що ти її руками всю брудну роботу зробив. І відносини зі мною. Тому буде чекати миті, аби помститися. Виходить, що один мій труп потягне за собою ще три. Бо тобі доведеться позбутися усіх.

- А куди мене потягне твоє живе тіло? У в’язницю? – його голос охрип, а грудна клітка часто піднімалася.

- У банк! Я потягну тебе у банк! І чим швидше ми там опинимося тим меншою буде спокуса все розповісти. Ваші справи стануть моїми справами, а проти себе я не піду.

- Щось я перестав розуміти, коли ти брешеш, а коли кажеш правду. – його чоло вкрилося капельками роси.

- Ну звісно. – хмикнула прикусивши спідню губу. – Краще вбити мене, ніж повірити, що я така ж як і ви. Можливо на вбивство і не здатна, але тут моя совість буде чиста. Я не тільки збережу собі життя, а ще й зароблю. І на Мальдівах ми з тобою забудемо про все, як страшний сон. – піднявши зв’язані руки провела пальцем по обличчі чоловіка.

Той прикрив очі ковтаючи слину. Кілька секунд мовчанки і він відсунувся від неї. Взяв з кишені складний ножик і полоснув по мотузці. А тоді повільно поцілував ранки.

- Не думав, що так влипну. – прошепотів притискаючи її до себе.

Міцно зажмурившись, Мія стиснула зуби відчуваючи, як по щоках знову потекли гарячі сльози.

Нарешті на цьому подвір’ї утворився такий-сякий спокій. Матвій поливав водою шашлики махаючи над ними шматком картону. Його погляд раз у раз повертався до Мії, яка сиділа за столиком щось розглядаючи у телефоні.

Юля поклала перед нею тарілку з шашликом і сіла поруч.

- Скуштуй. Матвій смачно готує.

- Дякую. – буркнула, кинувши на неї гострий погляд.

- У нас тепер багато спільного. – Юля дивилася у бік Матвія.

- Ага. Можемо навіть подружитися.

- От бачите, дівчата! – поміж них всунулася Тоня обіймаючи обох. – Я ж казала, що у мене на дачі всі проблеми вирішуються. – весело загигикала.

- Теж хочеш дружити? – Мія скинула з себе її руку. – А що... Все по чесному. Ти мені грошей не шкодуєш, я тобі жениха.

Посмішка вмить зійшла з обличчя Антоніни. Соломія піднялася і зробивши кілька кроків зупинилася, опершись на стару хату. Піднявши голову до неба тихо промовила «Господи помилуй»... й заледве стримала сльози.

- Зроби обличчя простіше. – до неї знову підійшла Юля. – Ми тут усі одне одного варті. Тому випий і почнемо з чистого аркуша. Іде? – протягнула їй пластиковий стаканчик з вином.

Мія кивнула витиснувши з себе посмішку.