Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Ні, не піду. Я буду поруч і не кину.

Вона відхилилася і, не випускаючи з обіймів свого рятівника, посміхнулася і запитала:

– Ти впевнений, що зможеш дотримати слово?

– Я ні в чому не був такий впевнений, як у цих словах. – Сказав чернець і теж посміхнувся, але помітив, що саме в цей момент вираз обличчя дівчини змінився. В її очах був переляк, Дітар різко повернувся.

Посеред площі, взявши друзів у півкільце, стояли озброєні чим попало люди. Відразу було видно, що це не воїни, а бандитська зграя. Вперед вийшов один із них. Мабуть, його можна було назвати гарним: дорогий одяг не приховував, а тільки підкреслював атлетичну фігуру, волосся зібране в довгу косу, борода обстрижена, а вуса закручені вгору. Дорога зброя була не як у інших, а ретельно підібрана або викована за замовлення – ченці оцінили, що перед ними стоїть справжній боєць. І, схоже – ватажок.

На вигляд йому були років тридцять, коли б не шрами та відбитки розгульного життя на обличчі.

– Ха – ха! Бідний Дітар повернувся за черговою порцією стусанів?! Шрам, що я тобі залишив, не турбує перед дощем? – Єхидна напівусмішка не сходила з обличчя ватажка бандитів. – Та ще і чернечу мантію десь вкрав. Нічого не змінилося: злодюжка прийшов врятувати таку ж злодійку, як і сам. Але тільки сьогодні цього не станеться!

Немов підбадьорені його словами і мовчанням ченців, з – за будинків стали виходити люди. Ці цигани також були озброєні, чим попало: від ножів до сокир і сап.

– Лекса. – Дітар пішов назустріч ватажкові, зробивши знак друзям залишатися на місці, а дівчині приєднатися до них. – Я прийшов сюди не для бійки, і менш за все, чекав побачити тут Тарсішу і… тебе. Я завітав до Міхи з дорученням.

Дітар підходив до Лекси повільно, тримаючи руки на видноті, з відкритими долонями, поверненими вгору. Він робив все, щоб показати свої мирні наміри.

– Я не пам'ятаю образ. З тієї пори пройшло надто багато часу. Я не тримаю на тебе зла.

Дітар навіть не встиг закінчити, як Лекса нестримно зробив два кроки йому назустріч і завдав блискавичного удару кулаком у сонячне сплетіння. Чернець зігнувся навпіл і опустився на одне коліно. При цьому, він все ж підняв руку, зупиняючи друзів, готових було кинутися йому на допомогу.

– Ви, ченці, порушили наш договір і будете покарані!

– Я циган, ченці нічого не порушували! – Гордо сказав Дітар. – Лекса. Ти пам'ятаєш про це? – Голос Дітара залишився рівним і не здавленим після удару.

Агіас знав, як його друга тренували відразу п'ять-шість ченців воїнів, захищатися і тримати удари зі зброєю і без. Тому він утримував і Есіна, і Надішу, щоб ті не діставали зброю. Тарсіша ж просто вчепилася в мантію Агіаса і шепотіла чи то молитви, чи то прокляття.

– А мені плювати, хто ти, чужоземний підкидьок! Ти не циган і не був ним ніколи! Ти – мавпа, яка завжди стояла у мене на шляху.

Лекса ставав хоробріше і впевненіше. Він ходив навколо Дітара, голос його ставав все голосніше.

– Навіть цю дівку, тобі вдалося в мене забрати!

Тарсіша ще сильніше притиснулася до Агіаса і вискалилася, як пантера, готова до бою.

Лекса продовжував:

– Це я хотів її викупити і забрати собі, і я б не дозволив її карати! Але ти з'явився нізвідки, щоб і тут мене випередити! Досить! Настав кінець і тобі, і цьому ганебному союзу з ченцями. Ми відправимо ваші трупи назад у Монастир. Тут, такі як ти, не потрібні! Але перед цим ти побачиш, що я зроблю з твоєю циганкою!

Лекса стояв позаду Дітара і спеціально повільно витягував кинджал. Він явно не повірив, що Дітар дійсно міг стати ченцем. Також повільно він заніс кинджал над головою, як би демонструючи всім, свою силу та правоту. Потім направив зброю до шиї Дітара. За мить до зіткнення клинка і тіла, чернець ухилився, і кинджал пішов в землю.

– Ми прийшли сюди не стосунки з'ясовувати і не мстити. В нас справа до Барона.

Замість відповіді, ватажок ще раз змахнув кинджалом вже поперек, маючи намір потрапити по животу. З легкістю відхилившись від атаки, Дітар встиг завдати прямого і точного удару йому в голову. Він мітив прямо в перенісся, але боячись покалічити свого супротивника, завдав удару в вилицю. Той впав на землю, випустивши свою зброю.

Лекса швидко піднявся на ноги і захотів вдарити Дітара по обличчю, але чернець різким рухом відвів однією рукою удар цигана убік, а другою схопив за потилицю і трохи підштовхнувши, вдарив його лобом об дерев'яну балку, до якої раніше була прив'язана Тарсіша. Потім підставив йому ногу і повалив нападаючого на землю. Це послужило сигналом, щоб з десяток циганів кинулися до ченця з різних боків.

Тарсіша притиснулася до Есіна, який захотів вийти до Дітара на допомогу, але Агіас взяв його за рукав, чим затримав.

– Він сам повинен завершити почате, бо в усіх справ є наслідки.

Тарсіша затрясла мантію Агіаса :

– А якщо в нього не вийде?

– Вийде. Порушимо договір – вони перестануть працювати у шахті. Не хвилюйтеся, для Дітара п'ятнадцять чоловік не повинні стати проблемою, він впорається. В нього був добрий вчитель.

– Це ти про себе? – Надіша зрозуміла, про кого йде мова.

– Так. Зараз він міцно стоятиме на ногах.

Тарсіша здивувалася від почутого. Агіас згадав їх тренування в Тигровому селищі, коли він, кантрі чернець, зв'язував Дітару руки за спиною і примушував битися з кількома суперниками.

Через мить він вже бився з всією бандою. Не дивлячись на меч за спиною і кинджал на поясі, чернець встав у стійку та кулаками прикрив лице.

– Ну що, підходьте по одному. – Він, як в дитинстві, піднявся один проти всіх.

Дітар став спиною йти вздовж будинку і ухилявся від ударів, деякі пропускав по голові та рукам. Але у відповідь чернець завдавав дуже швидких і точних ударів, що збивали з ніг кожного цигана. Цигани його оточили, але він вичікував момент, коли один з них відкриє вразливе місце і не втрачав можливості зробити удар. Природний талант, нині він у цьому переконувався в черговий раз. Дітар бився самостійно проти натовпу, б'ючи одного за другим, і не боячись підставити себе під удар у відповідь.

– Вони вб'ють його! – Крикнула Тарсіша.

Есін зробив ще один крок у бік бійки, але Агіас знову його зупинив:

– Хто чоловіком народжений, той народжений перемагати. Якщо щось можна довести справою, то на це не можна