Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Після його слів, Дітар з Есіном висунулися до веж циганського селища.

Надіша опустила Грету, що прокинулася, на землю. Та все ще була укутана в мантію Есіна, на якій золотом виднівся напис "Сила через радість". Дівчинка, ледве встав на ноги, підійшла до Агіаса і взяла його рукою за штанину. Чернець був не проти, а швидше і рад, що дитині він сподобався. Грета йшла поруч, притискаючись до його ноги. Мріадр задумливо поглядав на довгий кинджал, після чого сховав його. Потім старий став на одне коліно перед тигром, ласкаво взяв його руками за величезні бакенбарди і, втупившись йому в очі, щось ласкаво зашептав.

Тигр у відповідь муркотів, і спробував потертися своєю мордою об голову старого. Той не дозволив, ласкаво тріпав щоки тварини і ніби співучо читав якусь молитву. Надіша сіла збоку і, обійнявши тигра за загривок, також дякувала за дружбу і вірність. Потім, вони мало не силою розгорнули кішку назад, і командами та хлопаннями відправили до джунглів. В циганів тиграм місця не було. Це було правилом Міхи.

Повз попереджених стражників на вежах, всі пройшли до поселення. Агіас помітив, що охорони стало в кілька разів більше, а Дітар сказав, що п'ять років тому вежі були набагато нижчі. Саме стільки він тут не був. П'ять років у Братстві пройшли дуже швидко. Коли він йшов, він і уявити собі не міг, що повернеться, тим більше – при таких обставинах. І все ж таки, доля привела його до рідного будинку.

Ченці поправили мантії і обоє накинули капюшони на обличчя. Мріадр посадив Грету собі на шию, і сказав, що хоче зустрітися з однією людиною. Через мить він сховався осторонь невеликого ринку.

На центральній площі було шумно. Там завжди щось відбувалося, але зараз у галасі, чулися крики відчаю і злості. Друзі вирішили підійти ближче, пробравшись крізь невеликий натовп роззяв. Більшість жителів, ще були зайняті обговоренням недавнього приходу індусів. Проходячи повз людей, Дітар впізнавав багатьох, але своє обличчя приховував. Ченці звернули увагу на крики. До невисокого стовпа, в натовпі на площі, була прив'язана за руки дівчина.

Розпатлана, в яскравій різнокольоровій сукні, розірваній на плечах, з поглядом пантери, що потрапила в капкан, і подряпаною шиєю, ця, чорноволоса циганка була справжньою красунею. Навіть Надіша глянувши на неї, стала ближче до Агіаса, як би побоюючись, що той може закохатися в незнайомку. Дітар, побачивши її, зупинився, як укопаний, і схопив кантрі ченця за рукав. Агіас відчув, що його друг неймовірно напружений.

Високий чорнобородий циган, судячи зі всього – господар будинку, стояв спиною до натовпу, з явним наміром вдарити дівчину величезним батогом. Народ підбадьорював його криками. А дівчина буквально гарчала від безсилля, проте сліз на її очах не бачив ніхто.

Дітар хвилювався, не відпускаючи рукав мантії Агіаса, зробив три кроки вперед і потягнув його за собою. Вони підійшли до хазяїна разом.

– Що тут відбувається? – Звернувся Дітар до господаря будинку. – За що ви караєте цю жінку?

Той озирнувся. Тінь здивування промайнула на його обличчі, але швидко зникла.

– А чому це ченці втручаються у наші справи? Йдіть, вам тут не раді.

– Що вона зробила? – Терпляче і рівно повторив Дітар, чим показав, що він хоче почути відповідь.

– Я пустив її у свій дім, а вона вкрала прикраси моєї дружини. Вона злодійка і доки їх не поверне, я її не розв'яжу. А якщо не поверне, то я відрубаю їй руку. – І циган на підтвердження своїх слів вказав, на притулену до стіни будинку, сокиру. – Ось тільки дочекаємося Барона і відразу перейдемо до покарання.

– Я її купую! – Вигукнув Дітар і подивився на Агіаса. Той, мовчки, запустив руку під мантію і витягнув величезний самородок. – Досить?

Побачивши такий скарб, натовп зашумів. Обурений циган озирнувся і відразу забув про свою жертву.

– Ха-ха! Ченці стали купувати собі дружин з бродячих злодійок? – Він вправно спіймав на льоту, кинутий Агіасом шматок золота і розсміявся. – Я буду першим циганом, хто не стане торгуватися! Цього вистачить.

З цими словами чоловік пройшов повз здивовану дівчину і сховався в своєму домі.

– Ні, не треба! – Закричала дівчина, і сльози хлинули з її очей. Циганки більше всього на світі цінували свободу і знали, що своїх дружин ченці Братства тримають в покірності і не терплять норовливих. Ченці іноді знаходили собі дружин в різних містах країни з бідних сімей або у работоргівців. Це було для дівчат все ж кращею долею, ніж померти від голоду або продавати себе першому зустрічному за гроші. Але циганки ніколи не погоджувалися на таку долю.

Дітар, впевненим кроком підійшов до неї, і у всіх на очах став відв'язувати. Вона плакала і чинила опір, а натовп зловтішно сміявся. Звільнившись, дівчина подивилася ченцеві в очі. На мить завмерши, вона різким рухом зняла з його голови капюшон, немов хотіла переконатися, що це саме та людина, яку вона впізнала.

Як тільки з’явилося обличчя ченця, в натовпі одразу промайнула хвиля здивування. Вони не чули про нього уже ось п'ять років.

– Це що, Дітар? – Зашепотілися між собою цигани.

– Ніби він. – Відповідали інші.

Перешіптування ставали все голосніше і голосніше, доки не перейшли на крик.

– Та це той самий сирота – кричав циган з натовпу. – Він був раніше разом з нею! – Тицяв пальцем на дівчину у стовпа.

Стало ясно, що всі його впізнали. Відразу кілька хлоп’ят кинулися бігти в різні боки, кваплячись розповісти всім дивовижну новину.

Підстрибнувши, дівчина кинулася в його обійми. Сльози страху перетворилися на сльози радості. Чиста і щира посмішка з'явилася на її обличчі. Довге, до середини стегна волосся, смоляного кольору, здавалося, готове було укрити їх від сторонніх очей. Очі її заблищали чорними сапфірами. Красуня плакала і міцно – міцно обіймала свого рятівника. Дітар навіть не був готовий до такого, він лише мовчки, тримав її і гладив по волоссю, що розсипалося по спині.

– Я тут… я з тобою… я з тобою… тепер назавжди…

– …

– Я тебе не кину. Я тебе оберігатиму і більше ніколи не втрачу.

– Впевнений?! – В циганці немов прокинулася дитина. Вона відхилилася, не випускаючи Дітара з обіймів, і розсміялася. – Міцно мене доведеться тримати!

– Так, я твердо в це вірю.

Дітар раптом побачив в очах коханої переляк, випустив її і різко озирнувся.

– Все добре. Я поруч, заспокойся. – Говорив Дітар, майже пошепки притискаючи дівчину до себе.

– Ти знову підеш! Ти