💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

Читаємо онлайн Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

- Маріє, ви бачите: вже почалося!

- Самуїле, не морочте людям голову. І не обзивайте їх різними нехорошими словами. Бо в якийсь момент трапиться вам хтось, хто скаже: а, то я по-твоєму антисеміт? Ну, так щоб недаремно говорив - і таки точно в гризло! Ви вже краще зайдіть якось увечері до Павлового батька, він вам не гірше рабина розкаже, що там насправді з тим Бейлісом було. І хто українців проти євреїв, а євреїв проти українців нацьковував, і хто на цьому свою вигоду робив, доки прості люди кров’ю вмивалися. А як у вас є що сказати стосовно Семена Григоровича, то це вже до мого родича. О, Господи! Згадали! Самуїле, ви ловець, а онде і ваш звір біжить.

Але Фірінштейн пробурмотів щось на зразок “іншим разом” - і втік. А на його ще теплий стілець з розгону всівся Шериф. Павло вхопився за голову і застогнав.

Мій родич хіба що не плакав:

- Ну, все. Догрався! Мало того, що єдина версія гавкнулася, так іще й перевіряючий із міністерства їде. П’ять хвилин тому з району подзвонили! Все докупи!

- Ревізор із Києва, кажеш?

- А звідки ж. Де ж у нас міністерство - не в Малих Пеньках. Сам полковник Воробєй. Дільничних терпіти не може.

- Ну й прізвище у людини. Та ще й міліцейського полковника.

- А то, сестричко, не прізвище, а прізвисько. Як приліпили колись, коли він ще дільничним був, таким, як я - ото він з ним і ходить. Воробєй та Воробєй. Пару разів навіть міністр обмовився. На нараді. Так полковник три дні пив - з горя.

- А за що ж це його так?

- Хіба я тобі не казав? Ну, це стара історія. Її всі українські дільничні знають. Служив колись оцей… ну, наприклад, Іванов, правда, не на висілках, а якраз на межі Києва і району. І якось приносить йому дядько заяву: мовляв, проїздом через столицю ночував у кума, поставив на обійсті вантажівку з колгоспним зерном - п’ять тонн, вранці прокинувся, машина стоїть, зерна - йок! Навіть кузов підмели.

- Що то для себе народ старався. На елеваторі, либонь, як мінімум пів тонни залишили б. І що далі?

- Ну, оцей, скажімо, Іванов хотів за звичкою послати дядька з його заявою туди, звідки він приїхав. Але на бомазі стояла резолюція, і то навіть не районного начальника, а міського: розслідувати і доповісти. Кум постарався. Мав своїх людей там, де треба.

- Розслідував? Доповів?

- Розслідувати не розслідував, але доповідну подав через п’ятнадцять хвилин. Своєму, районному майорові. А той, не глянувши, переслав вище. А потім їх обох викликали на найбільший килим, зібрали всіх дільничних і примусили вголос зачитати. Народ стогнав, ридав і повзав у проходах - як ото я, коли дід Андрій зі своїм кожухом прийшов.

- Не мучай, садюга, колися. Що там було?

- Хвилиночку, я водички вип’ю, бо й досі сміх бере, як згадаю. Нам у міліцейській школі зачитували, то ми законспектували і напам’ять вивчили. Слухай: “В результаті проведеного оперативно-слідчого дєйствія (там так було) встановлено, що територія злочину густо населена птицями породи воробєй, у яких зараз відбувається сезон брачного спарювання і вони збиваються у великі організовані групи. Крапка. Саме одна така група шляхом скльовування довіреного заявнику колгоспного зерна розтягла протягом ночі все содєржиме кузова вантажної машини номер такий-то. В зв’язку з вищенаведеним пропоную у возбуждєнії уголовного дєла одказать”. От відтоді і ходить він не під рідного тата прізвищем, а під кликухою Воробєй. І на дільничних зло зриває.

- Ага… горобці… п’ять тонн… за ніч видзьобали. Хор-роші горобчики!

- Тобі смішно, а мене цей Воробєй заклює.

- Олексо, годі рюмсати, ти не баба, а майор міліції! Скільки разів я тебе вчила: немає нічого такого кепського, з чого не можна вибратися на краще. От у тебе яка зараз проблема? Перевірка? Чи Панченко?

- Ну, як по правді, то звичайно Панченко. Перевірка - то що! Ну, попередять про неповну службову відповідальність. І все. Де вони візьмуть ще одного такого дурного на мою роботу і на мою зарплату? А за нерозслідувану справу почекають-почекають, а як усі строки вийдуть, то спровадять молодшим лейтенантом у село Вобля.

- А це де?

- Не знаю точно, але цими Воблями нас начальство на кожній оперативці лякає.

- Ну так чого ж ти рюмсаєш? Роби так, щоби твій Воробєй замість тебе до Воблі запроторити та сам би й запитав: що я для вас, товаришу майор, можу зробити?

Шериф розкрив рота і закліпав очима. І тут несподівано втрутився мій Павло:

- Не стій, як Попандопуло! Слухай, що Марія каже. Твій Воробєй, як я здогадуюся, стосовно випити-закусити - справжній орел?

- Як усі нормальні полковники з главку!

- Ото ж! Маріє, з твого дозволу, культурну програму для Орла ми з Джигітом беремо на себе. Хай Олекса чистить своїм дільничним зуби, носи і черевики, а ми свіжину змикитимо, ялівцівочку охолодимо, та й ту, котра зі звіробоєм виставимо. Коли, кажеш, твій горобець прилітає?

- Завтра з самого ранку.

- На витребеньки часу не вистачить, обійдеться циганське весілля без марципанів. Я побіг до Джигіта радитися.

- Куди ти побіг? До Зозова? Він зараз там. Нову точку освоює.

- Геніально! - закричав Павло! - Бо якби ми твого начальника по місцю твоєї служби поїли, то це би

Відгуки про книгу Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: