Справа зниклої балерини - Олександр Віталійович Красовицький
У кав’ярні «Семадені» жодного вільного столика. У панорамній «Празі» співають «Боже, царя храни». У Шато де Флер – народні гуляння, у цирку – вистави, повсюди снують фотографи. Яким на їхніх фото виглядатиме Київ? Веселим і натхненним, хоч і чорно-білим. Фото не передає барв, яким надають перевагу відважні київські модниці. Їх, напевно, можуть передати тільки картини Олександри Екстер. Він має поговорити з художницею. А ще їм доведеться знов повернутися в театр, до Броніслави Ніжинської. Але це потім.
Перш ніж зазирнути в глибину Міриних очей, пояснити їй, що відбувається зараз і що сталось з її сестрою. Перш ніж самим усвідомити, як зникла балерина, доведеться поговорити з тим, хто в той вечір чекав Віру Томашевич у «Семадені».
– Офіцер, який не на фронті, – саркастично говорив про нього Олег Щербак.
– Він не пробачає зради, – щебетала Барбара Злотик у коридорах оперного театру, ще тоді, коли вони не знали про її зв’язки зі «збирачами гіацинтів».
– Один із залицяльників Віри. Тішився, коли вона вгадувала клавіші, – розповідала Міра Томашевич.
Яків Менчиць мовчав. Лише глибока зморшка пролягала в нього між бровами, коли він слухав Тараса Адамовича. Пояснити Репойто-Дуб’яго, що їм потрібно побачитися з офіцером, напевно, буде не складно. От тільки, де зараз знайти самого Репойто-Дуб’яго? Вищі чини поліції разом з міськими чиновниками відбули на молебень у Софійський собор. Можливо, потім вони супроводжуватимуть імператора, отож з начальником розшукової частини навряд чи можна буде побачитися сьогодні.
– Ходімо, – упевнено сказав Тарас Адамович.
– Куди? – зблиснув очима Менчиць.
– У «Прагу».
– Що? Навіщо?
– У готелі проживають чеські офіцери. Пам’ятаєте похмурого військового, що постійно щось писав за столиком? Назимов назвав його незмінним атрибутом «Праги». Мовляв, чеський репортер, постійно в роботі й алкоголі. Поруч з «Прагою» – редакція «Чехослована». Пан Ярослав, здається. Назимов говорив про нього, як про єдиного співрозмовника, що допомагав йому зрозуміти, лишатись у Києві чи їхати на фронт. Вони багато спілкувались…
– Тобто пиячили, – завважив Менчиць.
– Коли я катався на ліфтах у «Празі», теж бачив його там. Є надія, що візит імператора не зрушив його з місця і ми так само зможемо знайти його за столиком на панорамній терасі чи хоча б у кав’ярні «Біля чеської корони». Він може знати, де шукати Назимова зараз. Є шанс відшукати штабс-капітана сьогодні.
– Відшукати сьогодні… – луною повторив Яків Менчиць, різко поглянув на Тараса Адамовича і підхопив капелюх зі столу. Завагавшись, підійшов до шафи, витяг кобуру з револьвером. Тарас Адамович ледь помітно кивнув. Вони спустились із третього поверху пліч-о-пліч, виринули з натовпу на Володимирській і, намагаючись не втрачати один одного з поля зору, рушили далі.
Місто, в якому зникали балерини, поглинуло їх. З площі спурхнула зграя голубів, шум натовпу розітнули дзвони Софії. Дівчина, яка шукала сестру, продиралась крізь юрбу на іншому кінці міста. Однак слідчі, молодий та старий, про це не знали.
XXIV. Федра
Яків Менчиць запитав її тоді про балет. Той, у якому хотіла танцювати сестра. Давня історія, напівзабута казка. Такі історії не розповідають маленьким дівчаткам, хай би вони просили про це весь день. Однак Віра любила саме такі історії. Жорстокі оповідки, в яких принцес не рятували, а лицарі не були добрими й хоробрими. Чи й узагалі – не були лицарями.
Сестра перебирала пальцями клавіші інструмента, усміхалась. Вони схожі й несхожі водночас. У Міри світліше волосся, Віра – тендітніша, з правильними, більш округлими рисами обличчя. Натиснула пальчиком клавішу фортепіано, розітнула тишу глибоким звуком.
– Світ не чорно-білий, Міро, – сказала вона тоді, – не такий, як клавіші. У казках добро може перемагати, але історія цікава лише тоді, коли ти не розумієш, де добро, а де зло. А потім відкриваєш для себе всю палітру, безліч відтінків. Справжні історії – багатобарвні, як картини Екстер.
Багатобарвною її сестра вважала історію про Мінотавра.
– Хіба це не казка? – запитав Міру Яків Менчиць. – Є зло – Мінотавр, є добро – герой, що убиває чудовисько. Є прекрасна принцеса, що допомагає герою – дає йому нитку, і він виходить з лабіринту.
– О, то ви не знаєте, що принцес було дві? – усміхається Міра.
Він вагається, зазирає їй в очі. Вона не чекає відповіді, веде далі:
– У Аріадни була сестра – Федра. Коли Тесей йшов до лабіринту, Аріадна дала йому нитку, щоб він міг повернутися, а Федра – меч, щоб він міг убити Мінотавра. Коли герой повернувся з перемогою, обидві сестри покинули Крит разом із ним. Вони пливли морем і зупинились відпочити на острові Наксос.
Вона замовкла, тож її співрозмовник запитав:
– Що було далі?
– Аріадна заснула. В цей час Федра, яка закохалась у Тесея, умовила його покинути сестру на острові й рушити далі з нею.
– І він погодився?
Міра уважно подивилась на нього, мовила після павзи:
– Так. Аріадна прокинулась, але сестри й коханого поруч не було.
– Що було далі?
– Горе її було великим. Аріадна хотіла стрибнути зі скелі в море. Її врятував Вакх – бог вина. Вони одружились. Балет завершується вакханалією.
– І ваша сестра хотіла танцювати в такому балеті?
– Так. Вона говорила про це з Броніславою Ніжинською. Броніслава любить вакханок. До речі, Екстер малює костюми для вакханок Ніжинської для іншого балету.
– Я думав, балерини хочуть танцювати лебедів.
– Часи змінюються. Балет змінюється.
– А яку з сестер мріяла втілити на сцені ваша сестра?
– Аріадну.
Так сталося, що в реальному житті вийшло інакше. Мабуть, вона заснула тоді, на виступі в Інтимному театрі. Інакше, як вона могла не помітити, що танцює не Віра? А коли прокинулась, зрозуміла – сестра зникла. Віра виявилась Федрою.
Невже вона так довго спала? Увесь цей час, поки вони вели розслідування? Барбара Злотик танцювала з Вірою в одній трупі, однак ніхто не підозрював, що вона працює на викрадачів людей. Чому ж тоді Тарас Адамович відкинув версію причетності Барбари до зникнення Віри? Невже він також спить? Невже всі вони загрузли в липкому тумані сну, вранішнього напівмарення, коли сняться жахи й пророцтва?
Вона пробиралась крізь натовп, не звертала
