Коло смерті - Кріс Тведт

— Маґді? Добре ведеться…

— Завела собі нового мужа?

— Наскільки я знаю, ні. Не думаю…

— Шкода. Маґда була розкішною жінкою, коли навчилась розпружуватися. На початку ніяковіла, але вчилася швидко, — він криво усміхнувся, вишкіривши коричневі, попсуті зуби. — Шкода, що нікому не випало скуштувати її принад…

Я стримав дрож, руки свербіли.

— Ви все ще одружені.

— Еге ж, — знову зашкірився він. — Може б то навідатися до неї, користуючись своїм правом?

— Ви одружені номінально, не — де-факто. Я маю з собою папери на розлучення.

— І що? — він вичікувально глянув на мене.

— Ідеться про поділ майна. На практиці Маґда володіє пансіонатом з усім устаткуванням, вона сама керувала бізнесом понад двадцять років. За її словами, такою була усна домовленість між вами. Ви сказали, що вона може залишити собі все дрантя, — я трохи повагався. — Якщо ви не погоджуєтеся на таку домовленість, я готовий відстоювати права Маґди в суді. Вона півжиття витратила, щоб поставити свою господарку на ноги. Коли ви її покинули, бізнес був на межі банкрутства.

Ніщо в очах не зраджувало його думок.

— То бізнес процвітає, як я здогадуюсь?

— Виживає. Заклад дає достойний прибуток, але золотою жилою не став. Можете самі подивитися. Я взяв копії рахунків за останні п'ять років. Ось тут проект угоди про розподіл майна, а також заява на передачу акцій у власність вашої дружини.

Я простягнув Томасові пачку документів. Він взяв їх до рук, погортав навмання.

— Усе тіп-топ, одним словом. Мені треба лишень підписати, і жодної крони взамін… Хіба мені нічого не належиться?

— Наскільки я розумію, нічого.

— Чому вона сама не приїхала поговорити зі мною, а прислала дідьчого адвоката?

Я пересмикнув плечима.

— Я був на Вестьой у зв'язку з іншою справою, там і познайомився з Маґдою. Я сам запропонував їй свої адвокатські послуги.

— О, і яка ж то інша справа?

— Мабуть, пригадуєте Анну та Сірі? Я проводив деякі розслідування з наміром ініціювати перегляд справи про засудження Арона.

— Щось знайшли?

— Побачимо. Я ще не закінчив…

Його темні очі уважно вивчали мене.

— Мені подобається Маґда, — мовив він. — Завжди подобалася. На противагу мені ця жінка — кремінь! Я ж заприсягся, що більше ніколи, доки живу, ноги моєї на Вестьой не буде. Маєте ручку?

Я простягнув йому дешеву кулькову писачку. Томас погортав ще раз папери й швидко нашкрябав нерозбірливий підпис під звітами та угодами.

— Спасибі. — подякував я, підводячись.

— Переказуйте вітання й побажайте їй від мене щастя…

Уже за порогом я обернувся.

— Коли точно ви покинули Вестьой, пане Єґер?

Якусь мить він дивився на мене з застиглим виразом обличчя.

— Не пам'ятаю, — тільки й відповів він.

Повернувшись до контори, я зателефонував Маґді.

— Він відразу підписав усі документи. Папери вишлю тобі завтра.

— Томас підписав? Це правда? І свої акції віддав?

— Так. Якусь мить він, видно, вагався, чи не поторгуватися, а тоді раптом усе підписав одним махом.

— Фантастика!

— Він, здається, дуже п'є. Мене здивувало, що навіть не спробував тиснути на мене, щоб одержати зиск з оборудки, — я на хвильку замовк. — Через скільки часу після убивств він поїхав з острова, Маґдо?

У слухавці стало тихо. Надовго.

— Забудь, Мікаелю. Томас не міг бути причетним до загибелі Анни та Сірі. Абсолютно абсурдна думка. Навіть не думай! Він таким не був, він був зовсім не таким…

— Гаразд, не переймайся. Я лише запитав. Ти його знаєш ліпше.

— Так, я його знаю ліпше. Томас не вбивця, це я можу тобі гарантувати. Він нікчемна людина, але без зла в душі.

— Прийнято… І все ж скажи, коли він тебе покинув. Скільки часу минуло від убивств.

— Два місяці. Але це випадковий збіг…

Коли Сюнне повернулася того пообіддя з суду, я сидів у її кабінеті, виклавши ноги на письмовий стіл і замислено гризучи кулькову ручку. Вона подивилася на мене, здивовано звівши вгору брову.

— Ти захопив контору? Я знову понижена до помічника?

— Я вже з розуму