Фаворит - Дік Френсіс

— Флетчер, повторіть наказ.

Ввічливий водій відповів:

— Щойно ми побачимо його поміж дерев чи без прикриття, маємо стріляти, цілячись у коня. Скликаємо всіх водіїв і ловимо його. Коли треба, вдаємось до насильства, запихаємо в машину й ждемо вказівок.

Він ще не скінчив, а я вже пізнав той голос. Улеслива чемність виказала. Я чув його у Мейденхедському лісі, це він заманював мене в пастку — водій фургона Флетчер. Я затямив собі це.

I раптом ніби щось спалахнуло в голові: перед очима з'явилася перешкода в Брістолі. Я чітко бачив дощ, сіру запону імли й того самого водія, що знімав дріт та намотував собі на руку.

Та ще… але, перш ніж пригадав, довелося пригальмувати. Знак вказував на об'їзд. Я звернув ліворуч на головне шосе, знову влився в потік машин і взявся шукати стовпи, щоб визначити відстань од Брайтона. За півмилі трапився один. Дванадцять миль, тобто двадцять хвилин до мети.

Знову силкувався уявити перешкоду в Брістолі, але туман геть заснував пам'ять, і тепер годі було щось пригадати. Мої пальці машинально обмацували рубець на щоці, та я ловив себе на цьому вже не раз, і тому не надавав значення.

До самого Брайтона я наслухав оте гидке хрипіння в мікрофоні. Тон його ставав дедалі вимогливішим та жорстокішим. Спочатку моторошно було слухати про полювання на людину, що нею був я сам, та за кілька хвилин призвичаївся й майже не звертав уваги, що мало не обернулося для мене катастрофою.

— Маєте щось доповісти — двадцять третій? — заджеркотіло знов.

Мовчанка. Я линув думкою десь далеко. Голос підвищився:

— Двадцять третій, Блейку, у тебе є новини?

Я отямився, взяв мікрофон, повернув умикач і нудним та гугнявим голосом вичавив:

— Н-ні…

— Відповідай одразу, коли викликаю, — шкряботів од люті шепотун. Він, мабуть, перевіряв, чи всі водії на місці, бо викликав ще трьох та поспитав, що вони можуть повідомити. Вимикаючи мікрофон, я дякував богові, що він одчепився, бо голос неодмінно зрадив би мене. А поки що взявся уважніше дослухатися, про що вони перемовлялись.

Шепіт, що більше я до нього звикав, набирав характерного звучання, поки звичка будувати фрази й ставити інтонації раптом не нагадала мені того, кого я так болісно намагався собі уявити…

Можна скласти план, який нібито враховує всі можливості, та знову треба кидатися в провалля… зате воно тепер набагато глибше. «Напни всі жили, хай зануртує кров, хай дух твій переможно гряне!»

Тільки Шекспір міг висловити це таким чином!

Я в'їхав до передмістя Брайтона, пойнятий важкими думами.

16

Таксист, що розпитує дорогу до поліцейського управління, викличе подив навіть у недоумка. Я поставив машину в завулку й зайшов до найближчої крамниці.

Тут продавали тютюн, і тому повно було покупців. Узяв за гудзика одного з них, натоптаного чоловіка з вицвілими очима, в простенькому кашкеті. Він докладно розповів мені, як і куди їхати.

— У вас що, неприємності? — поцікавився він, оглядаючи мій забруднений одяг та неохайний вигляд.

— Загубив пса, — кинув я з усміхом, бо нашвидку придумав таке, що навряд чи потребує втручання поліції.

Він одразу перестав цікавитися мною. Я підійшов до машини й побачив двох хлопчаків, що слухали радіо з роззявленими ротами.

— Гарненька передача для дітей, — зауважив я, сідаючи в машину. Вони весело розсміялися.

Коли від'їхав, хрипун загарчав:

— … будь-що. Мені начхати, як ви це зробите! Він не повинен вислизнути. Коли не зможете взяти живцем — убийте! Тільки без стрілянини.

— Певніше, якби ви дозволили нам стріляти, сер, — улесливо домагався Флетчер.

Справді, непогана передача! Я гірко всміхнувся.

Відшукав поліцейське управління. Там уже світилося.

Об'їхавши будинок, я поставив машину в завулку ярдів за сто. Зупинив на обочині, ввімкнув підфарники й закрив віконця. Радіо не вгавало, і той хрипун уже аж біснувався од люті. Останнє, що я чув, це те, що він нарешті піддався на улесливе вмовляння Флетчера, аби дозволив стріляти по мені, тільки-но побачать. Стиснувши зуби, я виліз і з серцем хряпнув дверцятами.

Контора «Таксі Марконі», за моїми розрахунками, була десь за півмилі звідціля. Я йшов, майже біг туди, шукаючи дорогою телефон-автомат. Вуличні ліхтарі ввімкнулися всі одразу й тьмяно блимали в пітьмі. Червона телефонна будка навпроти поліцейського управління теж була освітлена, і, хоч свідомість підказувала мені, що я нічим не ризикую, інстинкт вимагав бути обережним. Клятий шептун геть розбурхав мої нерви.

Хоч і знав, що мене не видно з вікон контори «Марконі», майже примусив себе зайти до телефонної будки. Запитав номер поліцейського управління й негайно з'єднався з ним. Черговий сказав, що інспектор Лодж поїхав годину тому, але, на моє домагання, дав номер його домашнього телефону. Я подякував і повісив трубку.

Поквапливо вкинув ще кілька монет і назвав номер. Довго ніхто не відповідав, а я аж умлівав з нетерплячки, бо коли саме тепер не зв'яжуся з Лоджем, то навряд чи зможу все закінчити, як задумав. Нарешті відповів жіночий голос:

— Інспектор Лодж? Одну хвилинку.

Пауза, потім заговорив Лодж:

— Містере Йорк?

Я коротко виклав усе, що сталося:

— Таксі за сто ярдів од управління. Подзвоніть туди, хай заберуть машину. Та хай уважно прислухаються до радіотелефону. Наш приятель з хрипким голосом весь час сичить, наказуючи вбити мене. Гадаю, цього буде досить, щоб пересвідчитися, що таке «Марконі». Одного з водіїв, які полюють на мене, звати Флетчер. Це той, що гнав фургон до Мейденхеда. Саме він напнув дріт у Брістолі. Схоже на те, що він те саме підстроїв і Біллу Девідсону.

— Цілком. А де ви тепер?

— У телефонній будці.

— Гаразд, повертайтеся до машини та ждіть, поки я їм подзвоню. Хоч, чесно кажучи, мені дивно, чому ви самі не підете й не розкажете…

— Я думав, що ваш авторитет справить більше враження. Крім того… — Я змовк, бо не хотів викладати йому свої наміри. Натомість попрохав: — Не кажіть брайтонській поліції, щоб вони ждали мене в таксі. Мені ще потрібно декому подзвонити… Я мушу попередити Сціллу, що приїду пізно й таке інше. Але ви не гайте часу, прошу вас! Адже містер Клод Тіверідж не буде хрипіти вічно.

— Я негайно подзвоню, — запевнив Лодж і поклав трубку.

Я пішов, прикидаючи, скільки ще маю часу. Ось Лодж спрямовує брайтонську поліцію в контору «Марконі». Він довго буде пояснювати, що відбувається. Потім вони відшукають у завулку таксі, слухатимуть радіо й запишуть голос на плівку — лише так можна дістати свідчення, потрібне для суду. Після того нишпоритимуть у пошуках хрипува… Все це