Маска - Володимир Лис

відходила пані Гелена від ліжечка немовляти, весь час молила Бога, щоб ця нещасна крихітка вижила. Вона, здавалося, ладна була віддати за її життя що завгодно. І диво — або майже диво — сталося. Пелагея таки лишилася жити, хоч у дитинстві дуже хворіла. Але вже до років семи-восьми завдяки турботам пані Гелени, яка стала чимось на зразок її названої матері, а також діда, панського садівника, Пелагея була доволі вродливою і доглянутою дівчинкою. Пані Гелена іноді навіть думала, чи не удочерити це невинне створіння, яке стало, як вона вважала, її викупом за гріхи у цьому такому грішному світі. Зустрівшись із Прокопом на балу і спілкуючись із ним потім, Гелена Зайончковська про дочку нічого не сказала. Спершу вона хотіла здивувати Прокопа, але згодом вирішила зробити йому сюрприз. Вона збиралася, коли приїде гостювати до нього в маєток, взяти із собою маленьку Палазю. Уявляла собі Прокопове обличчя, коли той дізнається, кого ж насправді вона привезла із собою як найдорожчий подарунок. Навіть подумувала, чи не стане Пелагея їхньою спільною донечкою. Про нове, щасливе життя утрьох вона потаємно мріяла, коли поверталася додому після балу і гостин у родичів. На жаль, цьому побаченню не судилося відбутися. Саме на тій дорозі Гелену Зайончковську перестріли люди страшного розбійника в помаранчевій масці. Коли ж Гелена Зайончковська загинула за наказом Прокопа, маєток разом із кріпаками поділили її родичі. І даремно дід Пелагеї вмовляв не розлучати його з онучкою.

— Мені садівники не потрібні, — відповів той, кому дісталася Пелагея, — а ось із неї вийде гарна покоївка. Оченята розумні, кмітливі, — і він стиха засміявся.

— Як його ім’я? — спитав Прокіп Архипа.

— Кого?

— Того, кому дісталася моя дочка?

— Здається, шляхтич… почекай, дай згадати, — Архип наморщив лоба, довгенько думав і таки пригадав, — точно, шляхтич Каспрушак.

— Куди він повіз її, не знаєш?

— Та десь, здається, під Рівне чи що.

— Добре, давай ще вип’ємо, — сказав Прокіп.

5

За кілька місяців після тієї розмови шляхтич Матеуш Каспрушак виїде оглядати недавно засіяне поле. Із лісочка, мимо якого він проїжджав верхи на своєму улюбленому коні, прогримів постріл. Прокіп завжди стріляв влучно. Зляканий кінь довго ніс за собою полем тіло Матеуша Каспрушака. Потім він волочив це тіло полем, ріллею, з якої вже витикалися перші червонясті паростки. З погляду слідчого, який прибув із міста, це було дуже дивне вбивство. Ніхто не намагався пограбувати ні самого Каспрушака, ні його маєтку. Куля, яку дістали з тіла, була зі зброї, доступної лише багатим шляхтичам. Розслідування теж багато не дало. У пана Каспрушака не було ворогів серед шляхтян, здатних на вбивство. Якось він посварився зі своїм далеким родичем Тадеком Левончиком, але той на момент убивства був у Кракові, що засвідчили і його слуги, і ще один шляхтич, з яким він їздив туди, отримавши повідомлення про спадщину від свого родича.

Слідство закінчилося нічим. Але до того часу у Каспрушака Пелагеї вже не було, і Прокіп знав про це. Напередодні у Каспрушака побував один із його спільників, колишній шляхтич, який нібито шукав собі майстра-тесляра, знаючи, що Каспрушак останнім часом продає своїх кріпаків. Він і дізнався, що цей пан так само за борг у числі десяти інших кріпаків віддав і Пелагею, тепер уже ставну, вродливу дівчину. Віддав графині Войцицькій, матері Юзефа Войцицького. Прокіп дізнався також про подальшу долю Пелагеї, звичайно, не через Архипа, а через свою добре поставлену розвідку. Що стосується Архипа, його прийняли до банди, але вже на першій операції він виявив себе боягузом і після відступу був безжалісно вбитий, хоч Прокіп і не захотів брати гріх на душу, доручивши цю справу одному зі спільників.

Відтоді думка про дочку і її долю не давала Прокопові спокою. Знайшов він її не одразу. Якийсь час навіть боявся зустрічі. Він посилає свого розвідника, який під виглядом купця побував у маєтку Войцицьких. Так він дізнався, що його доньці живеться у ліберальних Войцицьких доволі непогано. Вона потрапила до дворової челяді. Прокіп довго не міг вирішити, як вчинити з донькою. Попросити продати її за будь-яку ціну? Але могло виникнути питання, чому саме її? А будь-яких зачіпок, які дозволяли б мисливцям на нього вирахувати, хто ж ховається під помаранчевою маскою, Прокіп не міг допустити. Викрасти дочку також було небезпечно. Не сама операція лякала, він міг її обставити блискуче, комар носа не підточив би, і ніхто б не постраждав, хвилювало те саме прокляте запитання: «Навіщо?» За ним і друге: «Хто?»

Поки він мізкував, що ж вчинити, почалися відомі події, пов’язані з поділом Польщі, потім — повстання Костюшка. Політичних розборок Прокіп не любив, та все-таки був причетний до них, як «відомий шляхтич Мечислав Кульчинський». Він поширює чутки серед знайомої подільської шляхти, що йде до війська бунтівного генерала, який не хотів втрати незалежности Речі Посполитої. Сам же перетинає кордон і вирішує перечекати непевний час там — у Німеччині і Трансільванії. Він хотів було в якийсь момент забрати Пелагею із собою, не будучи певним за її долю у цьому сум’ятті. Але коли приїхав до Лісогощі, то дізнався, що граф уже у війську Костюшка, а молода графиня, з якою той щойно одружився, поїхала до князів Радзивіллів. Серед прислуги, яку вона забрала з собою, була і юна Пелагея. Поткнувшись було до містечка Чорторийська, яке на той час належало Радзивіллам, Прокіп довідався, що містечко уже зайняли російські війська. Він не став ризикувати і, відклавши побачення з дочкою до кращих часів, вирушив у небезпечну подорож за кордон. Вони побачилися після його повернення звідти, аж 1799 року. Перед тим, як підійти близько до Лісогощі, Прокіп навів необхідні довідки. Через свою людину, яка побувала у маєтку під виглядом дрібного мандрівного торгівця, вивідав, що Пелагея вже встигла побувати замужем, що чоловік її потонув у річці, що тепер вона — нянька маленької графської доньки, яка дуже до неї прив’язалася, отож про купівлю не могло бути й мови. Отак просто няньку доньки навіть за великі гроші не продали б. При викраденні розслідування було б обов’язково проведене, і не відомо, чим би воно закінчилося. Так, він міг силою привезти її до своєї садиби, але ж не знав, як його донька поставиться до батька, який викрав її, тим паче, коли дізнається, хто він насправді. Він аж здригнувся і затулив обличчя руками, коли уявив, що йому доведеться вбивати рідну дочку. До того ж не був певен, що якийсь там зануда-жандарм