Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський

Бреслау,

п’ятниця 9 грудня,

друга година пополудні

Олівець швидко бігав розлінованими сторінками записника. Гартнер записав останнє Моккове доручення.

— Це все? — запитав він голосом, позбавленим ентузіазму, подумки насолоджуючись смачним завиванцем.

— Так, — Мокк витяг схожого записника, записника мандрівників і поліцейських: чорного, обв’язаного гумкою, із вузеньким паском, до якого було прив’язано олівця. — І ще одне прохання, пане директоре. Прошу не називати вашим працівникам ані мого прізвища, ані посади. Зберегти incognito — це найкраще, що можна зробити в ситуації, коли…

— Ви не повинні мені пояснювати, — тихо мовив Гартнер, подумки жуючи политого соусом кнедля, вкритого хрусткими шкварками, й заїдаючи його червоною капустою.

— Прошу мене зрозуміти, — Мокк написав у блокноті заголовок «Убивця з календарем». — Мені вкрай незручно вам наказувати.

— Дорогий раднику, після «справи чотирьох матросів» ви можете віддавати мені накази до кінця життя.

— Так, — олівець потрапив між Моккові зуби. — Отож ви згодні, аби сьогодні я сидів у вашому кабінеті й працював разом із вами навіть до ранку?

— За однієї умови…

— Так?

— Ви дозволите запросити вас на обід… Звісно, спершу я дам відповідні доручення моїм працівникам.

Мокк усміхнувся, кивнув головою, важко підвівся й сів біля вишуканого секретера дев’ятнадцятого століття, за яким Гартнерова секретарка зазвичай щоранку записувала розпорядження шефа. Гартнер поставив перед ним телефон і відчинив двері до секретарки.

— Панно Гаманн, — звернувся він до неї, вказуючи пальцем на Мокка. — Пан професор — мій співробітник і друг. Протягом кількох найближчих годин, а може, й днів, ми спільно працюватимемо над кількома науковими питаннями. Прошу вважати мій кабінет його кабінетом, а всі його розпорядження — моїми.

Панна Гаманн кивнула й усміхнулася до Мокка. Така ж усмішка, як і в Софі, але колір волосся інший. Мокк набрав номер Майнерера й перш ніж Гартнер встиг зачинити двері, кинув погляд на струнку постать і повний бюст панни Гаманн, а слова директора бібліотеки «усі його розпорядження» викликали в уяві непристойні й бурхливі сцени з ним самим і панною Гаманн у головних ролях.

— Майнерере, — буркнув Мокк, почувши характерний фальцет свого підлеглого. — Прошу прийти до Університетської бібліотеки на Занд-штрасе. У секретарки директора Гартнера, панни Гаманн, на вас чекатиме картонна папка із прізвищем адресата. Ви занесете її до готелю «Кенігсгоф» на Клаазен-штрасе. Незалежно від того, які розпорядження ви отримали від Мюльгауза, наказ стежити за Ервіном все ще в силі. За годину в мого небожа закінчаться уроки. Райнерт десь там біля вас? Ні? То прошу його знайти.

Отримавши від Майнерера швидку згоду, Мокк чекав на Райнерта.

— Попросіть до мене доктора Сметану, — із-за зачинених дверей лунав гучний баритон Гартнера. — І нехай він принесе із собою список виданих читачам книжок.

— Райнерте, добре, що ви на місці, — Мокк дивився на нотатки, записані своїм похилим почерком. — Ані на крок не полишайте князя Олексія фон Орлоффа. Ви не знаєте, хто це? Не маю часу вам пояснювати. Інформацію про нього знайдете на будь-якій тумбі з оголошеннями й у будь-якій газеті, також і в «Бреслауер Нойєсте Нахріхтен» за той день, коли ми знайшли замурованого Ґельфрерта. Вашим напарником буде Кляйнфельд.

— Нехай Шпехт із відділу каталогів, — залунав Гартнерів голос, — принесе шухляди тематичного каталогу на слова «Бреслау», «Криміналістика», «Сілезія». Прошу замовити для мене телефонну розмову з директором Міської бібліотеки Теодором Штайном. Так, доктор Теодор Штайн. По обіді, увечері… будь-коли.

Мокк набрав черговий номер і швидко переконав молодика, аби той перервав важливі збори, на яких присутній радник Домаґалла.

— Щиро вітаю, Герберге, — мовив він, почувши ледь роздратований голос свого партнера по бриджу. — Я веду зараз важливу справу. Так, так, я знаю, що завалив тобі, але справа дуже термінова. Мені треба переглянути справи усіх сектантів, якими займалися твої люди. Особливо мене цікавить все про секту «Сепульхрум Мунді» та Олексія фон Орлоффа, який її очолює. Добре, занотуй… Не знаєш, як написати «Сепульхрум»? А що в тебе було з латини? Я так і гадав…

— З головного читального залу, — у голосі директора вчувалося збудження, — прошу негайно мені принести такі книжки: «Antiquitates Silesiсае» Бартезія і «Злочинний світ давнього Бреслау» Гаґена.

Мокк ізнову підняв трубку, але вже не віддавав наказів, а вислуховував Мюльгауза, який виговорював йому на підвищених тонах. За кілька хвилин він відсунув слухавку від вуха, а другою вільною рукою постукав цигаркою об стільницю. Коли голос на кілька секунд замовк, Мокк запалив цигарку й почав дивний діалог, у якому його лаконічні слова щомиті переривалися гнівними й майстерно побудованими фразами шефа.

— Так, я розумію, що повівся як нахаба, полишаючи збори… Це новий слід… Усе поясню завтра… Так, знаю, це останній шанс… Я зловживав вашим терпінням, пане директоре… Знаю… Буду завтра… О восьмій ранку… Так, неодмінно… Дякую й перепрошую…

Мокк