Зарубіжний детектив - Єжи Едігей
Вона знову замовкла. Аж потім молодий лікар тихо озвався:
— Ви сказали, ще двічі порушили медичні настанови. Невже справді, навіть під секретом, ви нікому не розповіли про результати розтину?
— Нікому. Мусила б, звичайно, заявити про це прокуророві, але він зараз у відпустці, десь виїхав.
— А міліція?
— Я знала, що незабаром ви приїдете. Не була певною, чи скажу вам про все, спочатку навіть не хотіла казати, але тепер бачу, що зробила слушно. Знаєте, це не Варшава: самогубство судді викликало б море пліток і домислів. Я дуже люблю наше містечко, пишаюсь людьми, які відбудовували його першими, налагоджували тут нове життя. Не знаю, чому ваш дядько вчинив самогубство, але, гадаю, що всі ми — і міська рада, і відповідальні особи — не хотіли б жодного розголосу і скандалу. Ця дешева сенсація не допомогла б померлому, а тільки б кинула пляму на його світлу пам'ять…
— А чи не можна зробити інше припущення?
— Не розумію. Яке може бути інше припущення?
— А могло ж статися, що наркотик потрапив туди без дядькового відома?
— Що? — Галина помітила, що Ясінська відразу зблідла. — Хіба це можливо?
— Звичайно, я не стверджую, що саме так було. Мій дядько міг і сам заподіяти собі смерть. Небагато знаю про його життя, ніколи не мав з дядьком розмов про його таємниці. Але коли гине людина і розтин засвідчує, що смерть прискорило вживання наркотика, можемо припустити, що хтось цьому випадкові допоміг.
Очі її широко розкрилися, в них блиснули іскорки раптового зрозуміння, а потім такий непідробний жах, що Мрочек швидко додав:
— Звичайно, ви ще не сказали, який то був наркотик і чи існувала можливість випадкового прийому саме такої його дози, яка подіяла б на організм дядька якраз тоді, коли старий був уже в морі. Адже очевидно, що так воно й було. Якби дядько вжив той наркотик випадково, то, певно, не увійшов би і в воду, відчувши на березі, що йому стало погано.
— Зараз покажу вам результати аналізу. На мого думку, виявлене було не чим іншим, як сумішшю великої дози сильнодіючих болезаспокійливих препаратів, розчинених у молоці. На смаку молока це позначилося ледь-ледь, а діяти суміш почала за чверть години. Наслідки: послаблення діяльності серця, сонливість, уповільнені дії. За звичайних умов, скажімо, в човні, все це не могло б стати причиною смерті, викликало б тільки тривале зомління. А в воді, коли затрачалися фізичні сили, та й беручи до уваги ще вік судді, наслідки могли бути лише трагічні. Тим більше, що ваш дядько відплив досить далеко від берега, а це вимагало немалої енергії і часу для повернення назад.
— Розумію, — Мрочек кивнув головою.
— Отож я й подумала насамперед про самогубство. Важко припустити, щоб така кількість наркотиків могла потрапити до його ранкової склянки молока випадково, та ще й у вигляді порошку. Ну й неможливим здається мені, щоб хтось чужий міг це зробити. Якби хтось хотів його отруїти, застосував би отруту, а не засоби, котрі тільки за певних обставин і в певний проміжок часу могли б допомогти убивці здійснити свій план. Ваш дядько мусив би випити це молоко в точно визначений час, увійти у воду теж у точно визначений час, до того ж і в воді перебувати теж певний відрізок часу, аж поки не почали б діяти наркотики. Бо ж дія та починається не раптово, а поступово, хвилина за хвилиною.
— Дядько був, як про нього кажуть, людиною з дуже точно розписаним розпорядком дня…
— Так, це вірно… — Знову Галині здалося, що в очах завідувачки промайнув ляк. — Але молоко?! Таки важко допустити, що хтось міг йому перед сніданком всипати стільки порошку і розмішати його так вдало, щоб не зосталося слідів, осаду. Це могла б тільки зробити молочниця або та Вероніка, котру так важко запідозрити в тому, що… Навіть якби мали вони вчинити таке — ні з того ні з сього вбити вашого дядька, — то як могли здійснити такий план, що вимагає добрих знань механізму діяльності людського організму? А крім цих осіб — хто б це вчинив?
— Наскільки я вже знаю, всі мають доступ до молока, воно ж стоїть у пляшці на ганку, — Мрочек говорив дуже спокійно. — Зрештою, можна було б заздалегідь приготувати таку ж пляшку і зробити підміну. Це дуже просто. Пляшки з молоком нічим не відрізняються одна від одної.
— Не подумала про таке… Але ж… це абсурд! Кому б хотілось його вбити?! Це виключено…
— Не знаю. Ви ж самі казали, що був він твердою й непримиренною людиною, почуття справедливості ставив над усе… — Мрочек підвів голову й подивився їй прямо у вічі. — Були ж моменти, коли й ви зичили йому, щоб він ніколи не повернувся з моря. А таких людей, з такими ж побажаннями, могло бути немало, і хтось із них підступно вирішив, що моєму дядькові треба допомогти, якщо сам не хоче втопитися.
— Ви не повинні зв'язувати мене з цією справою… — відказала стиха. — В усякому разі, не повинні говорити однаково про мене і про когось, хто… — знову урвала. — Прошу вірити мені, що я завжди вважала його порядною людиною і виправдовувала навіть у зв'язку з кривдою, завданою мені, хоча й… Хоча й особисто не знайшла мужності в собі, щоб йому все це пробачити. Ось тому й хотіла зараз зберегти про нього добру пам'ять. Гадала, ви будете вдячні…
— Ну звичайно. Розумію, що у вас були найкращі наміри. Але як ви гадаєте, чи позитивно розцінив би мій дядько, коли б жив, той факт, що лікар втаює результат розтину? Певний лікар — певного розтину — з певних причин?
— Це залежить від причин. Існують мотиви, що виправдовували б такі дії.
— Мотиви, якими керувалися ви, роблячи операцію тій дівчині, були, певно, найлюдянішими. Я сам, здається, вчинив би так, як ви. Але мій дядько був суддею, він був переконаний, що люди не мають права обходити закони, які є гарантією справедливості і суспільного співжиття. І це мене, власне, й дивує.
— Що саме?
— Те, що, кінчаючи самогубством, він вчинив
