💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже

Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже

Читаємо онлайн Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже
куляста посудина з водою, що постійно підігрівалася. Він простягнув філіжанку поліціянтові й усівся за один із металевих столів. І знову Ньєман подумав про розітнуті трупи; перед ним постали обличчя Кайюа й Серті. Порожні темні очниці — немов чорні діри в просторі й часі.

Шампла промовив із сумнівом у голосі:

— Я все ж ніяк не можу повірити в те, що ви мені сказали… Обидва мертві? Але як?

Ньєман залишив його запитання без відповіді.

— Що ви розповідали Жуано?

Лікар знизав плечима, помішуючи каву.

— Він розпитував мене про хвороби, які ми тут лікуємо. Я пояснив, що найчастіше ми маємо справу зі спадковими захворюваннями і що більшість наших пацієнтів — із Ґернона.

— А більш конкретні запитання він ставив?

— Так, ставив. Він хотів знати, як набуваються такі захворювання. Я коротко пояснив йому про рецесивні гени.

— Поясніть і мені.

Лікар зітхнув, а потім промовив, утім, без роздратування:

— Усе дуже просто. Певні гени є носіями хвороб. Це дефективні гени з помилками в коді, вони є у всіх нас, але, на щастя, їх не досить, щоб викликати захворювання. Одначе коли обоє батьків — носії того самого гена, ситуація погіршується. Хвороба може проявитися в їхніх дітей. Гени сполучаються й передають захворювання, як електрична вилка й розетка передають струм, розумієте? Ось чому кажуть, що спорідненість кров псує. Іншими словами, батьки, що є кревними родичами, із більшою ймовірністю можуть передати своїм дітям хвороби, які вони самі мають у прихованому стані.

Шернсе також згадував про це явище. Ньєман запитав:

— Спадкові захворювання мешканців Ґернона пов’язані зі шлюбами між близькими родичами?

— Поза всяким сумнівом. Багато пацієнтів, що лікуються в нашій клініці, — чи то стаціонарно, чи то амбулаторно, — саме з цього міста. Це діти передусім викладачів і наукових працівників університету, які є ґернонською елітою і, як наслідок, утворюють украй ізольовану суспільну групу.

— Розкажіть про це докладніше, будь ласка.

Шампла склав руки на грудях і, немов набираючи розгону, узявся оповідати:

— У Ґернонському університеті існує одна вельми давня традиція. Цей навчальний заклад, як мені відомо, заснували у вісімнадцятому столітті спільно зі швейцарцями. Тоді університет містився в будівлі, де зараз медцентр… Одне слово, протягом ось уже майже трьох століть викладачі й наукові працівники університету живуть своїм окремішнім життям і беруть шлюби лише поміж себе. Це дало життя кільком поколінням видатних інтелектуалів, але нині їхня лінія виснажилася, вичерпалася генетично. Ґернон, як усі міста, загублені серед гір, і без цього відгороджений від зовнішнього світу. А університет утворив ізоляцію всередині ізоляції, розумієте? Справжній мікрокосм.

— І цієї ізоляції досить, щоб пояснити загострення генетичних хвороб?

— Гадаю, що так.

Ньєман не міг збагнути, як ця інформація стосується до його розслідування.

— Що ще ви повідомили Жуано?

Шампла глянув скоса на комісара й промовив своїм басовитим голосом:

— Я розповів йому про одне дивне явище.

— Кажіть.

— В останньому поколінні цих сімей із виснаженою кров’ю почали з’являтися зовсім інакші діти. Не лише з винятковими розумовими здібностями, але і з небагненною фізичною міццю. Більшість із них перемагають у всіх спортивних змаганнях і завиграшки досягають щонайвищих результатів у всьому.

Ньєман подумав про світлини в приймальні ректора: юні усміхнені чемпіони, що завоювали всі кубки, усі медалі. Пригадались йому й зображення Олімпійських ігор у Берліні, а також товстезна дисертація Кайюа, просякнута ностальгією за духом Олімпії. А що як ці елементи справді сплітаються в якесь незвичайне пояснення?

Поліціянт, удаючи наївного, запитав:

— Але ж усі ці діти мали скоріше народитися з хворобами, адже ж так?

— Це не є твердим правилом, але логічно припустити, що вони мали б вирізнятися слабкою тілобудовою і певними спадковими вадами здоров’я, як, приміром, ті діти, що лікуються в нашій клініці. Натомість нічого такого не відбувається. Навпаки! Видається так, наче ці вундеркінди загарбали собі весь фізичний хист цілої громади, генетичні вади лишивши іншим. — Шампла, насупившись, глянув на Ньємана. — Ви зовсім не п’єте вашої кави.

Ньєман згадав про філіжанку, яку тримав у руці. Він відсьорбнув ковток гарячої рідини й навіть не відчув смаку. Уся його істота перетворилася на автоматичний механізм, який прагнув лише одного: вловити бодай найменший знак, найменший блищик світла.

— Ви, мабуть, ретельно вивчали це явище? — запитав він.

— Ось уже близько двох років я проваджу своє невеличке дослідження. Насамперед я перевірив, чи ці переможці змагань справді походили з університетських родин. Ходив до цивільного реєстру, мерії… Усе підтвердилося.

Потім я детально дослідив генеалогічне дерево кожного з них, ознайомився з їхніми медичними справами в пологовому будинку. Я переглянув навіть справи їхніх батьків, дідусів і бабусь у пошуках якогось знаку, якоїсь особливої вказівки. Але не виявив нічого суттєвого. Навпаки, декотрі з їхніх предків були носіями спадкових вад, як це траплялося в тих сім’ях, з яких походили мої пацієнти… Одне слово, усе це вочевидь дуже дивно.

Ньєман убирав кожне лікареве слово: він знову мав якесь непоясненне відчуття, що ця інформація наближає його до чогось украй важливого для слідства.

Шампла тепер міряв кроками приміщення, через що глянсове убрання кухні легенько двигтіло.

— Крім того, — розповідав він далі, — я порозпитував лікарів і акушерів у медцентрі й дізнався ще одну дивовижну річ. Протягом приблизно останніх п’ятдесяти років у родинах селян, що живуть у горах довкола долини, спостерігається аномально високий рівень смертності серед немовлят. Діти несподівано помирали майже відразу після народження, хоча зазвичай саме вони мали б відзначатися міцним здоров’ям. Неначе все обернулося навспак, розумієте? Кволі діти з університетських родин, немов якимись чарами, стають міцними й здоровими, тимчасом як селянські діти хиріють і помирають…

Я також дослідив медичні справи цих раптово померлих немовлят, дітей пастухів і шукачів кришталю. І знову безрезультатно. Я розмовляв із персоналом лікарні й кількома науковцями з медцентру, фахівцями з генетики, але ніхто не зміг пояснити мені цей феномен. Урешті-решт, хоч і з прикрістю, та я покинув цю справу. Як би це сказати… Видається так, наче університетські немовлята вкрали життєву енергію у своїх маленьких сусідів по яслах.

— Чорт забирай, що ви маєте на увазі?

Шампла негайно здав свої, такі непевні, позиції.

— Забудьте, що я сказав. Це ненаукова маячня. Цілковита нісенітниця.

Може, й нісенітниця, але Ньєман набув твердої впевненості в тому, що загадкова поява цих надздібних дітей не може бути звичайним випадком. Це одна з ланок загального жахіття.

— Це все? — запитав поліціянт безбарвним голосом.

Лікар вагався.

— То все чи ні? — повторив комісар трохи голосніше.

Шампла здригнувся.

— Ні, є ще дещо. Цього літа історія дістала дивне

Відгуки про книгу Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: