Фаворит - Дік Френсіс
Кет поїхала, й газетярі розійшлися. Їх забавка скінчилась.
— Поїхали? — запитав я Лоджа. Він підсів до мене в Мейденхеді, коли я мчав сюди. Лодж кивнув, і ми пішли до машини.
Коли мені хороше, я жену, мов навіжений. Сьогодні ж не важко було дотримуватися потрібної швидкості на всьому протязі сассекських серпантинових шляхів. Лодж довго терпів мою мовчанку.
Нарешті не витримав:
— Міс Еллері-Пенн була знахідкою для дядечка. Все, що ви робили, йому ставало негайно відомо. Не дивно, що він завжди був у курсі…
Я давно звикся з цією думкою, але те, що її висловив хтось інший, надавало їй несподіваного значення. Мене ніби пронизала блискавка, і десь у глибині мозку пролунав тривожний сигнал.
Ми їхали крізь зарості вересу. Я вимкнув мотор і зупинився, Лодж глянув на мене здивовано.
— Те, що ви мені сказали… мушу обдумати, — пояснив я.
Він мовчки ждав, потім запитав:
— Що вас турбує? Справу закінчено. Все з'ясовано до кінця.
— Ні, не до кінця. Тут діяв ще хтось…
— Що ви маєте на увазі?
— Існує ще один, якого ми не знаємо. Той, що виконував накази Пенна.
Лодж заявив:
— Філдер, управитель, був арештований. I всі службовці Л. С. Перта, хоч їх і звільнили. Лише двоє знали, що відбувалося: один — відвідував скачки, другий — господарював у конторі. Вони діставали од Філдера вказівки, на яких коней записувати великі ставки.
— Джо «притримував» коней задовго перед тим, як дядечко подарував Кет Піднебесного, і вона ніколи раніш не цікавилася перегонами. Отож хтось інший, що завжди стовбичив на іподромі, інформував дядечка Джорджа, — переконано закінчив я.
— Щоб визначити коня, Пенну потрібна була вранішня газета й програма, і зовсім не обов'язково було ходити на іподром. Він мусив також мати спільника, окрім букмекера.
— Дядечко Джордж зовсім не розумівся на конях.
— Може, тільки вдавав, — скептично посміхнувся Лодж.
— Кет казала мені, що, скільки вона пам'ятає, він ніколи не цікавився скачками. Здирством із допомогою таксистів «Марконі» почав займатися чотири роки тому і всього лише рік, як «захопився» скачками. Виходить, таки в кінному спорті був справжній невіглас. — Можливо, — відказав Лодж. — Але це ще нічого не доводить.
— У нього мусив бути помічник на іподромі. Як же він міг підшукати жокея, що його легко було б підкупити?
— А може, він підкупив кількох?
— Ні, тоді всі б говорили про це.
— Він звертався до майора Девідсона, — підкреслив Лодж. — I те, здається, було його найбільшою помилкою.
— Так, — погодився я, але сам спробував підійти з іншого боку. — Є дві речі, про які доповіли дядечкові Джорджу без допомоги Кет. Вона навіть нічого не відала. Як це ви поясните?
— Що саме?
— Ну, хоч би звідки взявся отой клапоть рудого паперу?
Джо розпатякував про це у вагарні Ліверпульського іподрому. Кет там не була, хоч через два дні, за вказівкою ж дядечка Джорджа, його вбили, а папірець відібрали…
Лодж замислився.
— Хто-небудь міг потелефонувати їй у неділю і сповістити…
Я раптом подумав про Дена.
— Хай так. Але їй це здалося б мало цікавим, щоб переказувати дядечкові.
— Хто його знає.
Я ввімкнув мотор, і ми їхали мовчки кілька миль. Його скептицизм примусив мене ще дужче напружити пам'ять, бо я був переконаний, що десь у її закутках таїться свідчення про того, другого, якого, я був певен, добре знав.
Коли натякнув про це Лоджу, він поставився до моїх слів серйозніше, ніж я сподівався. I після хвилинного роздуму ошелешив мене:
— А може, те не дає вам пригадати, що ви любите його…
Я висадив Лоджа в Мейденхеді й помчав до Котсуолда.
Щойно опинився в будинку, де діти з лементом бігли в хол пити чай, як відчув нарешті себе в нормальному світі. Сцілла спускалася сходами з оберемком літніх платтячок Поллі. Я підійшов і поцілував її в щоку.
— Хотіли з Джоан зайнятися ними, — кивнула вона на платтячка. — Мала росте…
Ми пішли до вітальні та всілися просто на килимі перед каміном.
— Ну що, все скінчилося? — спитала вона.
— Атож. Багато дечого кінчилося для мене.
Я розповів про слідство.
— Тільки завдяки Біллові Джорджа Пенна було викрито. Білл загинув недаремно,
Вона довго мовчала, і я бачив, як жовте полум'я відбивається в її повних сліз очах. Та ось вона проковтнула тугий клубок у горлі, похитала головою, ніби відганяючи минуле, й сказала:
— Ходімо пити чай.
Поллі відразу попрохала мене заклеїти камеру велосипеда; Генрі заявив, що винайшов кілька нових дебютів, і пропонував зіграти в шахи після вечері; Уїльям чмокнув мене в щоку й тицьнув у долоню недоїдене яблуко. Я знову почував себе дома.
19
Болісна думка, що я назавжди втратив Кет, не полишала мене. Я ніяк не міг викинути її з голови. Прокидаючись уранці, відчував муку знову й знову, і так цілий день. Засинаючи, весь час бачив Кет, як вона тікає від мене довгим і темним підземеллям. Здавалося неймовірним, що я колись побачу її, отож намагався звикнути і поводитися розумно.
Десь через тиждень після суду поїхав на перегони в Банбері. Кет була там. Зодягнена в синю сукню, бліда і стримана, з глибокими синцями під очима. Ждала мене біля вагарні й мовила, коли підійшов:
— Аллане, я хочу просити у вас пробачення за те, що наговорила стільки неприємностей. — Їй це коштувало неабияких зусиль.
— Нічого, тепер усе гаразд, — одказав я.
— Ні, ні… я довго думала про те, що ви говорили… про нещасних діток, які їздили до школи з тренером джіу-джитсу… і зрозуміла, що дядечка Джорджа час було спинити. — Болісна пауза. — Ви нітрохи не завинили в смерті тітоньки Деб. Не гнівайтесь на мене. — I зітхнула, немовби виконала важкий обов'язок.
— Ви так далеко їхали, щоб це сказати?
— Атож. Мене мучило, що я так несправедливо повелася.
— Кет, люба моя, — зрадів я. — Я віддав би все на світі, щоб це був хтось інший, а не ваш дядечко. — I глянув їй у вічі. — Ви вже щось їли сьогодні?
— Ні, — тихо одказала вона.
— Тоді ходімо. — Я взяв її за руку й повів до буфету, З радістю стежив, як вона їла, спершу ледве торкаючись, а потім з апетитом і смаком; як розквітало її обличчя, і тихе відлуння колишньої життєрадісності задзвеніло в голосі дівчини.
Кет узяла другий шмат пирога з м'ясом і весело сказала:
— А ви?
Я відповів:
— Мені ж треба скакати.
— Знаю. Я читала в газеті. Сьогодні на Безнадійному?
— Еге ж.
— Будьте обережні. Прошу вас. Він ще такий необ'їжджений.
