Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон

— Цей чоловік, — суворо сказав містер Ґільдер, — щойно сказав, що відразу після вбивства знайшов вас непритомну і з ножем у руці.

— Він каже правду, — відповіла Еліс.

Коли всі опам’яталися від почутого, то побачили, що Патрик Ройс схилив свою велику голову, вийшов на середину кола й промовив дивні слова:

— Ну, що ж, якщо я все одно пропав, то спершу бодай душу відведу.

Він випрямив могутні плечі, а залізний кулак з розмаху врізався у ввічливу монгольську фізіономію Маґнуса, і той відразу ж розкинувся на землі, як морська зірка. Двоє чи троє поліцейських відразу ж схопили Ройса, а решті, напевно, від здивування здалося, що все розумне зникає з цієї землі, а світ перетворюється в якусь клоунаду.

— Вистачить, містере Ройс, — авторитетно відізвався Ґільдер. — Я заарештую вас за напад.

— Ні, вам не вдасться, — заперечив секретар, а його голос пролунав, як гонг. — Ви заарештуєте мене за вбивство.

Ґільдер тривожно глянув на Маґнуса, котрого Ройс збив з ніг, та слуга вже сів і витирав невеликі сліди крови з майже непошкодженого обличчя, і тому інспектор запитав коротко:

— Що це все означає?

— Цей тип сказав чисту правду, — пояснив Ройс. — Міс Армстронґ знепритомніла з ножем у руці. Але вона схопила ніж не для того, щоб убити свого батька, а щоб захистити його.

— Захистити його? — серйозно перепитав Ґільдер. — Від кого?

— Від мене, — відповів секретар.

Еліс здивовано й злякано подивилася на нього, а потім промовила тихим голосом:

— Врешті-решт, я тішуся, що ви не втратили мужности.

— Ходімо вгору, — важко промовив Патрик Ройс, — і я покажу вам, де все сталося.

Мансарда, де була кімната секретаря (досить мала келія для такого велетенського відлюдника), зберігала всі сліди нещодавньої драми. Посеред кімнати на підлозі лежав великий револьвер, котрий, правдоподібно, хтось відкинув, трохи ліворуч лежала пляшка з віскі, відкоркована, але недопита. Скатертина з малого столика лежала розірвана й потоптана, а частина мотузки, подібної до тієї, котра лежала біля трупа, була перекинута через підвіконник і теліпалася в повітрі. Дві вази були розтрощені, і частини з них лежали на килимі та полиці біля каміна.

— Я був п’яний, — сказав Ройс; простота цього передчасно постарілого чоловіка нагадувала перше покаяння дитини.

— Ви все про мене знаєте, — сухо продовжував він, — кожен знає, як починалася моя історія, і закінчиться вона, напевно, так само сумно. Колись мене вважали обдарованою людиною і я міг бути щасливим: сер Армстронґ врятував рештки моєї душі й тіла від різноманітних забігайлівок, він завжди по-своєму добре до мене ставився, бідолаха! Та він в жодному разі не дозволяв мені одружуватися з Еліс, і треба сказати, що мав рацію. А тепер самі робіть висновки й не вимагайте від мене подробиць. Он там, у кутку, лежить моя напівпорожня пляшка з віскі, он там, на килимі, лежить мій револьвер, він вже розряджений. Мотузка, котру знайшли на трупі, лежала в моїй шухляді, і тіло викинули з мого вікна. Не треба бути детективом, щоб зрозуміти мою трагедію, — вона буденна в цьому плюгавому світі. Я прирікаю себе на шибеницю, і цього, на Бога, достатньо!

Після ледь помітного жесту інспектора поліцейські оточили цього велетня і вже було хотіли його відвести, та їм завадила дивна поява отця Бравна, котрий навколішки нишпорив по килимі, так ніби здійснював якийсь блюзнірський обряд. Байдужий до того, як навколишні сприймають його дії, отець Бравн залишився в тій позі і лише повернув до присутніх розумне кругле обличчя; він був схожий на чотириногу істоту з кумедною людською головою.

— Знаєте що, — добродушно сказав він, — це нікуди не годиться, подумайте самі. Спочатку ви ствердили, що немає знаряддя вбивства. А тепер ми знаходимо їх аж із надлишком: он ніж, котрим можна зарізати, он мотузка, котрою можна задушити, і ось револьвер, а в результаті сер Аарон упав з вікна й розбився! Що ж це таке! Це якось, знаєте, неекономно.

І він струсонув головою біля землі, ніби кінь на пасовищі.

Інспектор Ґільдер, сповнений рішучости, відкрив, було, рота, але не встиг вимовити ані слова, тому що дивний чоловік, котрий стояв навколішки, продовжував свої багатослівні роздуми.

— І зараз перед нами три неможливі речі. По-перше, дірки в килимі, куди потрапило аж шість куль. Чому хтось стріляв у килим? П’яний чоловік стріляє в голову ворогові, котрий насміхається над ним. Він не шукає способу, щоб схопити ворога за ноги або захопити його домашнє взуття. А тут ще ця мотузка…

Отець Бравн врешті відірвався поглядом від підлоги, але все ще стояв навколішки, тримав руки в кишенях і продовжував:

— Це ж в якому немислимому сп’янінні треба бути, щоб намагатися затягнути мотузку на шиї, а зав’язати довкола ноги?! В усякому разі Ройс не був настільки п’яний, тому що зараз він би спав, як колода. І, нарешті, пляшка віскі. Ви хочете сказати, що алкоголік бореться за пляшку віскі, врешті, відбирає її, кидає в куток і при цьому половина виливається на килим, а решту він навіть не намагається випити? Жоден алкоголік так не вчинить.

Він незграбно підвівся і з виразним жалем звернувся до Ройса:

— Мені страшенно прикро, шановний, та ваша розповідь цілком невдала.

— Сер, — тихенько звернулася Еліс до священика, — я могла би порозмовляти з вами наодинці?

Це тихе прохання примусило балакучого священика вийти в іншу кімнату, та перш ніж він спробував щось сказати, дівчина швидко заговорила сама і в її голосі відчувалася дивна гіркота:

— Ви розумна людина, — сказала вона, — і ви намагаєтеся врятувати Патрика, я знаю. Та це неможливо. Це темна справа, і чим більше ви з’ясуєте, тим більше буде доказів проти нещасного чоловіка, котрого я люблю.

— Чому? — запитав отець Бравн, рішуче дивлячись їй у вічі.

— Тому що, — так само рішуче відповіла дівчина, — я своїми очима бачила, як він здійснив злочин.

— Ага! — сказав отець Бравн і продовжував нерухомо стояти. — І що ж він зробив?

— Я була в цій кімнаті, — пояснювала Еліс, — двоє дверей були зачинені, та раптом я почула голос, котрого ніколи раніше не чула — це було справжнє ревіння: «Пекло! Пекло! Пекло!», це повторювалося знову й знову, а потім двері задрижали від пострілу з револьвера. Перш ніж я встигла відчинити одні й другі двері, почула ще три постріли, а коли зайшла до тієї кімнати, то побачила, що там повно диму, і револьвер в руці