Помста професора Моріарті - Джон Едмунд Гарднер
На жаль, містер Нортон залишив удову не дуже забезпеченою. Вона втратила свій винятковий голос, була майже зламана морально, жила останні роки дуже ощадливо й не мала бажання повертатися до вищого світу. Вам буде приємно почути, панове, — посміхнувся Моріарті до своєї аудиторії, — що все це змінилося завдяки старанням взірцево доброзичливої людини, холодного аналітика Шерлока Холмса.
Ембер порозуміло кивнув, інші здивовано втупились у Моріарті.
— Якщо ви не заперечуєте, — задоволений справленим враженням, вів далі він, — я хотів би відрекомендувати вас нашому гостю, який ушанував нас, скромних людей, своїми відвідинами. Я приведу його, але це забере двадцять-тридцять хвилин. Тим часом випийте по чарці. Будьте терплячі! — Вклоняючись, мов актор, професор подався до тієї частини відремонтованого будинку, де подовгу затримувавсь останнім часом.
Члени «преторіанської гвардії» розмовляли наповнювали свої чарки, намагалися випитати у Ембера додаткові подробиці до того, що їм розповів професор, але хитрий Ембер мовчав.
Минуло хвилин двадцять п'ять.
— Панове, — почули вони за дверима голос професора. — Маю честь відрекомендувати вам містера Шерлока Холмса з Бейкер-стріт.
Двері відчинились, і до кімнати ввійшов Шерлок Холмс.
Всім аж заціпило. Перед злочинцями справді стояв смертельний ворог Джеймса Моріарті — висока, худа постать, проникливий погляд, горбкуватий ніс, квадратне підборіддя, знайомі жести пещених рук.
— Ось ми й зустрілися, добродії. Бачу, Лі Чао, ви задоволені, щойно скуштувавши вашої національної страви. А ви, Спіре, якщо це ваше справжнє прізвище, потішені ранковою прогулянкою біля річки? А наші добрі друзі, брати Джекобси, здається, саме зіграли партію в більярд.
Бертрам Джекобс рвучко сіпнувся, ладний кинутися на гостя, але Холмс голосом Моріарті зупинив його:
— Спокійно, Бертраме, вам нічого не загрожує. — Голова Шерлока Холмса ледь хиталася, губи зламались в усмішці, притаманній професорові Моріарті. — Хіба це не вершина мого перевтілення? — запитав він гордо.
Ірена Адлер була в захваті від будинку на Мейда-Вейлі — маленький, чепурний, затишний, зі смаком умебльований. Тут було все, чого могла бажати жінка, в тім числі й чудова служниця, яку звали Гарріет.
Уже тут Ірена Адлер одержала ще' одного, дуже ніжного листа від містера Шерлока Холмса. У вазах стояли свіжі квіти. Маленький екіпаж був у її розпорядженні о будь-якій годині дня і ночі. В кінці листа Холмс писав: «Зараз я надзвичайно заклопотаний важливими справами, але відвідаю вас при першій же нагоді».
З'явився великий детектив за три дні.
Прибув він надвечір. Ірена саме лаштувалась покататися своїм екіпажем, коли ввійшла схвильована Гарріет і повідомила, що гість уже чекає на неї у вітальні.
Привітатися із своїм добродійником Ірена зійшла за чверть години. У простій сірій сукні, з осяйним обличчям, вона зовсім не здавалася тридцятидев'ятирічною. жінкою.
— Містере Холмс, не знаю, як мені вам дякувати. Я вражена вашою добрістю. Чи не буде надто зухвало з мого боку поцілувати вас?
— Моя люба пані! — Гість узяв її руки в свої. — Я довго чекав цієї хвилини і щасливий, що ви зважилися прийняти мою пропозицію. — Тверді риси чоловічого обличчя наче аж пом'якшали від утіхи.
— Містере Холмс, — обняла його Ірена, — я не можу повірити… Всі знають, що ви радше погодитеся пройти сто миль пішки, ніж скомпрометувати себе жіночим товариством.
— Це так, — лагідно обійнявши її, погодився Холмс, — але після зустрічі з вами, хоча й за незвичайних обставин, моє серце розтануло. Всі ці роки я мріяв якось вам допомогти. Не розумію, чому, опинившись у скруті, ви не повернулися на сцену.
Вона зітхнула, взяла його за руку, підвела до оббитої оксамитом канапи біля вікна, сіла й кивнула йому рукою сісти поруч.
— Голос я втратила, містере Холмс. Шок після тієї жахливої лавини та смерті Годфрі, мого чоловіка. — Її очі наповнилися слізьми, і вона одвернулась.
— Я так вам співчуваю… — Холмс пестливо погладив її. — Я людина холоднокровна, але розумію, що означає така втрата, й уявляю порожнечу та біль, що залишилися після неї. Якщо в моїх силах полегшити цей біль, вам досить лише натякнути.
— Спочатку я повинна подякувати за те, що ви вже для мене зробили. За все оце! — Жінка повела рукою довкола. — І за одяг, і за все інше. Ви справді пробачили мені оту свою давню поразку? — В її повних сліз очах спалахнула іскринка.
— Я ніколи не відчував до вас нічого, крім захоплення. Вибачатися вам нема чого.
— Але чим я можу віддячити за вашу добрість, містере Холмс? Я так мало можу запропонувати…
— Коли б я міг запропонувати вам одруження, то зробив би це відразу! — Холмс підсунувся ближче. — Але, як вам відомо, я запеклий парубок. Тим часом… — Він провів язиком по губах, немов зволожуючи їх. — Що може запропонувати жінка зголоднілому за жіночою ласкою?
— О, містере Холмс! — Ірена Адлер звела до нього обличчя, обняла за шию і притягла до себе.
— Потім ми, можливо, вип'ємо шампанського й повечеряємо в «Моніко».
— Чудово, любий Шерлоку. Чудово… — Голос жінки був лагідний, очі заплющилися, губи розтулились.
Кроу спізнювався й усвідомлював це. Після раптового від'їзду Холмса з Парижа він уздовж і впоперек прочісував квартали Монмартру в пошуках циганки Сюзанни. Знало дівчину багато людей, але давно ніхто її не бачив.
За два дні до того, як він мав повертатися до виконання своїх обов'язків у Скотленд-Ярді, надійшла телеграма від Холмса. Всього чбтири слова: «СПРОБУЙТЕ СЬОГОДНІ «ФОЛІ БЕРЖЕР». Заінтригований цією несподівано чіткою вказівкою, Кроу ледве дочекався кінця дня, повечеряв і, схвильований,
