Гонитва за тінню - Євгенія Чернюх

Голоси на подвір’ї стали гучнішими, тому Соломія з Матвієм принишкли біля дверей. Тоня з Остапом сперечалися стосовно якихось документів.

- Чому два роки? Я не хочу чекати два роки! – заверещав Остап. – Давайте зараз продамо квартиру.

- Ну чого ти такий нервовий. – Тоня погладила його по спині. – Ти ж знаєш про податки.

- Та плював я на податки! Я і так весь як на голках! І так, я нервовий, бо мені ця історія не подобається!

Соломія повернулася до Матвія. Іноді, докопавшись до правди, хочеться закопати її назад. Чоловік лише знизав плечем, мовляв, буває.

- Пішли. – він потягнув її за руку.

- Чекай, я хочу послухати.

А концерт на подвір’ї продовжувався.

- Юля, ну поясни йому, що зараз продавати квартиру не можна.

- За два роки ціни на нерухомість зростуть. А поки будемо здавати. – спокійно відповіла Юля нарізаючи овочі.

- Ти розумієш, що ні твого, ні мого імені в заповіті нема. – продовжував істерити Остап. – А це означає, що наша доля тримається на чеснім слові!

Тоня задумалася. А тоді взявши руки в боки повернулася до Юлі.

- А й правда... Які у нас гарантії, якщо все записано на іншу людину.

- Ця людина, як ти кажеш, єдина нормальна серед нас. – обурилася Юля. – І не забувай, що це він усе організував! Тому ми ще на березі домовилися, що все буде записано на Матвія!

Матвій відпустив руку Юлі і повернувся до неї знову зачинивши двері так, що відлуння ще довго бриніло у вухах.

- А все могло бути... так чудово. – розчаровано зітхнув.

І стиснувши руки в кулаки посунув на Мію, яка сівши на землю все ще не вірила почутому.

Красивий літній вечір щойно зустрівся із землею, закохано стискаючи ту в обіймах. Антоніна, яка все ніяк не могла знайти де припаркуватися, вискочила з автівки і почала злісно дряпати ключем гелентваген Катерини.

- Облиш мого динозаврика. – закряхтів чийсь голос поруч.

Дівчина налякано відскочила. Але це були Юля з Матвієм.

- Уже твою? – Тоня видихнула поцілувавши подругу. – А що, стара відьма таки родила заповіт? – розсміялася.

- Ага, вона народить. Швидше я вийду з репродуктивного віку. – Юля нахилися до Тоні понизивши голос. – А знаєш, це вже не смішно. Я її голу дупу цілий рік день у день бачу. А у відповідь ні дякую, ні...

- Ну що тут поробиш... Введи їй один раз шось таке міцне... – загигикала Тоня. – Мені паркінг звільниш, собі квартиру. – ще дужче розреготалася.

- Ти геть того вже... Я такого робити не буду. – подруга сприйняла це аж надто серйозно.

- Ну не знаю... Тоді задій важку артилерію. Матвія. – повернулася до чоловіка. – Йому ні одна жінка відмовити не зможе. Навіть Катерина. – підморгнула поправляючи відверте декольте червоної сукні.

- От і не відмовляй. – він оперся на автомобіль Катерини. – Ти ж хвалилася, що у тебе дядько в поліції. От і дізнайся чи є у нашої прими родичі, які б претендували на майно. А потім зваб якогось нотаріуса...

- Навіщо? – та витріщила очі.

- Щоб у правильну мить ми могли зробити потрібні документи. Або ін’єкцію.

Жінки затихли уважно на нього дивлячись. Вони ніколи не розуміли, жартує Матвій чи говорить правду.

- Ти... Ти серйозно? – перепитала Юля.

- Які ж ви дупепи. – зітхнув чоловік і пішов додому.

Кілька тижнів по тому Юля залетіла у квартиру дико роздратована. Стара знову влаштувала спектакль з втратою свідомості і розбила ампулу з ліками від тиску.

- А в мене вона остання була! – пожалілася жінка. – Я її вже не витримую!

Матвій поставив перед нею чашку з гарячим чаєм. Трохи остивши Юля перепитала чи не має він у своїй аптечці такого препарату. Той відчинив холодильник і взяв ампулу. Трохи повагавшись віддав її Юлі.

- А вона якась інакша? – придивилася жінка. – Виробник змінився?

- Угу. – кивнув Матвій стискаючи у руці грушу.

Юля таки зробила Катерині ін’єкцію. Та замість слід подяки стара схопилася за серце.

- Десятий раз. – дівчина заплескала в долоні. – Ювілейний. Не вірю. – і пішла до себе.

Як тільки за нею зачинилися двері Катерина віджила, взяла новенький айфон, одягла чорний капелюх і попрямувала до кущів на парковці. Там у засідці вона слідкувала за моральною чистотою їх двору. І якщо хтось смів десь на лавці безсоромно цілуватися, то отримував палочкою по спині. А ще їй скрізь увижалися злочинці. І стара мріяла спіймати якогось маніяка.

Тільки її рапом прихопило серце. І на цей раз уже по справжньому. Добравшись до автомобіля вона сіла за кермо загубивши свої окуляри. Катерина подолала майже половину шляху до лікарні та на мості не справилася з керуванням і її авто полетіло у річку.

На подвір’ї Антоніни панував повний хаос. Дізнавшись, що тут Соломія і вона все чула Остап впав у справжню паніку. Свою наречену він знав, як ніхто інший... А тому прогнози робив не втішні. Тоня, яка намагалася його заспокоїти лише більше розпалювала ситуацію. Юля вимагала у Остапа піти до Соломії і змусити її мовчати будь-яким способом.

- А чому це він до неї має йти? – ревниво заступилася Антоніна.

- Та тому, що нас усіх посадять! – закричала Юля. – Хоча... Якщо розібратися, то я взагалі ні до чого у цій справі. Я навіть не знала, що там у тій ампулі! А от ти. – тикнула пальцем у Остапа. – Підробив заповіт. А це вже кримінальна справа!

- Мене якщо і посадять, то лише підробку документів. Я нічого не знав. Це Тоня мене обманула!

- Що?! – заревіла та. – А чого ти взявся все валити на мене?! Ми з тобою в одному човні, Остап!

- Якому човні?! Тоня?! Ти навіщо мене у це вплутала?! У мене було чудове життя!

- Та як ти смієш?! – Тоня схопила його за сорочку і потрясла. – Принаймні я тебе не здам! А вона здасть!

Вони зачепилися, як дві курки дзьобаючи одне одного. Юля побігла рятувати чи то подругу чи то Остапа. Та в одну мить все стихло. Матвій, який довго сам сидів під грушою піднявся і направився до гаража. Остап розумію, для чого перегородив йому шлях.