Фаворит - Дік Френсіс

Сенді не поспішав сідати, а стовбичив переді мною.

— Ти не зможеш щось довести, — мовив він напрямки, — і ніхто не доведе, що я був у спілці з Пенном.

— Флетчер! — відповів я йому одразу.

— Він триматиме язик за зубами. Адже він мій двоюрідний брат.

Шахрайство дядечка Джорджа, як я тепер зрозумів, опиралося не тільки на збанкрутілу букмекерську контору. Присутність завербованого спільника на іподромі прискорила купівлю фірми «Л. С. Перт».

Я подумки перебрав членів зграї.

— А Філдер? — запитав.

— Для нього я тільки знайомий голос по телефону на ймення Сміт. Він не відрізнить мене навіть від самого Адама, — відказав Сенді.

Я ніби здався.

— Для чого ти це робив?

— Для грошей! — презирливо гукнув він, вважаючи моє запитання дурнуватим.

— Чому ж сам не «притримував» коней? Навіщо було давати такі гроші Джо?

Сенді охоче признався:

— Я «притримував» двічі. Мене застукали, і я ледве викрутився з халепи. Тоді я запропонував босові найняти Джо. Хай краще цей г… утратить права, подумав. До того ж я отримував своє, коли він шахрував.

— Тому так розлютився, коли він виграв скачку на Болінгброці?

— Звичайно!

— Виходить, Джо не казав тобі в роздягальні, що не хоче «притримувати»? Ти знав це заздалегідь?

— О, ти справжній Шерлок Холмс!

— I ти перекинув його через кодолу в Пламптоні?

— Він те заслужив, бо я втратив через нього п'ятдесят фунтів на Лейку й винагороду боса.

— Може, він і свою смерть заслужив?

Той, що піймав Безнадійного, був уже за сто ярдів від нас.

— Цей дурник не вмів тримати язик за зубами. Розмахував папірцем у Ліверпулі та горлав, що хоче бачити тебе. Я читав, що там написано, і попередив Філдера, от і все, — Джо сам ліз у пастку.

— А коли його вбили, ти подзвонив Філдерові й сказав, що справи кепські, бо Джо встиг зустрітися зі мною?

— Так, — похмуро признався Сенді. — Я чув, як ти розпатякував у вагарні.

Я не міг стримати задоволення.

— То була брехня. Джо помер, не сказавши й слова.

Коли він нарешті збагнув, щелепа обвисла, ніби невидима сокира навпіл розкраяла його бундючну самовпевненість. Він повернувся на підборах і, похитуючись, рушив до помічника, який тримав його коня.

Я підійшов до Безнадійного, подякував хлопцеві й скочив у сідло.

Стартерові урвався терпець.

— Шикуйтесь!

Я під'їхав і зайняв місце поряд із Сенді. У мене до нього було ще одне запитання.

— Скажи-но, — почав я, — навіщо ти порадив Пеннові шантажувати майора Девідсона? Ти ж мав би знати, що він не «притримає» Адмірала за всі багатства світу.

— То була ідея боса, а не моя, — різко відказав Сенді. — Я попереджав через Філдера, та Пенн ні дідька лисого не розумівся на конях, до того ж упертий був, як осел. Філдер заявив, що той не послухає, бо певен, що коли вже намітив якогось доброго скакуна, то він дасть йому купу грошей. Пенн сам вигадав оту підлоту з дротом. А мені в сто разів було б краще, якби й ти скрутив собі в'язи на ньому, — з одвертою зненавистю вичавив він.

Стартер опустив руку, і коні з п'ятихвилинним запізненням помчали до першої перешкоди.

Коли саме Сенді вирішив перекинути мене через кодолу? Можливо, його мучила думка про гроші, яких він більше не заробить, а може, я ліз на рожен, докоривши, що він так підло повівся з Джо, — не знаю.

У всякому разі, щойно ми наблизилися до загорожі, яка була, власне, другою перешкодою, як Сенді звернув свого коня до мене. Ми з ним гналися в групі одразу за лідерами, я опинився на обочині, а загорожа — ліворуч од мене.

I хоч прищулені очі Сенді були, здавалося, зосереджені на перешкоді, кінь його наближався до мене. Я зрозумів, Що він хоче притиснути мене, і тоді неодмінно полечу під укіс шести футів заввишки. А це, як я знав, було найбезпечніше. Отож мусив якось зреагувати.

Я рвонув повід. Безнадійний красиво звився і втратив ритм, а коли тулуб коня Сенді майнув над ним, я рвучко спрямував голову Безнадійного праворуч. I ледве встиг. Загорожа виявилася під нами. Перш ніж Безнадійний помітив це, він черкнувся об стовп передніми ногами. Інший кінь, що мчав іззаду, вдарив його в круп, і жокей вилаявся та гукнув, щоб я пильнував.

Безнадійний ще не мав досвіду на таке, і я подумав, що коли не хочу розізлити його, то доведеться весь час триматись якомога далі від Сенді.

Та той не вгавав. На прямій перед трибунами знову причепився. Адже був куди кращим жокеєм, ніж я, і коня мав досвідченішого. Коли я пробував відірватися, наздоганяв, а коли сповільнював ходу, притримував. Я не міг потурити його на очах у трибун, — адже, якщо не зважати на те, що тримався поруч, скакав він за всіма вимогами. За першим поворотом був довгий кривий відтинок на безлюдді, і я знав, що там він не стане церемонитись.

Хотів було зійти з дистанції, та це вважалося ще більшою ганьбою, аніж вилетіти за кодолу.

Коли коні щільною групою подолали заворот, Сенді спробував ще раз. Він притис свого коня до мого, будучи трішки позаду. Ліворуч скакав Ден. Він глянув на нього й вигукнув:

— Посунься, Сенді! Дай і нам плигнути!

Той мовчав. I раптом я відчув, як його коліно ковзнуло під моє і він почав мене підважувати. Потім рвучко пхнув уперед.

Моя нога вислизнула із стремена, і я втратив рівновагу. Нахилився ліворуч, голова метлялася поряд із кінською, і я нестямно хапався за гриву. Внизу бачив, як копита дружно місили землю, і я з останніх сил намагався втриматися та не впасти під них. Та вага вже змістилася, і я знав, що ось-ось упаду.

Отоді Ден і подав мені допомогу. Він ухопив мене за поперек і буквально втягнув у сідло.

— Дякую, — видихнув я, намацуючи ногою стремено. Одразу за поворотом була наступна перешкода, і мені будь-що потрібно було вирівняти себе й коня, перш ніж ми досягнемо її. Коли заходили на поворот, сонце сліпило очі, а коли вийшли на пряму — виявилось праворуч. Я озирнувся, аби пересвідчитись, чи Сенді ще женеться за мною. Так, він не відставав, ї раптом здався мені чорним коршуном у яскравому сяєві сонця,

Я пригадав, що в такі погожі дні сонце на іподромі сліпить очі глядачам, і їм важко роздивитися, що відбувається на протилежному